Червоне – то любов…

З-поміж одвічних жіночих клопотів – обійти родину, дати лад господарству, потурбуватися про хліб насущний та створити затишну атмосферу для домочадців – Надія Подольська завжди знаходить час і для свого захоплення. І це захоплення дає їй наснагу завиграшки робити нудну для когось щоденну роботу на обійсті і дарує умиротворення перед лицем метушливого сьогодення. Мешканка Широкої Греблі не уявляє свого життя без вишивки. До цього давнього мистецтва її призвичаїла бабуся Марія, яка і сама була на всі руки майстринею. Але до свого уміння Надія Павлівна ставиться без зайвої романтизації. Вважає, що «на ти» із голкою, ниткою та візерунками в минулому була більшість українок.

– Так було заведено в переважній більшості українських сімей: жінка пряла, ткала, шила, вишивала… Від того  залежало благополуччя її родини, те, наскільки чепурними та охайними будуть домочадці. Окрім практичного боку, нікуди не подінеш наше одвічне бажання прикрасити світ, додати до нього кольору та радості, – розмірковує наша співрозмовниця. – Ніхто без діла не сидів, тож довгими зимовими вечорами брала до рук голку і я…

Свої таланти пані Надія оцінює скромно. А ось односельці шанують її за здібності та умілі руки: адже саме її руками вишито чи не найбільше весільних рушників, на які у найважливіший день життя стають молодята. Різноманітні конкурси самодіяльності, виставки декоративно-прикладного мистецтва, шкільні урочистості теж не обходяться без її робіт.

– Чомусь найбільше мені подобається вишивати саме рушники, – продовжує розповідати Надія Павлівна і між тим розкладає свій багатий доробок, достаючи стоси ошатних полотен. – Якщо добре візьмуся і не відволікають інші клопоти, то за тиждень «видаю» класичного розміру рушник. Вдень я, звісно, не сиджу за вишивкою, маю дочекатися, коли всі ляжуть спати… Але ця робота не втомлює мене, а навпаки, я так відпочиваю душею…

Зізнається, що зараз творити стало набагато простіше, адже з’явилося чимало заготовок із заздалегідь нанесеним узором, не гребує ними і вона. Але й не полишає класичного методу техніки, коли саме на бездоганно білосніжному полотні оживають пістряві вишивані рядочки. В якихось зашифровані прадавні символи безкінечності, достатку та родючості, якісь гіпнотизують символами  флори та фауни.

– Дуже люблю вишивати квіткові узори, пишні троянди червоного та насичено-рожевого кольорів. В них сконцентровані енергія сонця, бездоганна краса, і в найсумніші дні нашого життя їх настрій розквітчує будні. Як не дивно, найбільше мені подобається вишивати не муліне, а шерстяними нитками. Пам’ятаю, як раніше розпускали старі хустки і цими нитками на простій перкалі, по нашитій канві вишивали наші жіночки. Є такі рушники і в мене, – охоче демонструє кількадесятирічні, дещо посірілі від часу, але від того ще більш таємничі вишиті зразки Надія Павлівна.

Оселю Подольських прикрашають не лише класичні рушники, а й вишиті з особливою шаною ікони. Не менше двадцяти таких робіт вишивальниця подарувала рідним та близьким, а перший вишитий образ і досі тримає на почесному місці в хаті.

– Тоді донечка була ще немовлям, вдень  я безупинно була зайнята клопотами, а вночі, коли маля спало, потроху вишивала образ,  – пригадує жінка. – Скажу відверто: за таку роботу можна сідати лише у повному умиротворенні, якщо після сварки чи конфлікту – навіть не варто братися!

Улюблена донечка вже сама стала матусею, виріс і син, тож тепер Надія Павлівна разом з чоловіком допомагають виховувати онуків. За приємними клопотами часу на хобі залишається мало, але своє захоплення вишивальниця не полишає. Кілька років тому зацікавилась новою технікою – вишивкою бісером, яка дозволяє додати роботам об’єму. Проте червоно-чорний тандем на білому полотні, що тягнеться в історичну безкінечність, не проміняє ні на які новомодні течії…

Розповідаючи біографію, згадуючи літопис родинного дерева, успіхи та щасливі моменти в житті сім’ї, Надія Павлівна кількома словами обмовилась, що був в її долі непростий час: вісім років через хворобу вона не могла ходити. Але одужала, здолала, підвелась! І ніяк не може зрозуміти людей, що ниють та скаржаться, байдикують чи навісніють від злоби. Адже жити, працювати  і творити – це безмежне щастя! Рушник її долі заквітчаний любов’ю до людей.

Юлія РАЗАНОВА

Хмільницький район

Фото автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені