Парк на честь Василя Порика відкрили у Франції

У лютому цього року в селі Порик Хмільницького району відбулись урочистості, присвячені 100-річчю з дня народження Героя Радянського Союзу та Національного героя Франції Василя Порика. У них взяли участь місцеві жителі, краєзнавці, освітяни, керівники району і села, також молодша сестра легендарного підпільника Надія Василівна.

Саме в цьому селі (до 1964 р. воно називалося Соломірка) 17 лютого 1920 року народився майбутній активний учасник Руху Опору на теренах Франції часів Другої світової війни Василь Васильович Порик. Про його юність є чимало суперечливої інформації. Кажуть, був занадто запальним, шибеником. Закінчив семирічку, сільгосптехнікум на Кіровоградщині, вчився у військових училищах, на початку війни командував стрілецьким взводом. Про те, як потрапив у німецький полон, як став бранцем сумнозвісної «уманської ями», як опинився потім у нацистському концтаборі «Бомон», розташованому на території Франції, чому став там наглядачем із правом носити зброю та вільно виходити в місто – про це історики досі дискутують.

Та достеменно відомо, що в таборі Василь Порик був одним із керівників підпільного антинацистського комітету, організовував втечі в’язнів та нищення ешелонів із вугіллям, яке призначалося для потреб Рейху. Зокрема, у ніч на 22 квітня 1944 р. партизанський загін під його командуванням розгромив табір «Бомон», а 23 квітня – маршову колону гітлерівців. Василь Порик був одним із 10 членів центрального комітету, що об’єднував близько 20 регіональних підпільних комітетів радянських військовополонених, які діяли на півночі й заході Франції та в Бельгії. А одного разу він навіть відкрито виступив на велелюдному мітингу, французькою мовою закликавши спільно боротися проти нацистів.

Отже, окупованою Францією ширилася слава про «лейтенанта Базіля», якого німці називали «червоним дияволом». За його голову гестапо призначило величезну винагороду. Одного разу Василь із побратимами потрапив у засідку, довго відстрілювався, потім відбивався у рукопашному бою. Все ж сили ворога переважали, Порик потрапив у полон. Очевидці згадували, що у своєму останньому бою він зміг покласти три десятки німців, а потім, зазнавши чотирьох поранень, все ж вибрався на дах. Але… Василя Порика розстріляли в липні 1944 року. Так 24-річний хлопець-шибеник із подільського села став Національним героєм Франції.

І от у середині лютого, коли з нагоди 100-річчя героя в його рідному селі покладали квіти до монумента, у Франції на честь Василя Порика відкрили черговий меморіал – ландшафтний парк у місті Грене (департамент Па-де-Кале).

«За участі учнів початкової школи ім. Ф. Бюїссона, також їхніх батьків та вчителів було відкрито меморіальну дошку на честь Василя Порика. Її встановили біля паркінгу та майбутнього парку-саду. Ландшафтний сад буде названий ім’ям цього українського борця Руху Опору. Крім того, розташований поблизу спортивний комплекс також буде названо на його честь…», – написали тамтешні інтернет-сайти. Також вони повідомили, що наприкінці квітня, коли у Франції відзначають Національний день пам’яті жертв депортації, біля новоствореного парку планували відкрити інформаційний стенд про Василя Порика, але у зв’язку з епідемією захід довелося перенести.

Науково-документальну книгу «На полях битв Другої світової війни: вихідці з України в європейському Русі Опору» написав нещодавно історик із Кам’янця-Подільського Юрій Клімчук. У ній ідеться, зокрема, про діяльність Василя Порика та ще трьох наших земляків – учасників італійського Опору Івана Мороза з Жигалівки Калинівського району та Валентина Бобка з Ладижина, учасника Руху Опору в Польщі Бориса Шангіна з Крижополя. До речі, «Вінниччина» кілька років тому писала і про Олексія Чайку з с. Курилівці Жмеринського району, який теж воював у складі підпільного загону Порика у Франції.

– Загалом у моїй книзі 50 спогадів українців – учасників європейського Руху Опору з різних куточків України. У ній узагальнено матеріал з історії участі українців у боротьбі з гітлерівськими загарбниками на території окупованих Польщі, Чехословаччини, Югославії, Франції, Італії, Бельгії, Норвегії, Греції та концентраційних таборів «Маутхаузен», «Дахау» і «Бухенвальд», – розповідає Юрій Клімчук. – Що стосується парку імені Порика в місті Грене, то організатори не зуміли вчасно знайти родичів Василя Порика, тому відкриття відбулось без них. Але завдяки моїй інформації було встановлено зв’язок між місцевою владою Грене та родиною Порика в Україні. І на встановлення меморіальної дошки родичам будуть надіслані запрошення, за їхнього бажання французька сторона урочисто їх зустріне.

У селі Порик є цікава музейна експозиція, присвячена не лише видатному землякові. Віднедавна тамтешній музей має назву «Комунальний заклад «Історичний музей імені Василя Порика». Його директор Тетяна Маценко розповіла, що в селі живе сестра легендарного «лейтенанта Базіля» Надія Кобринська та його племінник, також родичі є у Вінниці та Києві. Їхні координати передано французьким друзям.

А ще нині тривають пошуки родини Галини Томченко – зв’язкової і дружини Василя Порика. Відомо, що вона була родом із села Лопатинці Жмеринського району, після війни жила в Казахстані, приїздила на могилу В. Порика у Францію. Французькі дослідники дуже хочуть розшукати її родичів. Є надія, що в цьому допоможуть спогади жмеринчан та казахські архіви. Також, можливо, про долю соратниці Порика і про її нащадків знає хтось із читачів нашої газети. Просимо відгукнутись.

Юрій СЕГЕДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені