ЛЄНА…» ЛЮДИНА-ДИТИНА З ЛАДИЖИНСЬКОГО ІНТЕРНАТУ, ОБПЕЧЕНА ОКРОПОМ У ВАННІЙ, ОДУЖУЄ – ЦЬОГО ТИЖНЯ ВИПИШУТЬ З «ПИРОГОВКИ»

«Лєна» – бо це все, що вона може сказати. Їй 41 рік. Вона не відчуває ніг. Сидить у памперсі. Дригає ногами. Посміхається, коли радісно. Плаче, коли боляче… Коротка зачіска і обличчя дитяче. Невинне. І шкіра біла-біла… Як бинти. Перев’язки в опіковому відділенні обласної лікарні імені Пирогова переносить мужньо. Мовчки. Тільки поглядом слідкує за маніпуляціями медиків. М’яку іграшку з рук не випускає… Рани загоюються. Минув місяць, а на її праву ногу досі страшно дивитися. Майже місяць минув, як її скупали в окропі… Історію Олени Сич із Ладижинського будинку-інтернату для інвалідів з глибокою розумовою відсталістю підняла на поверхню депутатка обласної ради Людмила Головашич під час сесії 21 лютого.

…Санітарка ввечері мала помити підопічну із тяжкою формою ДЦП. Коли жінка лежала у ванній, вода йшла тепла. Санітарка зробила трішки теплішу – підкрутила кран, і пішла мити ліжко Олени. А з бойлера потік окріп…

Санітарку звільнили. Від долі Лєни тепер залежить кар’єра очільника інтернату. Прокурори мають визначити винного. Депутати мають оцінити роботу керівника комунального закладу. А поки що у Лєни заживають рани.

– Це було 31 січня, у п’ятницю, – згадує працівниця інтернату. – У неділю зранку побачили, що опіки серйозні. Повірте, ніхто нічого не приховував, тому викликали «швидку», поліцію… Відвезли Лєночку в ладижинську лікарню, а звідти – у Вінницю, в «Пироговку»… Хто винен? Санітарка. Вона у нас нова працівниця, можливо, їй не пояснили, як слід, наші інструкції – ми ніколи не залишаємо дітей самих у ванній. А вона ще в рукавичці воду пробувала, може, тому їй здалось, що треба теплішу… «Дітьми» усіх їх називаємо. Бо вони ж, як діти. Лєночка у нас з існування «Троянди» – так раніше називали наш інтернат, уже 17 років тут… Одна ніжка так обпеклась, я так наплакалась за цю Лєночку. Це та ніжка, що ближче до крана була. А вона ж не встає, нічого зробити не змогла. Сама собі не зарадить… А Олег Петрович – він хороший. Захистіть його. Він любить цих дітей, як своїх. Так, він недавно у нас працює, але це справді людяний керівник… Не треба його звільняти, не робіть його крайнім, прошу…

Лєна – не одна

Сьогодні з Лєною в лікарні цілодобово чергує соцпрацівник. Допомагають волонтери.

У Вінницьку обласну клінічну лікарню імені Пирогова вона поступила 1 лютого о 20 годині. Стан важкий був.

– Спочатку її перевели у відділення хірургії, бо в неї була кровотеча, – розповідає лікар Олександр Яцковина. – Тиждень її стан стабілізували в хірургії, а потім перевели до нас, в опікове відділення. 7 лютого прооперували. Рани загоюються.

– Говорили про опіки 35% шкіри.

– Я б так не сказав. Якщо уражена вся нога – це 18%. А тут не вся, то це 15% на нозі, ще плюс сідниці. Будь ласка, зніміть памперс, покажіть. Бачте, тільки залишились невеличкі сліди внизу живота. Тому опіки – 20%.

– Скільки часу потрібно на реабілітацію?

– Індивідуально.

– Вона зараз під дією ліків, бо не жаліється, не кричить, не плаче під час процедур?

– Ні, у неї постійно такий стан, – долучається до розмови з лікарем соцпрацівниця. – Якщо дуже боляче, то вона реагує, відчуває. Але вона не кричала.

– Вона не ходить?

– Ні. Тільки сидить, дригає ногами.

– Чи правда, що аби приховати рани, медперсонал спочатку одягнув жінку?

– Ця людина ніколи не була одягнена. Вона завжди сидить у підгузку, на пеленці. Ніколи не одягали нижню частину.

– Навіть коли перевозили в лікарню?

– Її вкривали.

«Пересадки її шкіри не було»

– Олександре Віталійовичу, скільки часу треба було лежати в окропі, щоб мати такі опіки?

– Можна і за секунду, а можна й за дві…

– Операція скільки коштувала?

– Ніскільки не коштувала. Забезпечення було, допомагали волонтери, коли лежала в інтенсивній хірургії… Цього тижня її випишемо. Рани залишились точкові, там розміром 2 на 2 см.

– З вами, як з лікарем пацієнтки, спілкувались правоохоронці з приводу її стану, діагнозу? Доля Олени – доля керівника інтернату.

– Конкретно зі мною – не зв’язувались. Та чи є в цьому потреба? Ми виконуємо свою роботу.

– Після виписки реабілітація потрібна в іншій лікарні чи одразу відвезуть в інтернат?

– Це побачимо у день виписки – залежно від стану. Мазьові пов’язки робимо, рани загоюються.

– Пересадка шкіри була?

– Без пересадки її шкіри. Питання пересадки не виключалось, бо коли є глибокі опіки, то шкіра не може сама загоїтись. Якщо маєте на увазі штучну шкіру – ксеношкіру, то так, вона використовувалась. Але не власна шкіра…

На власній шкірі Лєна відчуває біль. Але не розумом. Хтозна, може, у цьому їй пощастило…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені