ЗАСПИРТОВАНА ВІННИЧЧИНА: 12 ЗАВОДІВ – НА ПРОДАЖ

2018 рік. «Ми звільнили цей бізнес від «криш», – два роки тому заявив про спиртовий ринок Генпрокурор Юрій Луценко. Казав, що у 2017 році «зупинили будь-які наїзди». 2019 рік. «В Україні є лікеро-горілчані заводи, які виробляють горілку у великих обсягах, але офіційно практично не закуповують спирт. При цьому частка тіньового обігу спирту за останні 12 років у країні зросла з 10 до 55%». Про це місяць тому розповідав на брифінгу в. о. голови державного підприємства «Укрспирт» Сергій Блескун. «Сьогодні Україна має всі шанси успішно провести детінізацію спиртової галузі, яка десятиліттями була під тиском різних «кланів». Чернігівських, львівських угруповань – так званих «Льошиків», «Пупсів». Вони, як п’явки, сиділи на потоках в спиртовій галузі за принципом «усі доходи – собі, а всі витрати та проблеми залишаємо держпідприємству»… Бюджет України щороку недоотримує від 8 до 10 млрд гривень від тіньового обігу спирту». 2020 рік. Починається новітня українська історія «під градусом». З 1 січня 2020 року почав діяти закон про демонополізацію спиртової галузі. Згідно з документом, із 1 липня 2020 року скасовується державна монополія на виробництво спирту. А значить це дозволяє компаніям будь-якої форми власності виробляти спирт за умови отримання ліцензії, а також провести повну лібералізацію експорту спирту з України. Законом також передбачено тимчасове обмеження на імпорт спирту в Україну до 1 січня 2024 року і заборона на участь в приватизації підприємств Укрспирту представників країни-агресора. Спирт перестає бути державним. Чи стане від того дешевшою горілка? Що чекає вінницькі спиртові заводи? Які із підприємств-«могильників» уже не відродити?

7 непідконтрольних «банкрутів»

 За часів Радянського Союзу було логічним будувати спиртозаводи на «Цукровому Донбасі». Це були ті часи, коли ще Віктор Янукович приїжджав на Вінниччину збирати буряки… Тоді гнали з меляси, тепер спирт женуть із кукурудзи і пшениці. Площі посіву кукурудзи щороку збільшуються… Але заводи ж стоять. На папері – банкрути…

25 років в Україні держава має монополію на виробництво спирту. Точніше, мала. Сьогодні легальний спирт виробляється ДП Укрспирт (41 завод), ДП «Житомирський ЛВЗ» (один завод, входить до складу Держуправління справами, ДУС) та два підприємства Міністерства охорони здоров’я. Є ще 40 заводів, які не перейшли із концерну Укрспирт у ДП Укрспирт. На Вінниччині таких сім. Ніхто не може сказати, що там відбувається. Решта – чотири – перейшли у ДП Укрспирт: Бершадський, Мартинівський (Жмеринський район), Немирівський та Овечацький (Калинівський район). Після останнього аудиту офіційно із усіх 83 спиртових заводів України 22 – у незадовільному стані й не відповідають технічним вимогам.

– У 2019 році у нас працювало п’ять заводів: Бджільнянський завод (Теплицький район), Бершадський, Гайсинський, Юрковецький (Могилів-Подільський район) та Тростянецький, – розповідає Микола Ткачук, директор Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації. – Наприклад, Чечельницький завод уже не працює, Барський – стоїть десять років.

Спирт етиловий неденатурований торік вироблявся трьома заводами – Бджільнянський, Бершадський і Юрковецький. Такий спирт використовується для медичних цілей, в харчовій промисловості, та сама горілка. Тростянецький спиртовий завод працював до травня – виробляє біоетанол для біопалива та технічний спирт.

До речі, минулого року етилового спирту виробили більше, ніж у 2018-му. На підставі договорів у нас працюють не лише ці три заводи. У нас можуть працювати Овечацький завод і Немирівський. На жаль, там непроста ситуація… ДП Укрспирт планувало перепрофілювати ці заводи на інші види спиртового спрямування. Вони, в основному, спрямовані на виробництво спирту етилового неденатурованого. Так само Мартинівський. Якщо у 2018 році Бджільнянський спиртозавод (Теплицький район) частково працював, то у 2019-му працював більше, бо мав більше замовлень. Бершадський не працював у 2018-му, а у 2019 році працював. Обладнання знаходиться на належному рівні. І всі ці згадані заводи готові сьогодні максимально завантажувати свої потужності і працювати на повну.

Повертаючись до Немирівського заводу. ДП Укрспирт у своїй структурі бачили його як підприємство, яке мало б спеціалізуватися на технічному спирті. За їхніми попередніми експертними оцінками, основною складовою при виробництві спирту має бути належна якість води, але за браком достатнього обсягу води немає якісних показників. Це обурило працівників, технологів, адже все життя вони там виробляли харчовий спирт… Отака виникла трішечки нездорова ситуація, яка створила прецедент, що наразі завод не працює.

Утім, сподіваємось на приватизацію. Сім заводів, які не перейшли у ДП Укрспирт, – усі у стадії банкрутства. І це розглядається із 1998 року – виникають нові обставини, тому досі не оголошені банкрутами.

– Тобто процес банкрутства створено штучно?

– Так, досить тривалий…

Якщо спиртову галузь відродять, то однозначно слід переглянути цінову політику: не може спирт етиловий денатурований і спирт технічній бути в одну ціну. Якщо сьогодні Молдова пропонує спирт етиловий за ціною на два порядки нижчу за 1 декалітр, тому зрозуміло, що наш продукт не може конкурувати.

– Як ДП Укрспирт бачить спиртові заводи у своїй структурі?

– Коли була зустріч із керівником ДП Укрспирт, то йшлося про спрямування підприємств за напрямками виду діяльності, аби сформувати в Україні відповідну кількість спирту – заводи мають ритмічно працювати. Тобто одні спеціалізуються на технічному спирті, інші – на медичному, а ті – виробляють похідні… Таким чином, заводи мали б працювати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Деяким підприємствам не сподобалось таке квотування: захотіли самостійно працювати і конкурувати за якісними показниками. Там вирішили самі модернізувати виробництво і переходити на альтернативні види палива – заради якості та нової ціни. Відповідно: «Ви нам дайте дозвіл працювати». Укрспирт з одним погоджувався, а з іншим – ні. Хотів, щоб вони працювали в одній структурі.

– І ділити прибуток.

– Абсолютно правильно! Частина прибутку мала спрямовуватись в ДП Укрспирт. Але консенсусу не знайшли, зокрема, у Сумській, Вінницькій та Київській областях. Тому акцентовано було на західний регіон, там легше за логістикою реалізувати свою продукцію. Плюс – кадрові питання. Кожен хотів самостійності.

Як приклад візьмемо Уладівський завод. У 2017 і частково у 2018 роках він працював. Це один із заводів Вінниччини, який виробляв технічний спирт. Здається, у 2017-му виробив понад 200 тисяч дал технічного спирту – він спрямовувався на підприємства Західної України. Так от Уладівський завод не перейшов в ДП Укрспирт: наприкінці 2017 року залишились контракти, а у 2018 році повторно не уклав і все – перестав працювати. Причина? Бо не знайшли компроміс з вищим керівництвом. Та сама ситуація в Немирові. Тому до цього питання треба уважно підходити.

А от Барський спиртозавод не здійснює виробничу діяльність з 2009 року. У 2008 році ухвалою Господарського суду порушено провадження з банкрутства.

– Що далі?

– Як бачив ДП Укрспирт наші заводи? Метою мало бути збереження виробничого потенціалу – хотіли зробити перепрофілювання. Біоетанол мав виробляти Немирівський, Гайсинський, Барський і Тростянецький, з чим не погодився Немирівський завод.

Чечельницький завод – виробництво спиртовмісної продукції (гліцерин, біодизель).

Харчовий спирт – Бершадь, Овечацький, Мартинівський і Бджільнянський.

Уладівський та Юрковецький – планували на технічний спирт. Уладівський, в принципі, погоджувався, але Юрковецький не погоджувався переходити, бо всі його потужності завжди були сформовані на спирт етиловий. Такі були пропозиції ДП Укрспирт на початку 2019 року.

– Пропозиція за часів уряду Гройсмана. Заводи стали «в позу», а далі що?

– Тоді керівництво Укрспирт приїхало в область, зустрілось із керівниками заводів і внесли відповідну концепцію. Комусь сподобалось, комусь – категорично ні. Мали розставити акценти і поставити усі крапки над «і». Натомість крапок не розставили, ситуація й дотепер така ж. Тому профільний міністр Тимофій Мілованов вніс пропозицію на розгляд Кабміну про передачу 500 держпідприємств на приватизацію, серед яких і наші спиртозаводи. Але до того має бути закрите питання щодо банкрутства. Як тільки визнають завод банкрутом – виставляють на продаж… Ви самі бачите: маса нюансів. І стільки ж запитань до арбітражних керуючих та керівництва спиртозаводів: з яких причин затягується процес, якщо триває з 1998 року?

– Хто може купити вінницькі спиртозаводи?

– Будуть купувати, повірте, бажаючі є.

– Та сама компанія Nemiroff може купити Немирівський спиртовий завод?

– Вона одна із наймовірніших покупців, але говорити на сто відсотків не маю права.

– Миколо Федоровичу, кому робили гірше раніше, якщо не дозволяли горілчаній компанії купити спирт у Немирові, а вони привозили із інших областей?

– Це називається «важелі впливу»…

Математика «лівака»

«Парадоксом» називав цю ж ситуацію і колишній перший заступник голови ОДА Андрій Гижко:

– Питання в отих неофіційних платежах – хабарях. Бо хто готовий із виробників горілки оплачувати їх перед центральними органами? Так, Немирівський лікеро-горілчаний завод, який робить горілку, мав би брати  спирт через паркан – у Немирівському спиртозаводі. Але в Укрспирті їм кажуть: «Ні,  спирт будете брати в Рівненській, Миколаївській, Харківській області». Бо там директор спиртозаводу готовий до махінацій. Через це, власне, Немирівський  спиртозавод місяць працює, а три місяці стоїть. А лікеро-горілчаний працює постійно. І він вимушений возити спирт танкерами із інших областей.

А значить дорожчає горілка. І женуть самогонку, розливають «ліву» горілку, купують через знайомих «третю зміну». Математика «лівака» проста. Приміром, контрабандою з Молдови переплавляють через Дністер цистерну спирту – 20 тонн. Як відомо, спирт 99 градусів, тому навпіл його розбавляють водою – уже 40 тонн. Це 40 тисяч літрів – 80 тисяч пляшок. Помножити на 30 грн – така оптова ціна за пляшку «лівої» горілки. От виходить – 2,4 млн грн. І нічого унікального, окрім пляшки і етикетки.

До речі, попередній керівник ДП Укрспирт Юрій Лучечко в інтерв’ю БізнесЦензор пропонував свої заходи виведення ринку горілки «із тіні»:

– Перший  стосується ціни. Сьогодні існує така радянська норма, як регулювання ціни на горілку. Урядом встановлена мінімальна роздрібна ціна на алкогольні напої. Згідно з постановою Кабміну №748 від 5 вересня 2018 року,  на сьогодні МРЦ для літра 100-відсоткового  спирту складає 447 грн, або 89,4 грн за півлітрову пляшку горілки міцністю 40 градусів. Але на нелегальних ринках пляшку горілки можна придбати за 30-40 грн. Насправді собівартість виробництва пляшки горілки і буде в межах 40 грн. Якщо ви можете купити нелегальну горілку втричі дешевше, навіщо вам платити 90 грн за пляшку легальної? Собівартість виробництва найпростішої пляшки горілки складає 12 грн. Вона включає вартість спирту (близько 6 грн в півлітровій пляшці горілки), води, пляшки, пробки, операційні витрати та рентабельність на рівні 10%. Додайте сюди 25 грн акцизного податку, 0,2 грн за акцизну марку. Це 37,2 грн. Та ще 20% податку на додану вартість (ПДВ) – 7,4 грн. Всього собівартість півлітрової пляшки горілки разом з податками виходить близько 45 грн. Ви уявляєте,  які надприбутки  сьогодні заробляють горілчані компанії? Собівартість у них навіть краща, тому що обсяг виробництва більший. Чому майже щороку держава піднімає ціну на алкогольні напої? Це лобіюють три ТОП-компанії. Bayadera, GlobalSpirits та Nemiroff на трьох викуповують у нас близько 80% від всього виробленого спирту.

На Вінниччині офіційно є два виробники горілки – компанія Nemiroff та вінницький лікеро-горілчаний завод «Сотка-7», який у стадії банкрутства і офіційно тимчасово не працює. До речі, власником-бенефіціаром підприємства і торгової марки «Сотка» є Григорій Калетнік. І що цікаво: ДП «Вінницький лікеро-горілчаний завод» (вул. Нансена, 7) офіційно не здійснює виробничу діяльність із 2001 року, із 2007 року порушено провадження про банкрутство, але майно орендує ТОВ «Сотка-7». А горілку «Сотка» продають…

$70-80 млн від Nemiroff – на завод

«Основні джерела спирту для тіньового ринку» – так характеризують державні заводи виробники горілки. У жовтні на презентації реформи спиртової галузі у Кабміні співвласник компанії Nemiroff Анатолій Кіпіш повідомив, що вони будуть будувати спиртозавод, де буде виробництво чотирьох продуктів:

– Інвестиції $70-80 млн, будувати будемо у себе в регіоні, неможливо побороти тіньовий алкоголь без демонополізації.

Та чи купить Nemiroff Немирівський спиртозавод? Відповідь на це наразі чекаємо – офіційної позиції горілчаної компанії.

Тим часом спиртовики зауважують: схема приватизації не до кінця відпрацьована. Директори спиртозаводів говорити «для преси» на цю тему категорично відмовляються, адже поки що вони очолюють державне підприємство. Як буде далі – ніхто не прогнозує. Була ініціатива створити об’єднання усіх заводів області в один, на кшталт «Поділляспирт», який існував раніше. Тоді кожен завод, хоч і державний, мав свою бухгалтерію, сам заробляв і сам вирішував, з ким треба ділитися. За часів Януковича все змінилось – відтоді в Києві все вирішували: від призначення директора до закупівлі туалетного паперу. Зрозуміло, й «відкати» іншим.

– П’ять-шість мільйонів гривень – місячний прибуток, який сьогодні реальний на працюючому заводі. Це ще скромні цифри, – переконані спиртовики. – Але ж тоді немає «роздержавлення і демонополізації». Залишити заводи державними – за це має боротися обласна влада. Інакше спиртові заводи чекає доля цукрових. Сумна доля… Ну, припустимо, продали усі 12 вінницьких заводів. Хто від цього виграв? Всі гроші залишаться у фонді держмайна, область нічого не отримає.

Чому заводи стоять роками? Бо ворогують концерн Укрспирт із ДП Укрспирт. Окрім того, керівництво ДП лобіювало виробництво харчового спирту саме на території Львівської та Тернопільської областей, бо там їхні горілчані заводи. Натомість вінницькі – перевести на технічний спирт. Зрозумійте, це не просто іншу кнопку натиснути – це кілька мільйонів треба вкласти. Є ще один момент: у Західній Україні не вистачає зерна для харчового спирту, тому вони ще докуповують, коли у нас є надлишок. У нас є господарства, які готові сіяти зерно для потреб конкретного заводу за умови гарантії його купівлі. З Укрспиртом ніхто не хоче зв’язуватись… Не варто забувати й про інше: є виробництво похідних продуктів – це більші прибутки, аніж спирт.

Водночас усі вінницькі заводи мають один великій «мінус» – старі технології. Якщо ще й ті збереглись. Андрій Гижко розповідав, що на Барському спиртозаводі вкрали головну деталь – змійовик із нержавіючої сталі – прототип, як у самогонних апаратах, мовляв, це кінець заводу. У 2008 році озвучували цифру вартості «змійовика» – півтора мільйона гривень, коли долар коштував 5 грн…

Але ж і ціна на спирт відрізняється. Чому той самий Nemiroff не купує дешевший спирт в Молдові?

– Купити можна, але якість? Nemiroff купує спирт лише після дегустації наших технологів – наші вимоги жорсткіші, аніж норми ДОСТу, – пояснює один зі співвласників компанії Віктор Кіпіш. – Потім треба змішати спирт з водою, а у всіх вода різна. Між іншим, ми із «Хортицею» беремо спирт на одному заводі у Львівський області, але горілка у нас – різна. Партія від партії теж відрізняється. Чим менш безперервним є виробництво, тим краща якість спирту. Багато залежить і від сировини. Чимало чинників впливають на смак горілки. Але вино все ж складніше робити…

«Безакцизний» Могилів

«На Вінниччині викрито організовану злочинну групу в складі директора Барського спиртокомбінату, головного бухгалтера, заступника директора,  начальника спирто-дріжджового цеху та завідуючого спиртосховищем. Встановлено, що починаючи з червня 2003 року по лютий 2004 року,  розкрадали  спирт шляхом підроблення бухгалтерських документів. Документально правопорушники відображали виробництво високооктанової кисневмісної добавки до бензину та її реалізацію приватному підприємству «Лан-Маркет» (м. Біла Церква) та ТОВ «Укрнафтосервіс» (м. Донецьк). Фактично ж виготовлявся етиловий спирт,  який відвантажувався на донецькі лікеро-горілчані заводи… За попередніми підрахунками, за півроку злочинцями викрадено близько 5 млн. літрів  спирту вартістю 12 млн. гривень».

Таким було міліцейське зведення за часів губернаторства Віктора Коцемира. Це для прикладу масштабів «тіні». Були свої інтереси у призначенні «своїх» директорів і у наступного губернатора Григорія Калетніка, потім вони ще мали «спиртовий» конфлікт із наступним головою ОДА Олександром Домбровським. Палили машини директорам заводів, мітингували працівники…

Із демонополізацією спиртозаводи, можливо, вийдуть із «тіні». Але молдовську контрабанду важко побороти. Саме у прикордонний Могилів-Подільський напередодні Нового року у службу доставки привезли 10 тонн алкоголю. Там були пляшки відомих брендів. Звісно – без акцизу.

18 півторашок – 27 літрів спирту – несла на собі жінка в Україну через кордон з Молдовою. Це рекорд, зафіксований митниками, – скільки людина буквально може «взяти на себе» алкоголю. Рахувати просто: 1 літр – 1$. Через річку Дністер за пів години можна перекачати 1,5 тонни… Хтось по канату каністрами спирт переправляє, а хтось через шланг качає… Влітку 2016-го у селі Козлівка неподалік від Лядівського монастиря вилучили 50 тонн контрабандного спирту… А все тому, що у Молдові діє державна програма щодо розповсюдження спирту. «Там ціла галузь заточена на контрабанду спирту в Україну», – пояснюють спиртовики. А у нас спирт 25 років залишався стратегічним продуктом. Великі державні гроші. Гроші не для всіх…

Наприкінці 2019 року у Вінниці міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов представляв концепцію земельної реформи. Про продаж спиртозаводів теж говорили. За словами Миколи Ткачука, міністр допускає можливість залишити заводи державними. Але це має бути обгрунтовано. У кожного заводу – своя історія. Своя «криша»…

Фото з сайту ДП “Укрспирт”

«Під градусом» історії

100 років тому, 20 січня 1920 року, у Немирові п’яний красноармієць Андрій Лісовий із трьома товаришами біля палацу розстріляли 63-річну княгиню Марію Щербатову, її 39-річну дочку Олександру та їхню подругу Марію Гудим-Левкович. Потім вони знайшли і смертельно поранили 23-річну невістку Щербатової – Ольгу, яка була дочкою прем’єр-міністра Російської Імперії Петра Столипіна… Красноармійці жили недовго – їх вбили жителі містечка.

А якби ті не напились?.. До речі, голова Раднаркому України Христиан Чаковський дав наказ ревкому про недоторканність родини Щербатової, їхнього палацу та парку – завдяки прихильності немирівчан до княгині Щербатової та її доброчинної діяльності.

Більшу частину життя Марія Григорівна проводила в сімейному маєтку в Немирові. У 1872 році її батько відкрив тут гуральню, і княгиня Щербатова продовжила його справу. До початку XX століття винокурня виробляла вже понад п’ять тисяч півлітрових пляшок спирту на добу. На відміну від своїх конкурентів, які виготовляли спирт з дешевої картопляної сировини, Марія Григорівна випускала дорожчий, але якісний зерновий спирт. У листопаді 1906 був підписаний контракт, що дозволяв здійснювати Немирівському спиртозаводу регулярні постачання спирту на казенні горілчані заводи Москви і Санкт-Петербурга.

У 1881 році чисельність робітників винокурні становила 26 осіб, і тут був один брагоперегонний апарат системи Блюменталь, але після 1893 року, коли до Немирова була прокладена вузькоколійна залізниця, обсяги виробництва збільшилися. От тільки після початку Першої світової війни становище заводу ускладнилося: 21 серпня 1914 року заборонили продаж спиртного і обмежили виробництво спирту.

У 1967 році спиртозавод був перетворений в Немирівський спиртовий комбінат, і асортимент продукції, що випускається ним, було розширено. У 1970 році завод виробив 652,6 тис. літрів продукції. Цікаво, що, крім етилового спирту, тут випускався коньячний напій типу «Кальвадос». А у 1994 році у Немирові з конвеєра сходить перша партія продукції під логотипом «Nemiroff».

https://castles.com.ua/nemyriv.html

***

У 1864 році у волосному центрі Тростянець Брацлавського повіту Подільської губернії Російської імперії французькі капіталісти побудували гуральню потужністю 20 600 відер спирту в рік. У 1884 році до селища була прокладена залізниця. У 1901 році в містечку вже діяли гуральня та казенний винний склад.

***

Гуральню збудували у 1865 році в заштатному місті Бар Могильовського повіту Подільської губернії Російської імперії… 16 липня 1941 року Бар був окупований німецькими військами. Створена в місті радянська підпільна організація неодноразово виводила з ладу обладнання спиртозаводу, аби його не використовували в інтересах окупантів. Однак, відступаючи, гітлерівські війська зуміли демонтувати і вивезти частину цінного обладнання спиртозаводу.

У січні 2000 року Кабмін дозволив заводу виробництво компонентів для моторного палива, в липні того ж року була затверджена державна програма «Етанол», яка передбачала розширення використання етилового спирту як енергоносія, разом з іншими державними спиртозаводами комбінат був включений в перелік виконавців цієї програми.

У листопаді 2005 року Немирівський і Барський спиртозаводи були найбільшими з 14 підприємств спиртової промисловості на території Вінницької області.

В історії Барського спиртозаводу залишилась відправка кошерного спирту в Ізраїль, коли біля цистерни читав тору равин… Та коли на запуск етанолу приїжджав прем’єр-міністр…

***

Уладівський спиртовий завод, збудований польським паном, у радянські часи планомірно збільшував якість і кількість випущеної продукції. У 1960 році виробництво спирту становило 1 127 190 декалітрів. Наступного року на заводі освоїли виробництво сухих кормових дріжджів та спирту-ректифікату вищого очищення. Частина продукції заводу йшла на експорт.

Оксана ПУСТОВІТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені