Скульптор ще не бачив «наваксовані» чоботи бронзових вартових біля Вічного вогню

Хто вночі пофарбував взуття пам’ятнику – шукає поліція. Чому у Вінниці два однакових пам’ятника – про це розповів їхній автор – Яків  Куленко.

28 квітня до Вінницького відділу поліції надійшло повідомлення, що в ніч на 26 квітня на площі Європейській невідомі особи пошкодили Меморіальний комплекс Слави, – йдеться у повідомленні Відділу комунікації поліції. За фактом розпочато кримінальне провадження за ч.2 ст. 297 КК України – оскверненням або руйнування братської могили чи могили Невідомого солдата, пам’ятника, спорудженого в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни. За таке правопорушення передбачено покарання до 5 років позбавлення волі.

https://vn.npu.gov.ua/news/novini/policziya-vstanovlyuje-osib-prichetnix-do-narugi-nad-memorialnim-kompleksom-slavi-u-vinniczi/

– Я не бачив, що там зробили, – сиджу вдома на карантині, максимум – на балкон виходжу, – по телефону розповів автор скульптури Яків Куленко. – Мені ще й операцію на серці недавно зробили… А те, що хтось нафарбував? Хіба сьогодні хтось може чомусь дивуватися?..

44 роки вінницький скульптор Яків Куленко дивиться на своїх чотириметрових бронзових «дітей», які забрали частину його здоров’я.  У 2016 році ми з ним записували інтерв’ю біля них – трьох вартових. Під їхнім суровим поглядом – екскурс в історію пам’ятників Вінниці.  

Три фігури історії Вінниці

Я не бачила Вінницю без цього пам’ятника. Не уявляю її без нього. Три фігури на Меморіалі слави – головний пам’ятник у Вінниці. Це приклад того, коли пам’ять може бути грандіозною… Для кожного вінничанина він є частиною власної історії. У кожного свої спогади про  Вічний вогонь і три постаті, наче тіні з минулого…  Час навіть вени на руках солдата намалював. Як живому… 44 років вони вартові Вічного вогню…

 «Я не заслужений – я простужений», – віджартувався автор цього символічного для Вінниці пам’ятника – Яків Михайлович Куленко. Простий і скромний скульптор. Його майстерня недалеко, тому біля свого пам’ятника проходить часто. Хоча йому неприємно, що пам’ятник можуть «декомунізувати»… Але є ще один – його перший бетонний варіант – на території штабу Військово-Повітряних Сил. Його мало хто бачив…

«Прообразом робітника став артист муздрамтеатру»

–  У Вінниці живу давно – з 1971 року після закінчення Київського художнього інституту… Ідея створення була у вінницької влади – вирішили реконструювати дитячий парк. Але така цікава ситуація: у центрі стояла гранітна колона і захоронення тут були… Приурочено було до річниці перемоги у роки Великої Вітчизняної війни….

Скульптор Яків Михайлович Куленко. Фото 2016 року

У 1975 році був оголошений конкурс на спорудження цього пам’ятника. Участь брали всі скульптори вінницької організації. Я став переможцем конкурсу…

Пам’ятник втілює три періоди: громадянська війна 1905 року, революція 1917-го  і війна 1941-45… Все це треба було воєдино пов’язати, варіанти були різні. Я запропонував оці три фігури. Матеріал збирав, сам фотографував… Прообразом робітника став артист Вінницького муздрамтеатру, на жаль, не пам’ятаю його прізвища. Він був досить відомий, виразний… А решта – то вже фантазія.

– Такий самий пам’ятник бачила на території штабу ВПС. Чому їх два однакових?

– Це не з моєї волі. Тут же як: або сьогодні – або ніколи. Я спішив, як-то кажуть. Працював на заводі «ЖеБеКа» – у цеху громихаючому, умов там комфортних фактично не було. Важко мені прийшлося то все… Були помічники, сам би я там не справився – арматура, глина, каркас… Все привезти, принести. Цей пам’ятник з бронзи, а той – перший варіант – в штабі ВПС – бетонний. Спочатку його поставили на Меморіалі, а я ще продовжував працювати для того, щоб відлити з бронзи. Перший був тимчасовий. Дуже ж хотіли встигнути, а не вийшло, то оцю фігуру солдата відливали в Києві, а робітника і будьонівця – у Львові. А потім їх сюди привезли. Київський комбінат був перевантажений, клепали їх там…

– Як відбувалося відкриття?

– Досить пишно. Вся ця композиція була завернута полотном білим, можете уявити собі цей «парус»… Висота фігур 4 м 10 см і ще постамент – плюс 50 см.

– Вас представили, як автора?

– Особливо – ні. Я навіть не пам’ятаю вже… Але той факт, що було приємно. Сьогодні у мене вже інші почуття, бо тут уже інша історія… 40 років пам’ятник стоїть. Майже рік я працював над ним…

– Тут не написано, що Ви є автором?

– Ні, на самому пам’ятнику немає. У вежі є музей, там згадується моє прізвище. Треба сказати ще, що автор Меморіалу архітектор – Спусканюк Володимир Захарович. Він сюди вклав багато своєї енергії емоцій…

Яків Михайлович Куленко біля свого “дітища”, 2016 рік

Мене бентежить, що пам’ятник можуть знести у зв’язку з декомунізацією. Бо якому скульптору, як автору, приємно, коли його роботу зносять? Отут же вулиця Козицького, яка перейменована, то туди трішки вниз до Бугу був споруджений пам’ятник Козицького – я автор. Його вже знесли, як і багато бюстів… Коли почалася перебудова, його почали фарбувати, паплюжити і знесли. Ну, і не тільки мій. Запорожцю пам’ятник теж. До речі, тут, на Меморіалі слави, його могила…

Знесли на Жовтневій площі  (зараз вона площа героїв Чорнобиля) гарну скульптура – автор Непорожній. Вона мені дуже подобається – жінка-революція. Але ж то, як символ – призив, нічого поганого в цьому не бачу.        

Що ще моє? На костелі зробив із каменю – Святий Франциск. У симпозіумі брав участь у 93-му році, то біля виконкому є алея, там є моя скульптура «Двоє» – глиба закоханих.

Років два тому зробив пам’ятник гетьману Мазепі – він у мене стоїть на східцях в майстерні. Замовили, а не взяли, бо війна трапилася і все шкереберть пішло. Мазепа чекає свого часу…

Хочеться працювати для себе, композиції робити… Якщо чесно, я вже втомився від цього безладу…

«Солідного Шевченка влада не прагнула робити»

Щодо пам’ятника Шевченка у місті ніяк не припинять дискусії…

– Я тричі брав участь у конкурсах пам’ятника Шевченка. Влада не дужа прагнула, щоб зробити пам’ятник солідний. Як на мене, Шевченко – це така постать, якому треба віддати належне. Це наш пророк. Дуже сучасний. Його твори написані наче вчора… Те, що зробили біля краєзнавчого музею мені, наприклад, не подобається. Біля театру – то тимчасове явище, у той пік таких емоцій – протистояння, боротьба… Влада боялася там мітингів. Згодом його приймуть, я впевнений. Якщо то площа Небесної сотні, то там повинно щось бути. На все треба час і гроші… «Дівчина на апельсині» – то теж був такий час…

На пам’ятники великі кошти потрібні… За радянської влади, коли пам’ятник на Меморіалі споруджували, то тільки гранітний камінь-постамент коштував 30 тис. карбованців. Машину тоді можна було купити за 10 тисяч. Я отримав за весь час – за три фігури – 10 тисяч карбованців. Я вгробив здоров’я більше, ніж отримав грошей. То справа така…

Якщо говорити про гроші, то на той час у нас були розцінки у художньому фонді. Те, що отримав автор, і скільки коштує пам’ятник, то речі такі несумісні…

– А Ви Леніна робили?

– Чи я Леніна робив? (сміється). У той час робили барельєфи з Леніним для клубів, для села… Оті барельєфи нас фактично тримали на землі – скульптори заробляли на них… Робив пам’ятники загиблим по області.

– Улюблений який?

– Немає такого, яким би був задоволений на 100%. Цим пам’ятником задоволений тим, що він з бронзи. Зруйнувати його непросто… 

Яків Михайлович, тоді – у 2016 році, попри свої 74 роки, заліз на постамент і показав єдину «рану» на своєму творінні. Хтось «на пам’ять» відкрутив частинку зброї у будьонівця. Залишилася там дірочка. «Може, я ще зроблю цю деталь…» Мабуть, тільки автор бачить цю дірочку у чотириметрових могутніх велетнів – його бронзових дітях. 

Оксана ПУСТОВІТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені