Подруги

– Надько, ти здуріла?! Чого приперлася?! Я б козу подоїла й сама прийшла! Чого вставала, малохольна? Хочеш знов упасти? Щоб я мороки більше мала? Возишся з тобою, возишся, а ти така ж зараза, як і була… Чого мугикаєш? Ва-ва-ва… Васька здох? Туди йому й дорога,  старий був, як і ти… Та не мугикай, подою козу,  візьму лопату й закопаю твого кота… Ти вже снідала? Я ж тобі вчора яйця залишила, чого не поїла?.. Зараз молока внесу… А ти сядь отам, поки не впала. Бо якщо впадеш іще раз – все, гаплик тобі. Так і будеш валятися. В мене, Надько, сил  не буде тебе закопати, ти ж бо не кіт…

Слабну я, Надько. Боюся, розіб’є мене інсульт, як тебе розбив. Хоча тобі ще повезло, рука відійшла й на ноги ступаєш. А те, що не говориш, то це навіть краще. Бо ти й замолоду нічого розумного сказати не могла, шість класів освіти… А ну поворуши рукою. Болить?  Завтра йтиму до сільради, зайду в аптеку, візьму тобі таблеток… Добре було б фельдшерку покликати, але ж ти, Надько, брудна, як  твій покійний Васька.  Коли я тебе востаннє купала? Ну да, перед Пасхою… В суботу, як буду при силі, прийду покупаю. Заодно підлогу протру й павуків позмітаю… Чого рукою розмахалася?! Тебе ніхто не питає – сказала банний день, значить банний!.. Споднє чисте маєш? Маєш, я тиждень тому випрала… Та не мугикай, зараза безязика, хто тебе помиє, як не я? Діти твої, щоб вони добра не бачили?  Ну чого кривися, ніби я брешу? Трьох народила, а де вони? Одна Олька приїжджає, та й то  раз на рік, щоб подивитися, чи хата ще не завалилася… Та хай би вже завалилася, я б тебе до себе забрала. А то сил немає туди-сюди бігати…

О, надулася… Ну добре, нехай моя завалиться к бісу, я до тебе перейду. Моя хата гірша за твою. Ну да, хазяїна ж не було… В тебе був, то до останнього за хатою дивився… Зараза ти, Надька… Думаєш, я все забула? Знала ж, що я із Гришкою зустрічаюся, а відбила! Відбила-відбила, не сперечайся!.. А я ж вагітна залишилася… Ти не знала? Та не хрестися, вірю… Ніхто не знав… Мамці покійній відкрилася, вона примусила аборт зробити. Переживала я, Надько… Сім’ю хотіла, дітей… А тепер от не жалію.  В тебе троє й де вони? Кинули матір саму, після інсульту. Не подивилися, що на всьому нашому хуторі – тільки ти, я та ще Ревуни. Хоч Ревунів можна не рахувати, бо який із них толк? Правда, Петька чоловік непоганий. А от Зінка його… Просила того тижня: відпусти Петра на півгодини, нехай Надьці ліжко пересуне, бо в дощ зі стелі крапає. А вона як роззявила пащу: “Петро вам не наймит! У Надьки діти є, а в Петра радикуліт”.  Нічого, я сама пересуну. Руки в мене ще нівроку, тільки ноги слабі…

…Ну що, допила молоко? Давай свій костур і чіпляйся за мене. Пішли, Надько, Ваську ховати…

Інна Медведєва.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені