ВЛАДИСЛАВ СКАЛЬСЬКИЙ: «Я – АДЕПТ ВІННИЧЧИНИ»

Про ціну «людини Гройсмана», заЗЕленілий Фейсбук, чому не ходить в церкву, поки судять Ігоря Салецького та від чого щомісяця шаленіє дружина губернатора

П’ять років тому він цілував землю у Борисполі – повернувся з Російської Федерації. Тепер прагматично за формулою оцінює вартість гектара на Вінниччині. До нього прислухався Прем’єр-міністр Гройсман, а тепер він в області представляє інтереси Президента Володимира Зеленського.

50 днів офіційний мільйонер сидить у кріслі Валерія Коровія. Збирається купити собі своє. За свої… Зубну щітку, гель для гоління і краватки уже приніс на роботу – в новий владний кабінет…

30 секунд щоранку тримає в обіймах дитину. Тепер лише ранок – їх час… Бо скористався шансом «долучитись до процесу великих змін». І запевняє, що його донька хабарів давати не буде – житиме в новій Україні… Хоча сам боїться переплутати контейнер, викидаючи сміття: вдома його родина сортує відходи на 5 секцій…

У цьому інтерв’ю мало цифр, більше відвертих слів від Владислава Скальського – голови облдержадміністрації. Сьогодні він робить історію області.

12 років без грипу

– Днями ви публічно зробили щеплення від дифтерії. Не боляче?

– Ні. Забув за п’ять хвилин, як вийшов з лікарні… Дружина із донькою ревакцинацію зробили раніше. Я завжди був зайнятий. Та коли в Україні підтвердили декілька випадків дифтерії, тоді дружина ультимативно ввечері сказала: «Все – шукай варіанти». Подзвонив сімейній лікарці – Тетяні Іванівні Астаховій, яка опікується здоров’ям усієї моєї родини, записався. Прийшов у призначений час…

– Але уже з телекамерами…

– Правильно: щоб прокомунікувати цей процес і важливість ревакцинації.

– Від грипу теж робите щеплення?

– Щороку. Вся родина – обов’язково. З 2007 року жодного разу не хворів на грип.

– Проте влада «заразна». Із заступника мера Вінниці перейшли на посаду губернатора. Як змінилось ваше життя?

– Ого-го… У мене немає життя. Те життя, до якого я звик, скінчилося. Почалося абсолютно нове життя людини, яка змушена інколи спілкуватися із звичним колом друзів або телефоном, або у месенджері.

– Це ваш вибір.

– Так. Це свідомий вибір, тому що мені 43 роки, у мене було кілька шансів у житті, коли дійсно міг долучитися до процесу великих змін, і тоді я ці шанси сплюндрував.

– Які це шанси?

– Не скажу. Лише можу сказати, коли це було. Вперше – у 17 років. Тоді мав шанс розпочати нове життя і перейти на нову якість навчання та формування майбутнього. Але пішов туди, де легше. А в 35 років мав другий шанс. Тепер – в 43… Є певний життєвий цикл, як у будь-якої людини. Особливо невдачі або нереалізовані можливості загартовують – доповнюють твою рішучість.

– Є теорія, що кожні п’ять років треба змінювати місце роботи – така собі «гімнастика для розуму». Ви змінили міськвиконком на облдержадміністрацію. Чи все ж це та сама робота, ті самі люди лише в іншому кабінеті?

– Ні, люди – абсолютно нові. Кабінет… Мені так важко у цьому кабінеті працювати. Я не звик до цих меблів, до цього всього… Все значно простіше подобається.

– Крісло своє принесли чи сидите ще у кріслі попередника – Валерія Коровія?

– Я ніколи за собою нічого не забираю. Крісло куплю нове спеціальне, бо у мене є потреба для попереку. Просто не було ще часу.

– За свої гроші купите?

– Звичайно, за свої. Бо видатки на утримання державних службовців не дозволяють купувати такі крісла, до яких я звик.

– Звикли до хорошого?

– Я звик до якісного. Хороше може бути красивим, дорогим, модним… Мене ж влаштовує якісне.

«Отримав дзвінок і наступного дня був на співбесіді в Офісі Президента»

– Чому все ж посада губернатора? Хто був ініціатором?

– Я отримав дзвінок напряму і наступного дня був на співбесіді у Сергія Володимировича Трофімова – першого заступника керівника Офісу Президента України.

– Говорили про те, що на цю посаду на той час уже претендував ще один вінничанин – Сергій Кудлаєнко – народний депутат 8 скликання ВР.

– Знаю, що є дуже багато чуток і багато прізвищ, які навколо цих чуток.

– І суми великі називають, мовляв, 30 мільйонів доларів ви коштували.

– Так, казали, що за мене заплатили. Дружина жартувала: «Де воно все?! Хоча б 10 відсотків?» Серйозно кажучи, я не коментую чутки. Спілкуюсь із багатьма людьми, зокрема, із колишніми народними депутатами. Переглядаю багато резюме, які потрапили до Офісу Президента, на проєкт LIFT. Моє завдання сформувати ту команду, з якою я буду себе відчувати комфортно та з якою не буду знаходитись в полоні політичних компромісів.

– Багато «застрянуть» у LIFTі із старої команди влади?

– Ні. Загалом, з усіх я готовий розглядати до перепризначення шість голів РДА і п’ять заступників.

– Чутки не коментуєте, але говорять про те, що за гроші можна «порішати», як і раніше. Говорили про ротацію від місцевого нардепа щодо голів Тростянецької та Гайсинської РДА, утім, один з них сам відмовився.

– Хто є суб’єктом призначення?

– Ви призначаєте.

– Все. Крапка. Хай мені ставлять питання. Особливо щодо проведення конкурсу голови РДА, почитайте законодавство.

– Для вас яким є головний критерій для призначення?

– У нормальній ситуацій, якщо говорити про якісній підбір, то потрібно десь шість місяців для того, щоб поїхати на територію, там поговорити з кандидатами, подивитись, як реагують люди… На жаль, часу немає, з огляду на те, які терміни перед нами ставить децентралізація.

– До якого числа вам треба призначити голів РДА, є термін?

– Так, але він минув ще два тижні тому. Якщо казати про реалістичні дати, то, думаю, що за десять днів повністю закінчу цей процес (інтерв’ю записували 7 листопада, – Авт.).

– Скільки співбесід провели із 200 зареєстрованих кандидатів на LIFT?

– Треба порахувати, але я запрошую не усіх. Дивлюсь на результати, на профілі кандидатів, багатьох знаю особисто. Навіщо мені запрошувати, якщо я його знаю?

– Зокрема, депутата облради Андрія Ковальова – вашого однокласника, з яким навчались до дев’ятого класу. Він розповідав, що в школі дружили – було у вас «три товариша». Сьогодні він є серед кандидатів на голову Жмеринської РДА? Ковальов буде призначений?

– Ні.

– Він про це знає?

– Так.

– Тоді навіщо він подавався?

– Мені цікаво, як у вінницькому політикумі вирішуються питання, і дуже цікаво ідентифікувати: «Хто рішалово?». Я інколи запускаю такі речі…

– То ви підступний?

– Я – не підступний. Мені просто шкода тих людей, які починають вибудовувати псевдотеорії.

– А те, що ви – «людина Гройсмана», зіграло в «плюс» чи в «мінус»?

– Це гарна історія! Людина Гройсмана – це добре чи погано?

– Дивлячись для кого.

– Ось! Я думаю, що багато людей можуть погодитись з тим, Володимир Борисович щось зробив для Вінниці.

– Для себе ж теж.

– Але для цього міста він щось зробив. У нас є безліч прикладів, коли нічого не було зроблено. Я кажу не про Вінницю.

– Сьогодні ви відмежовуєтесь від Гройсмана?

– Володимир Борисович поважає мою думку. Ми обмінювались думками щодо економічних питань, коли він був Прем’єр-міністром.

– Це Гройсман просив вашої поради?

– Звичайно. Я входив у коло людей, до яких він прислухався. І коли йшов з міської ради на роботу сюди, то ми домовились про те, що вони будуть поважати мою точку зору.

– Тобто тепер Владислав Скальський – не слухняний, а самостійний?

– Так. Повинен бути пріоритет. Якщо місто й область будуть мати різні точки зору, і це буде виключно приватними амбіціями, тоді це буде погано. Шляхом економічної дискусії слід знаходити спільну точку співпраці. Я вважаю, що у мене є позиція нормального позитивного компромісу як з керівництвом міста, так і з колишнім прем’єр-міністром.

– Нещодавно ви «заЗЕленіли» – ваша офіційна сторінка на Фейсбуці стала подібною до формату партії «Слуги народу». Змусили?

– Є певні стандарти, вимоги та очікування людей. Я «за» реформи, які впроваджує команда Президента. Багато речей близькі мені особисто. Тобто я поділяю цю точку зору, і це нормально. У такому плані, так: я – ЗЕлений.

– На Вінниччині досі немає керівника осередку партії «Слуга народу». Ви готові очолити?

– Ні – голови ОДА не братимуть участь у політичному процесі.

– Ви часто спілкуєтесь із Президентом?

– З ним особисто – ні. У мене є безпосередній керівник в Офісі Президента – Сергій Трофімов. Із Володимиром Зеленським я спілкувався на співбесіді, досить довго на різні теми.

– Хто веде вашу сторінку на Фейсбуці?

– Спеціально навчені люди, мені бракує часу.

«Три округи – достатньо для області»

– Ваші заступники – це теж спадок від Коровія. Коли будуть призначені нові?

– 10 днів.

– Прізвища кандидатів, які сьогодні звучать у ЗМІ: той самий Сергій Кудлаєнко – екснардеп, Ігор Ткачук – депутат Вінницької міської ради та Людмила Станіславенко – депутатка обласної ради. Вони стануть заступниками?

– Ні.

– Анонсоване Кабміном скорочення держслужбовців. Скільки вінничан буде скорочено?

– 50% апарату РДА та 25,6% – структурних підрозділів. Наразі працюють над тим, щоб попередити про скорочення. Яким чином вибирають? Для того, щоб завершити цей процес, потрібно внести зміни в Закон про місцеве самоврядування – про місцеві державні адміністрації, аби передати повноваження на місця – в ОТГ, бо поки що деякі функції там не мають права виконувати. До кінця року мають прийняти усі зміни до цих законів. Є досить багато районів в Україні, де 100% ОТГ, і де після зміни законодавства потреба в РДА взагалі відпаде. В Херсонській області буде пілотний експеримент – там повністю ліквідовують РДА. Там і голова ОДА був призначений першим, але й процес об’єднання у них складався швидше.

Щодо Вінниччини, то є розуміння, що означає скорочення: перше – це перехід на ринок праці, друге – перехід в аналогічну структуру ОТГ. Пріоритет – не втратити тих фахівців, які повинні бути збережені.

– Будучи на посаді заступника міського голови Вінниці, серед ТОП-10 порад для залучення інвестицій у місто першим пунктом вказали «знання англійської умови керівництвом міста». Це актуально для керівництва району?

– Болюча тема. Я хотів би, щоб 100% людей вільно спілкувалися англійською. На жаль, ми ще дуже далекі від цього. Англійська – це як базовий гігієнічний навик для існування у сучасному світі. Як у дітей, які йдуть у садочок…

– Якою бачите модель поділу області на повіти, скільки їх має бути?

– Повіти або округи, краще використовувати слово «округи». Мені здається, що було б логічним, якби округи повторювали госпітальні округи. Чим менше – тим краще, три достатньо.

«До 10 років я був найщасливішою дитиною у Вінниці»

– Валерій Коровій казав, що він «останній голова ОДА», сподіваючись допрацювати до закінчення реформи і дочекатись, коли в Україні призначатимуть «префектів». Вас не ображає, коли називають губернатором?

– Для мене не принципово. Але «голова облдержадміністрації» мені подобається більше. Відверто кажучи, то я ніколи не приділяв надмірної уваги до форми, мене більше турбувало наповнення і зміст.

– Проте ви завжди в білій сорочці.

– Ви знаєте, я ще й завжди в білій футболці під сорочкою. Я довго працював в німецькій компанії на дуже спекотних ринках, і знаю, як негарно виглядає, коли влітку доросла людина підіймає руки і в нього там таке відбувається…

– У вас усі сорочки білі?

– Є інші кольори, блакитні… У мене багато сорочок. Дружина шаленіє, коли їх всі раз на місяць прасує. Одяг вибираю за настроєм, краватки я зберігаю тут, на роботі.

– Є улюблені речі?

– Звичайно. Це те, на що я заробив і колись собі купив як маленьку подяку на день народження. Коли працював у бізнесі, у мене був такий «пунктик» – щось собі дарував за гарно прожитий попередній рік.

– А що даруєте мамі?

– Мами немає відтоді, коли мені було 10 років…

– Хто вас виховував?

– Батько. Ще була хресна мама. Але, все ж таки, це була хресна мама. Вона була одинока, батько не був одружений з нею, у них були досить близькі стосунки. Якщо казати, хто мене виховав, то це провидіння – всі ті, хто зі мною зростав, а це була досить велика зона ризику. Багато тих, з ким я ріс, вже не в цьому світі… Я на «чорнобилі» виріс (досить криміногенний мікрорайон на околиці Вінниці – кінець Вишеньки, – Авт.). Напевно, виховали провидіння, батько, весь генофонд Скальських, однозначно, і мама дуже багато мені дала, стільки вклала… До 10 років я був найщасливішою дитиною у Вінниці – це точно… Бог зберіг мене.

– А ви який батько?

– Поганий… Поганий, бо мало уваги приділяю дитині. Доньці 13 років. Але ранок – це наш час з Марусею. О 5.30 він починається у мене і о 6 годині – у Марії, я її буджу. Обов’язково десь 30 секунд мінімум стоїмо обійнявшись, адже це важливий енергетичний обмін, особливо для дівчинки. Далі у кожного свій моціон. Потім роблю їй сніданок, а сам я не снідаю. А після обіду – час дружини, вона дитиною займається…

Стосовно уроків, то часто з донькою спілкуємось на математичні теми, бо у неї вже алгебра, геометрія, мені цікаво згадувати. Поки що не здивувала мене жодним завданням – для 7 класу ще вирішую.

Англійську мову Марія вчить ще й поза школою – ходить на індивідуальні заняття. Досить органічно сприймає. Коли ми поїхали з України, доньці було три рочки, і вона одразу потрапила в американську школу. У п’ять вона англійською говорила краще, ніж я і моя дружина, яка за фахом вчитель англійської та німецької мов.

– То репетитор удома свій?

– Ні, Марія займається у практикуючого викладача, який володіє сучасними методиками.

– А українську мову донька вчила вже в Україні?

– Так, повністю з нуля. У Казахстані ми не спілкувалися українською в родині, і потім, коли жили у Російській Федерації. Але завжди були українцями – традиційно 24 серпня виходили у вишиванках на вулицю і пишалися тим, що ми – українці…

У Вінниці донька спочатку навчалась у четвертій школі – там був російській клас – адаптаційний період, а на наступний рік пішла у школу №25.

«Офіційно мільйон задекларував у 2014-му»

– Владиславе Володимировичу, чому виїхали з Росії?

– Можна багато розказувати… Початок – 16 березня 2014 року відбувся псевдореферендум у Криму. Уперше зрозумів, що є велика проблема на моїй Батьківщині наприкінці лютого 2014-го. В Омську. Я був у відрядженні, гарний готель, і там показував телеканал Євроньюз. Це було 21 лютого… Потім усередині родини були оці всі хвилювання. Дружина моя теж родом з Вінниці. На той час ми жили в Новосибірську… Справа у тому, що 5 березня компанія, в якій я працював, мала виходити в Лондон на первинне розміщення акцій на біржі. І це було фактично те, заради чого ми працювали два роки: перетворювали класну російську пострадянську компанію на міжнародну…

28 березня у Санкт-Петербурзі, в головному офісі, я написав заяву на звільнення. Тоді ж замовив контейнер… Багато втратив від цього рішення. Але коли твоя дитина в сльозах прибігає з гімназії в березні без верхнього одягу, а на вулиці мінус 20 – це Сибір, тоді ти розумієш, що це та межа, за яку ти не можеш далі перейти зі своєю сім’єю. От і все…

1 квітня прийшов контейнер, і 3 квітня я поцілував землю в Борисполі…

– Одразу знайшли роботу?

– Робота завжди шукала мене – я ніколи не шукав.

Після повернення працював у Києві над проєктом «Оушен плаза» (один з найбільших в Україні торговельно-розважальних комплексів. Загальна площа будівлі – 165 тис. кв. м. На даху Ocean Plaza розташований пляжний комплекс «City Beach Club», – Авт. ). Сьогодні розганяють інформацію, що власницею є Лілія Ротенберг – донька російського мільярдера. https://nv.ua/ukr/biz/consmarket/ocean-plaza-poki-ne-prodano-pidgotovka-do-operaciji-novini-kiyeva-50048336.html Фіксують, хто був власником донедавна, але вони не розуміють, хто був власником в липні 2014 року. Це чуттєвий момент. Коли я заходив в «Оушен плаза» Аркадій Ротенберг вийшов зі складу засновників – для мене це була важлива умова. (Згідно з рішенням ЄС, з 31 липня 2019 року під європейськими санкціями опинились дві компанії російського олігарха Аркадія Ротенберга – ПАТ Мостотрест (MOEX: MSTT) і ТОВ Стройгазмонтаж. Обидві компанії раніше вже були включені в американський список санкцій. І саме його компанія будувала Керченський міст https://nv.ua/ukr/world/geopolitics/jes-vviv-sanktsiji-proti-rosijskikh-kompanij-za-budivnitstvo-kerchenskoho-mosta-2485495.html) Тоді власниками були Пономаренко и Скоробогатько – вони й нині є кінцевими бенефіціарами, два українських прізвища.

«Оушен плаза» – єдиний чистий бізнес у галузі комерційної нерухомості в Україні – я точно знаю, бо я це зробив. За півроку компанія була виведена у найчистіший найбіліший бізнес у цьому секторі економіки.

– Ви вивели?

– Спільно з командою: 57 співробітників у мене працювали. Наскільки знаю, то досі 57 – на 165 тисяч кв. метрів… А я досяг запланованого – отримав винагороду. У 2014 році був офіційним мільйонером – задекларував.

– Гривневий чи доларовий?

– Гривневий. «Оушен плаза» не приносить таких «золотих яєць» тим, хто управляє…

У 2015 році мене попросили допомогти з Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру». Розуміючи, що не зможуть платити гроші, просто попросили у рамках проєктної діяльності. У мене тоді був такий волонтерський запал – я хотів щось дати країні). За чотири місяці я став «кровавым пастором» – скоротили центральний апарат з 332 на 185 працівників. Запустили першу електронну послугу – екстериторіальний витяг з національної кадастрової системи, відновили бюджетне фінансування, тому що до цього півтора року не було бюджетної програми і ніхто не фінансував Національну кадастрову систему. Нацкадастр був на межі зникнення, фактично колапсу… Оце ті базові речі, які я зробив… Після цього передав ключі і поїхав із сім’єю відпочивати. Майже півроку наша родина займалась «ничегонеделаньем»…

– Витрачали зароблений мільйон?

– Може навіть більше – ми дійсно добре покатались. Мені важливо було віддати родині заборговану увагу.

– Вам легко звільняти людей?

– «Кровавый пастор»? Насправді, я м’яка людина. Моя моральна складова надто велика – уважно ставлюсь до людей. Людина для мене, насамперед, – особистість. Цьому вчать у німецьких компаніях, коли ти виховуєшся в їхніх рамках. Однак, є серйозні суспільно-громадські інтереси. Так, є іноді така функція – ти мусиш виконати задля того, аби механізм запрацював, а для цього хтось має піти.

«Офшори – звідти наш інвестор»

– Багато розмов про інвесторів. Чому досі ми маємо економічні зв’язки із Росією – той самий «Ушастый нянь»: виробник – у Вінниці, а ніби російський…

– Складно сказати… Так, відбулась серйозна переоцінка основних експортних ринків. Щодо імпорту теж є багато нюансів. Аби переорієнтувати свій експорт, нам потрібно бути на тому рівні, який там визнається.

– Цукерки «Рошен» продають…

– Я в Російській Федерації багато чого продавав… Я бачив «Nemiroff», який вироблявся в Уфі… Це питання ніколи не можна оцінювати виключно з патріотичної точки зору. Поясню. Той самий «Вінницяпобутхім» – «Ушастый нянь». Там що працюють космонавти з Санкт-Петербурга чи вінничани? Робочі місця, додана вартість, податки – це все залишається тут… Головне, щоб ми автомати не робили для них і не фінансували їх військово-промисловий комплекс. На це питання справді складно відповідати. В ідеалі – ми повинні знайти заміну усім підприємствам, які працюють з тією країною, якою керують ті, які нас ненавидять. Тут важливий момент – не вся Російська Федерація нас ненавидить. Вона просто управляється людьми, які до нас так ставляться.

– Звідки найбільше приходить інвестицій на Вінниччину?

– З офшорів. Для того, щоб інвестувати країну з високими ризиками, найкраще мати англійську форму юридичного супроводу. Це можливо в Британських Віргінських островах. Тому найбільша кількість інвестицій приходить з офшорів або з кредитів Європейського банку реконструкції та розвитку. Якщо говорити про приватний капітал, то він приходить з різних країн. Інвестори думають, звідки вони потім будуть повертати кошти, і яким чином оподатковувати. Кіпр – один з головних інвесторів у нас, точніше, компанії, які зареєстровані на Кіпрі.

– Болюче питання для українців – зняття мораторію на продаж землі. На вашу думку, скільки має коштувати гектар вінницької землі? 

– Насамперед щодо землі – моя позиція збігається із позицією Кабміну. Знаєте, як оцінюють компанію? Наприклад, хочете купити гіпермаркет, скільки коштує? Дехто формуює ціну: скільки коштує земля, скільки коштує будівля, скільки коштує квадратний метр… Ні! Це не актив – це пасив. Це те, що ви маєте обслуговувати в майбутньому. Мережа гіпермаркетів оцінюється дуже просто: дохід до оподаткування помножено на фактор. Стільки коштує бізнес, все решта – дурниці! Я будував гіпермаркети, не вкладаючи жодної копійки. Тому земля може коштувати рівно стільки, скільки вона може дати протягом певного часу за умови ефективного використання.

«Для мене тепер проблема: в яку церкву зайти?»

– Томос і начальник управління у справах релігії та національностей облдержадміністрації – Ігор Салецкий: релігія, поліція і державна влада. Саме поліція висунула проти Салецького звинувачення у нібито незаконній реєстрації громад ПЦУ. Як прокоментуєте конфлікт?

– Для мене це нескладне запитання, адже його вирішення виключно в юридичній площині. Я не маю права займати жодну зі сторін. Проте цей конфлікт створив проблему для мене зайти в церкву. В храмі я ставив свічки за дорогих мені людей – за живих і за велику кількість тих, хто не з нами. А тепер розумію, що якщо я зайду в якусь церкву, то мене ідентифікують до конфесії, і це одразу тягне за собою купу наслідків.

– А ви кабінет, до речі, освячували?

– Я бачу за зовнішніми ознаками, що він освячений. Не думаю, що тут були біси, щоб їх виганяти звідси…

– Ігоря Салецького викликали «на ковер»?

– Не «на ковер» – я зі всіма розмовляю за столом. От за тим великим столом сиділи разом митрополит Симеон (ПЦУ), митрополит Варсонофій (УПЦ), Ігор Салецький та поліцейські. Я намагався з’ясувати: у чому проблема конфлікту? З’ясував. І я їм сказав, що вона може бути вирішена виключно в суді. Тільки суд може сказати: хто правий, а хто винен. Політичні інсинуації й інтриги плести навколо цієї історії можна безкінечно.

– Владиславе Володимировичу, про те, що співаєте, прочитала в одному з ваших інтерв’ю. Мова про участь у проєкті «Колискова для майбутнього» – чоловіки співали колискову для дітей, які залишились без батька. Ви зробили більше – у ніч перед записом самі написали пісню. А коли востаннє співали?

– Чесно? Тиждень тому – «Вальс-Бостон».

Оксана ПУСТОВІТ

Фото Олександра ЛАПІНА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені