Похорони на карантині: в масках на безлюдному цвинтарі

На Вінниччині досі не розроблено алгоритм поховань інфікованих Covid-19. Але батюшки уже не дають цілувати хрест. Які нові правила приніс коронавірус у ритуал прощання?

«Користуєтеся мобільними перукарнями? Навіщо вам це потрібно? Ви розумієте, що труни у вас будуть закриті? Хто вас взагалі побачить у закритій труні з вашою гарною зачіскою?!» Мер італійського міста Лючеро Антоніо Тутоло разом із іншими своїми колегами записали досить різкі відеоролики для тих, хто ігнорує карантин. Самоізоляція в Італії – не особистий вибір кожного, а вимога влади. Тому там можуть собі дозволити звернення, як  Президент Кампанії Вінченцо Де Лука каже: «До мене дійшли новини, що деякі з вас хочуть влаштувати випускні вечірки. Так ось – ми відправимо до вас поліцію. З вогнеметами».

Італія досі б’є страшні рекорди. 27 березня за добу 969 летальних випадків від коронавірусу. Всього – понад 10 тисяч….

Перевізники душ

Там жертви Covid-19 вмирають в ізольованих лікарняних боксах, куди не пускають ані рідних, ані друзів, пише ВВС Україна. Відвідування заборонили через високу ймовірність зараження.

Медики кажуть, що вірус не передається після смерті хворого, але ще кілька годин може залишатися на його одязі. Тому тіла відразу герметично пакують. За словами італійських трунарів, одяг, який передає їм родина, кладуть поверх тіла – так, ніби одягають покійного. Працівникам ритуальних фірм через зачинені двері намагаються передати записки, родинні реліквії, малюнки та вірші з проханням покласти все це в труну покійному. Але пандемія і це зробила неможливим: поховання сторонніх предметів тимчасово заборонили. Як і заупокійні служби – їх теж заборонили у католицькій Італії.   

Якщо людина померла вдома, трунарі приходять забрати його у повному захисному костюмі: окуляри, маска, рукавички та спецодяг. Для близьких це теж стрес.

Домовини рядами стоять, чекаючи своєї черги на поховання. Крематорії працюють цілодобово. У Бергамо, місті, де померло найбільше людей, цвинтарі переповнені. Для вирішення проблеми задіяли військових. Кілька днів тому місцеві жителі у повній тиші спостерігали, як колона армійських вантажівок везла вулицями міста понад 70 трун. Померлих мешканців Бергамо вивозили до сусіднього міста для кремації…

Працівників ритуальних фірм там називають «перевізниками душ». Італійцям вони нагадують Харона, зловісного міфологічного персонажа, що перевозив померлих через річку, яка відокремлює світ живих від світу мертвих… Невдячна справа в очах багатьох.

«Ми робимо похорон гідним…»

– Ми робимо похорон людини максимально гідним, – запевняє директор вінницької ритуальної компанії «Реквієм» Михайло Паньків. – Читав про італійських колег, що чимало їх перебувають на карантині, офіси зачинені… Про медиків усі говорять, а от місія ритуальних служб залишається в тіні. А в тій самій Італії є побоювання, що у тих, хто поки працює, незабаром закінчаться засоби захисту. Сьогодні там на похованнях можуть бути присутні тільки одна-дві людини. Виголосити промову часто ні у кого немає сил, і процес відбувається у повній тиші. Обряд благословення священник інколи проводить за секунди… У Мадриді як морг тимчасово почали використовувати головну міську ковзанку… А у нас досі немає якихось особливих рекомендацій влади щодо проведення похорону – алгоритм не виписано на державному рівні. Я сам звернувся в облдержадміністрацію та до міського голови, аби нам надали певні роз’яснення.  Так, ми виконуємо загальні застереження. Ось, бачте, маски безкоштовно надаємо – самі налагодили виробництво, у кого немає, дезінфікатор є, регулярно – кілька разів на день – миємо приміщення, зокрема, ритуальний зал… Власне, наші працівники й раніше на церемонії були у білих рукавичках – така форма у «Реквієму», нам не звикати.

Минулого четверга, 26 березня, коли ми зустрічались із Михайлом Івановичем в офісі «Реквієму», на  Тернопільщині тіло померлого від коронавірусу чоловіка видали родичам для поховання у мішку. Медики не попередили, як правильно все зробити, пише тернопільський сайт ОВІД http://ovid.com.ua. Донька 68-річного пенсіонера Ольга Тутова, яка приїхала разом з чоловіком забрати тіло батька з інфекційної лікарні, розповіла:

“Нам видали батька в чорному пакеті. Тато був тяжкий, підняти не можливо було самому. І ось цей пакет просто тягнувся по землі. Сам чоловік мій це робив руками і тягнув. Пакет чорний обірвався в руках. Це було щось страшне. Ніхто не вийшов навіть в труну поставити”.

Жінка додала, що чорний пакет з батьком ледве поклали в труну. А от підняти її, щоб занести в машину – не змогли.

“Ми просили допомоги — ніхто не реагував. Ми ту труну тягнемо, дошки розсипаються, бо це був асфальт. До нас вийшли на поміч лише після того, як ми подзвонили до головного лікаря інфекційної лікарні. Вийшов чоловік повністю одягнутий в захисний костюм і почав дорікати нам, що не ми (родичі) маємо цим займатися, а санепідемслужба”.

Похоронили 68-річного чоловіка у рідному селі того ж дня. Односельчани відмовились допомогти,  яму для могили копали зять, сільський голова Ковалівки, міський голова Монастириської та його заступник…

До речі, у Києві 23 березня розробили відповідні заходи. На стендах підприємств розмістили інформацію про те, що під час замовлення ритуальних послуг у приміщенні може перебувати не більше двох осіб. Учасників громадської панахиди повідомили про необхідність застосування засобів індивідуального захисту під час проведення панахиди прощання з померлим. Померлих від коронавірусу Covid-19 хоронитимуть у патологоанатомічних мішках. Це стосується медичних установ, поховання ж забезпечуватимуть патологоанатоми. Згідно з процедурою, тіло померлого поміщатимуть в труну і закриватимуть. І лише після цього відповідальність за поховання буде на ритуальних службах.

Похорон без поминок

– Чекаємо на розроблену єдину методику поховання, наразі її немає, – пояснюють у ритуальній службі. – Сьогодні керуємось загальними правилами під час карантину, які видані керівництвом Вінниччини. 

За словами Михайла Паньків, дезінфікуючих засобів вистачає – закупили ще до ажіотажу. 

– Карантин змінив похорон: батюшки не дають уже цілувати хрест, Євангеліє. Священнослужителі розуміють ситуацію, й люди теж. У зал заходять не більше 10, ми за цим слідкуємо, просимо за чергою: одні побули 5-10 хвилин і вийшли, інші – зайшли…  Як правило, коли їдемо на кладовище, то попереджаємо, що у бусах не більше 10. Але більшість не їдуть, тому біля могили стало безлюдно, лише рідні та близькі… От днями було поховання матері і батька в одній родині. Уявіть(!), двоє новопреставлених в одній сім’ї – 60 років прожили разом і померли в один день. Настільки зворушлива історія… Звісно, могло прийти багато людей. Але їхні родичі з розумінням поставились – людей було обмаль. Всі в масках… 

Поминальних столів ми тепер теж не накриваємо. Кафе, ресторани – закриті. Дехто замовляє обід додому – на винос (приїжджають в кафе із своїм посудом). Але теж є обмеження – не більше, ніж на 10 осіб. Дехто замовляє обід «на виїзд», коли додому привозять з ресторану їжу,  – накривають стіл, а після обіду все прибирають. Це коли, приміром, до родичів приїхали на похорон з інших міст. Розуміємо, що в людей горе – їм не до того, щоб на стіл готувати… 

– А в селах як? Там коронавірус змінив традиції поховання?

– Під хату може все село збігтися, якось карантин там не діє. Ми ж не маємо права диктувати правила. У нашому залі прощання просимо дотримуватися відстані, обмежуємо кількість присутніх.

– Чи не відмовляються священники?

– Слава Богу, ні. У нас склалися гарні стосунки із представниками різних конфесій, віросповідань. Мабуть, треба нам якось трішки «встряхнутись», щоб трішки люди оговтались, озирнулись та змінили своє ставлення до життя, один до одного. Думаю, все це на краще.

– Михайло Івановичу, у вас є така послуга як попереднє замовлення, коли живі укладають угоду щодо власного похорону. Старше покоління вінничан теперішня ситуація не стривожила?

– Нічого надзвичайного. По-перше, більшість сидять дома – активності нема. Думаю, завдяки карантину помирати будуть менше. Самоізоляція вбереже від інших інфекцій. По-друге, у нас що менше вмирали від інших хвороб? Серцево-судинні захворювання, онко, той самий туберкульоз легень теж багатьох косить сьогодні… Чи ми з тюрми не забирали померлих від туберкульозу? Не раз. Звичайно, спрямовуємо своїх працівників, щоб завжди були обережні.

– Між іншим, захисні костюми маєте?

– Є. У нас костюми такі, які одягають хірурги перед операцією: рукавиці по лікті, маска, окуляри. Особисто я вимушений бувати на роботі – самоізоляція тут неможлива. Тому теж в масці, на праву руку одягаю рукавичку, бо, за звичкою, можу руку потиснути. Хоча вже ліктями іноді здороваємося. Влада попереджувальні заходи вжила, а от тепер працює лише власна відповідальність кожного громадянина, його виховання. Насамперед – це відповідальність перед родиною.

«Я передбачаю сценарій похорону інфікованого коронавірусом»

– Якщо раптом завтра звернуться із проханням поховати інфікованого Covid-19, не очікуєте масових звільнень?

– Ні, я передбачаю сценарій такого похорону. Думаю, що було б правильно хоронити новопреставленого в закритому гробу. Як мінімум. Як максимум, доведеться більш жорсткіше підходити. Дивіться, що в Італії, в Іспанії – в захисних костюмах хоронять, в рукавичках. Там все дуже трагічно. Все… Рідні не можуть ні за руку взятись, ні попрощатись. Тим не менш, у нас до епідемії були ситуації, коли покійник довго лежав і неможливо підійти, різне буває. Наприклад, сусіди викликали родичів, бо забили тривогу, – ніхто не знав, що людина давно померла… Існує методика поховань у закритому гробу. Ставиться портрет, і з фотографії людина дивиться на всіх, це якось трішки пом’якшує біль втрати…

– Кремація. Вінничан на кремацію зазвичай везуть у Київ. Під час карантину возите?

– Так і возимо, попри карантин. Але вкрай рідко. Католики вже дозволяють кремацію, але православні категоричні в цьому питанні. Так само іудеї, мусульмани забороняють своїм віруючим спалювати тіла.

– Але є остання воля покійного. Приміром, хтось хотів оркестр. Але ізоляція змінила звичний режим  усіх…

– Щодо оркестру. Справді, дехто хоче урочисте прощання. Це залежить не від віку чи посади, а від того, чи  віруюча людина. Як правило, віруючі хочуть батюшку з півчими. Але є й категорія людей тонкої душевної організації, які хочуть щось надзвичайне. Саме для таких фірма «Реквієм» започаткувала дві нові опції у програму ритуалу: надання музичного супроводу скрипаля або флейтиста. Ми замовляємо музикантів, хоча вони вже вписались в колектив. Їх хочуть чути на похоронах.

– А якщо хтось захоче саксофон?

– Будь ласка, знайдем. Ми повинні викрутитися, але виконати останню волю. Років десять тому замовили, щоб на похоронах звучала пісня Висоцького. Це для мене була дикість! Всередині я горів, нутро противилось, але я розумію, що клієнт завжди правий. Пісню знайшли, записали на флешку і з магнітофоном проводжали в останню путь. Всю останню путь…

Часто греко-католики замовляють пісню «Яворина». Є у Вінниці одна жінка, яка ходить в їхній храм, і вона приходить на похорон – наживу співає. «Пливе кача» завжди тепер звучить, коли прощаються із земляками, які загинули за Україну…

Якось до нас в офіс «Реквієму» прийшла молода жінка, Наталя її звали. Пам’ятаю, як сьогодні… Вона знала, що смертельно хвора. Ми з нею обговорили, який гроб буде, розказала, у чому вона хоче бути, залишила фотографію – якою має бути зачіска. Все уточнили, навіть такі нюанси, що якщо це станеться, то обов’язково хоронити на третій день, щоб на другий день привезти її додому, і в якій годині, залежно від того влітку чи взимку, які мають бути свічі та який вінок… Вона проплатила свій похорон наперед. Мужня людина… За пів року її не стало. Похоронили так, як вона просила. Дивлячись на неї, у мене така повага була неймовірна. Їй не було й 40 років, двоє дітей, чоловік… До її поховань придбали сингуматор  – електричний ритуальний ліфт, привезли із західної Німеччини. З поваги до її ставлення  до свого трагічного майбутнього нікого не опускали, поки не опустили Наталю першою… Тобто, розумієте, як для людини важливо, щоб в останню путь провели так, як вона цього хоче. І як важливо виконати все це  – буква в букву. Ми беремо на себе відповідальність за покійних.

Можу лиш уявити, наскільки сьогодні виросла відповідальність у ритуальних служб Італії, Іспанії… Та скрізь, де панує пандемія. Турботи родичів, друзів, священника раптово лягли на трунарів. Близьким залишається лише довіряти їм…

Оксана ПУСТОВІТ “

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені