Ринок землі: чого чекати?

Від 31 березня Україна живе із запущеним механізмом розпродажу найбільшого багатства нашого народу. Ухвалений закон має доленосне значення, і він направлений на зміну життєвого устрою на селі. Думками про те, чого чекати і на що надіятися, діляться з нашими читачами аграрії.

Іван Горпинюк, голова ФГ «Лінея» Барського району:

– Сталося те, чого я чекав з острахом і сподіванням, що не прийде ця хвилина так швидко – в Україні все-таки запустили механізм гендлювання нашим найдорожчим скарбом. Це підлий удар в спину фермерам «середньої руки». Десятий рік орендую у земляків двісті гектарів землі на території Гармаківської сільської ради і ніколи не вважав себе заможним господарником. У спокої і злагоді завжди знаходив спільну мову з власниками паїв. А тут доведеться змінювати усталений ритм життя. Та й хто його знає, чи взагалі втримаюся на плаву?

Це ж як треба було прогинатися перед грошовими мішками, щоб їм на догоду з такими потугами, в авральному темпі протягнути цей законопроєкт! Хіба у нас немає сьогодні важливіших проблем, аніж питання продажу землі? Все у ньому сире, як пластилін в руках, без надійної впевненості у завтрашньому дні.

Все запрограмоване так, що тисячі таких, як я, дрібних фермерів не виживуть в умовах відкритого ринку землі, бо ми знаходимося в різних вагових категоріях з олігархами. Для них проковтнути моїх двісті гектарів разом зі мною – раз плюнути. Їм не потрібні люди, як і соціальні проблеми селян – давай тільки побільше простору, щоб було де розгулятися потужній техніці.

Дозвіл на продаж землі сьогодні – це ніщо інше, як бенкет під час чуми. Замість того, щоб гуртуватися навколо подолання загрози коронавірусу, у суспільство кинули, образно кажучи, кістку, щоб люди гризлися поміж собою. Не хочу нічого прогнозувати, але влада може зібрати не той вжинок, на який сподівається. Терпіння народу спресовується в пружину, яка колись може й випрямитися…

Попередній уряд обіцяв не дуже кабальні кредити, на які варто було й погодитися, але в теперішній ситуації про них навіть не згадують. Нам держава не дає ніяких дотацій і немає розробленої програми розвитку аграрної галузі. Все пливе за течією і на повідку тих, хто смикає за віжки.

Ми дивимося на захід, як на казку, де заохочення високою зарплатою, дешевим житлом і перспективним майбутнім – на першому місці. Туди й тікають наші люди, а села порожніють, вимирають, зникають з лиця землі. «Зелене світло» на продаж землі тільки прискорить цей незворотний процес.

Може статися так, що колись оглянемося назад, та не буде на що подивитися. А сьогодні давайте будемо торгувати землею…

Анатолій Скрипник, голова ПП «Скрипник і К» Мурованокуриловецького району:

– Ще недавно ми жили у такий період, коли казали: що не робиться, то – до кращого. А сьогодні у людей немає впевненості у завтрашньому дні. Україна захлинулася в реформах. І кінця-краю їм не видно – багато чого розпочали, та не завершили…

Черговий приклад такого підходу до перемін – закон про ринок землі. Мільйони власників земельних паїв опинилася в роздумах на роздоріжжі – це благо чи кабала? Відповідь на це питання дасть, безумовно, саме життя. Але до того, як кажуть, ще треба при здоров’ї дочекати…

Щодо перспектив нашого господарства, то я заздалегідь провів опитування жителів села Перекоринці, де орендую 672 гектари землі, і знаю, що дев’яносто відсотків пайовиків не будуть продавати свої наділи. Люди хочуть мати за плечима хоч якусь надійність. Можна, звичайно, за декілька хвилин підписати папери і отримати гроші. Але вони, як вода, протечуть крізь пальці: як прийшли – так і пішли. Тоді ж виникне інша проблема – за що купувати зерно для годівлі худоби, свиней, птиці? Зараз в селі цим ніхто не переймається, бо всі знають, що «Скрипник і К» ніколи не підводить односельчан.

До того ж ми не стоїмо осторонь буденного життя громади. З будь-яким питанням люди звертаються до нас за підтримкою і отримують її. Виділяємо кошти на оранку городів, даємо діткам подарунки, ремонтуємо дороги, підсобляємо працівникам клубу і дошкільного навчального закладу, частково утримуємо посаду фельдшера у сільському ФАПі.

 Сергій Ісайко, голова ФГ «Нусі» Могилів-Подільського району:

– Кажуть, що одна біда сама не ходить. Так і в нас вийшло з парламентським дозволом на офіційний початок продажу землі. Під канонаду загальносвітової вірусної біди провладна партія піднесла «подарунок» народу – гайда налітай на багатство української нації! Будьте певні, купці знайдуться! Вони, власне, вже є і терпляче вичікували, приглядаючись до ласих шматків землі. Це ті люди, які переступлять через все, аби добитися свого…

У тому, що дрібному фермеру годі сподіватися на чесний захист держави від теперішніх земельних багатіїв, я переконався на власному досвіді. Впродовж кількох останніх років мені відкрито і дуже боляче шкодять «не встановлені» особи. За фактами знищення моїх багаторічних насаджень було відкрито вісім кримінальних проваджень, їх внесли до реєстру досудових розслідувань, але могилів-подільські правоохоронці не шукають виконавців, а тим паче, замовників цих злочинів.

Я втратив багато коштів, виснажився морально, та кому пожалієшся – скрізь рука руку миє. Так було при попередній владі, так залишилося й до сьогодні. А дозвіл на скуповування землі ще більше загострить апетити «сильних світу цього».

У підготовці цього законопроєкту депутатам Верховної Ради треба було притримуватися європейської моделі, за якою землю можуть обробляти тільки ті люди, які мають відповідну освіту, набули практичних знань і проживають у тій місцевості.

Відкритий ринок землі – це продаж матінки Вітчизни. Територія продається лише один раз. Це не якась другорядна річ, яку можна переторговувати стільки, скільки заманеться, аби набити грошвою калитку…

Віктор Зеленюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені