«Поховали ми бійця… у складчину», або Перипетії навколо останньої дороги учасника АТО в Барському районі

Це сільське кладовище бачило різні похоронні процесії, але такої незвично маленької, мабуть, тут не було. Та ще й щоб покійника провадили до свіжовикопаної могили з господарської цвинтарної… сторожки. Останні християнські почесті померлому віддали одинадцять чоловік, включно із священником і двома півчими.

Так у селі Мирне поховали нещодавно 41-річного учасника АТО Сергія Богданова. Скромно, тихо, без гучних промов і військових почестей.

– Навколо цієї історії вже розгорілися словесні розбірки, але того, що у нас сталося, не повернути, головне, аби подібне не повторилося, – наголошує керівник громадської організації «Барське районне об’єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО» Денис Гордієнко. – Кому зараз потрібні пошуки крайнього в тому, що не були присутні на похоронах представники районних органів влади, окрім голови місцевої Войнашівської ОТГ Оксани Петрівни Шевчук, яка чітко й оперативно скерувала всіма непростими організаційними процесами. Ми й так працювали в режимі «по тривозі» і зробили в авральному темпі не гірше, ніж з підключенням чиновницьких структур…

Сергія Богданова призвали в армію в третю хвилю мобілізації у вересні 2014 року. Через кілька місяців перебування на війні отримав поранення, лікувався в госпіталі, а коли повернувся додому, то ще були живі тато й мама. Потім на його життєвій дорозі виникли серйозні проблеми, які спільними зусиллями нам вдалося владнати. Сім’ї чоловік не мав, з дружиною розлучився давно, перебивався тимчасовими заробітками. Тепер же перебував на роботі у Київській області, де 17 березня помер від раптової зупинки серця у Васильківській райлікарні.

– Сумне телефонне повідомлення звідти застало мене зненацька, бо я добре обізнана з побутовим станом родини Богданових, – підключається до розмови Оксана Шевчук. – Батьки Сергія повмирали один за одним, залишився тільки молодший брат Петро, який часом зловживає чаркою. Він і на похорони брата не прийшов…

У цій ситуації потрібен був «холодний душ» для правильної розкладки наявних можливостей, бо карантинні обмеження сковували мої дії. Від самого початку я мала великі сподівання на підтримку волонтерів з Бара. І, слава Богу, не помилилася – є ще на світі добропорядні й співчутливі люди. Зателефонувала до підприємця Анатолія Бартащука, який безкоштовно дав військову форму і без зайвих розмов погодився поїхати у Фастів, де у морзі знаходилося тіло покійного. В дорогу він вирушив волонтерським бусом, за кермом якого перебував теж активний волонтер Сергій Баковецький, пальне виділив фермер з Кузьминець Дмитро Кулик, а труну я купила за власні гроші… Тож поховали ми бійця… у складчину.

– Шлях до Фастова неблизький, поїздка зайняла понад вісім годин, – додає Денис Гордієнко. – Коли повернулися хлопці, то була вже глибока ніч. І так вийшло, що свій останній земний час Сергій Богданов провів у сторожці на цвинтарі, бо в батьківській хаті ніхто не чекав на покійника. «Там був такий безлад, що й не знайшлося місця для труни, а п’яний брат Петро спав…», – сказав мені наступного дня Анатолій Бартащук.

Відспівав бійця АТО прямо на кладовищі отець Іоан. Прощальні слова мовили голова ОТГ Оксана Шевчук і волонтер, працівник райвійськкомату Григорій Кухар. Нас на цвинтарі було одинадцятеро душ, і ми стояли один від одного на віддалі півтора-два метри, так що не порушили закон про карантин. Самі труну опустили, яму засипали…

Віктор Зеленюк

Фото Григорія Кухаря

Барський район 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені