На домашній «фабриці біогумусу»

П’ятирічку тому я познайомився з молодим іллінчанином Максимом Лисаком, розповідь про якого «Випускник коледжу розводить «черв’яків родючості» надрукував у нашій газеті 29 травня 2015 року. І ось знову з ним зустрівся. Що змінилося за цей час? Виявляється, чимало. Але для початку прошу Максима дещо повторитись читачам про його захоплення, що переросло в основне заняття.

– Я з дитинства є рибалкою-любителем, – усміхнувся він, – а юнацькі літні місяці пригадуються переважно посушливими. І якщо по селах люди звичайних черв’яків ще якось знаходили, то в райцентрі це надзвичайна проблема. А оскільки в нашому ж місті закінчив аграрний коледж за спеціальністю «Виробництво і переробка продукції тваринництва», теоретично і практично освоївши курс «Основи органічного виробництва», то можливості виправити ситуацію знав…

Ми звикли до того, що все американське, як правило, краще від російського. Але тут маємо один з небагатьох випадків, коли все складається навпаки. Виявилось, що вже випробуваний у наших краях каліфорнійський черв’як поступається російському «старатєлю». Причини зрозумілі: останньому наш клімат ближчий, перезимовує набагато краще. Здатний прожити 10-16 років і за кожен з них залишити понад 1500 «нащадків». А це – найменша кількість, яку необхідно закладати на кожен квадратний метр буртів висотою до 40 сантиметрів з компостом або гноєм. До речі, гній від худоби, якому до півроку, для черв’яків раніше вважався смертельно небезпечним. Мені ж своїх черв’яків удалося настільки адаптувати до свіжого гною, що заселяю їх уже після кількох тижнів лежання. А ось у перегній їх садити немає сенсу, бо там для них уже обмаль поживи.

– І яким має бути догляд за тими буртами?

– У першу чергу в них необхідно підтримувати належний режим вологості, підливаючи воду. Зважаючи на те, що черв’яки не люблять світла, бажано злегка прикривати бурти соломою. Корм наносять рівномірним, приблизно п’ятисантиметровим шаром через кожні півмісяця. І якщо все зробити правильно, то компост або гній розшарується на три зони. Верхня, десятисантиметрова, — це свіжий субстрат, яким «старатєлі» починають годуватися. Робочою є середня зона, де їх перебуває основна маса, і ця зона є вдвічі-втричі ширшою, якщо глянути в розрізі. Біогумус постійно накопичується у найнижчій зоні, яка поступово піднімається все вище.

– А як вдається відібрати черв’яків з гумусу?

– Влаштовую їм кількаденне голодування, після якого приблизно на четвертину поверхні кладу корми, до яких вони й сповзаються. Отаким чином і розділяємо.

– Пригадую, у вас була порівняно невелика теплиця. Тепер прибавилась, мабуть, у десятки разів більша…

– Свого часу в нас дитина настільки отруїлась магазинними овочами, що навіть у Вінниці лікувалась. Після того ми з дружиною вирішили назавжди такі овочі перекреслити і вирощуємо лише екологічно чисті. Але сіємо і садимо їх стільки, що і для сім’ї вистачає, і на реалізацію іншим людям. Справжню ціну нашій вирощеній на гумусі городині всі знають, тому замовлень не бракує.

– Крім овочів, що ще реалізовуєте?

-По-перше, черв’яки. По-друге, готовий біогумус, тому овочі є, так би мовити, супутнім товаром. До того ж, виробництво у нас безвідходне. Наприклад, виростили цибулю на перо, а залишки головок належать до найкращих кормів для «старатєля». Хто працює біля нього? Ми з дружиною і діти, а коли потрібно виконати більший обсяг роботи, тоді й шукаємо підмогу. До речі, син наш вступив до мого рідного коледжу, бо я твердо переконався, що отримані там знання дуже допомагають у щоденній роботі.

Хоча й прикупили ще одне обійстя, площ не вистачає. А кількість вироблюваного нами гумусу — це, як мовиться, крапля в морі, бо на нього величезний попит. Особливо з боку підприємств, які займаються вирощуванням органічної продукції. Тому справа, якою ми займаємось, дуже перспективна. Судіть самі: якщо тонна гною коштує менше сотні гривень, то тонна біогумусу – від двох до п’яти тисяч гривень. А з тонни гною виходить до півтонни гумусу. Висновок? Лише не лінуйся попрацювати!

– У нас на Вінниччині ви є вже, напевне, одним з найдосвідченіших власників черв’ячної ферми. З ким спілкуєтесь? З ким ділитесь досвідом?

– Бував у різних аграрних навчальних закладах України, які займаються науковими дослідженнями в цим питаннях. Зустрічав докторів і кандидатів сільськогосподарських та біологічних наук, які працюють по підвалах з невеличкими ящичками, тому жадібно ловлять всяку інформацію. В сусідньому Липовецькому районі вже закладено перші промислові площі з виробництва біогумусу. Конкретно зацікавились і розпочали співпрацю зі мною також люди з сусідніх райцентрів та з Дашева, Ситковець, Брацлава, Вороновиці, Турбова, різних сіл. І я радий, що мій «старатєль» уже старається по все ширших територіях. А одним з найбільших в Україні виробників біогумусу має шанси стати сміттєсортувальна станція в наших Іллінцях. Знаю, що керівництво міської ОТГ вже вивчає ці питання.

Також у нашому місті та сусідньому Гайсині є працюючі цукрозаводи, а мною акліматизований «старатєль» привчився переробляти й залишки кислого жому, які, здавалося, вже ніхто й ніщо не зможе споживати. Тобто те, що раніше було проблемою, може принести й певну користь.

– Давайте оцінимо перспективи вашого заняття у зв’язку з поширенням коронавірусу.

– Хочемо ми цього чи ні, але на найближчі роки людство має збавити міграції і безпосереднє спілкування. А що стосується громадян нашої країни, то необхідно менше шукати щастя за кордоном, бо там, як бачимо, можна більше проблем знайти, ніж маємо їх тут. Та й на батьківщині життя змусить менше організовувати всіляких посиденьок, застіль. А щоб не нудьгувати дома, то краще зайнятися чимось цікавим і корисним водночас. Вже ні для кого не є секретом, що основу харчування мають складати овочі. А вирощені на гумусі вони зміцнять наш імунітет, зроблять націю незрівнянно здоровішою.

Спілкувався Микола КАВУН

Фото автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені