“НЕНОРМАЛЬНИЙ” ПЕРЕКЛАДАЧ СМЕРШУ

Вінничанин Мартін Феллер бачив тіла фюрера, Єви Браун i собаки з цуценятами у ямі біля рейхстагу. Лише 55 років по тому це офіційно визнала Федеральна архівна служба Росії. він дожив до цього – підтвердили його «маразм»…  

Є люди, які тобі дають шанс у кар’єрі. Їх не так багато – таких інтерв’ю, які змінюють тебе. Тоді ти вириш у правильний вибір – журналістику. Бо не забуваєш героїв публікацій, які змусили тебе задумуватись над їхніми вчинками, чужим життям, аби хоч якось зрозуміти себе. Особливо, коли це стає історією… 

Мартін Максович Феллер жив у вінницькій «хрущовці» по вулиці Космонавтів. У них вдома було інтелігентно скромно. Таким був і він, і його дружина. Ми з ними пили чай і говорили про Гітлера, концтабори Освенцім, Бухенвальд… Я бачила подяку від Стівена Спілберга.       

Він говорив завжди послідовно й цікаво. Питання іноді були зайві… Працював писарем, завідувачем  складом, у вiйськоматi ревізором фінансового відділу, у побутремтехнiцi старшим бухгалтером, бригадиром у службі прокату… Якійсь час працював навіть юристом-консультантом, гордився, що виграв 160 справ – жодної не програв. Але мова не про це. Вінничанин Мартін Феллер  був перекладачем служби радянської контррозвідки СМЕРШ. Саме він брав безпосередню участь у розпізнанні голови, останки якої, за  словами перекладача, знаходяться у Москві. Коли про це розповідав знайомим, багато хто вважав його божевільним, казали, що марить, що несе нісенітниці… Та він сам бачив, як люди реагують на його спогади, чув як називають маразматиком. Ні, не намагався нікого переконувати – просто говорив те, що бачив. І знав… Хоча за офіційною версією, 30 квітня 1945 року Гітлер прийняв ціанід, а потім вистрілив собі в голову, після чого камердинер Хайнц Лінге спалив труп.

2000 рік: «маразм» став правдою

Так було до 2000 року. Мартіну Максовичу пощастило – дожив до 55-ї річниці з Дня Перемоги, коли його “маразм” офіційно назвали історичною правдою. Він тоді мені сам зателефонував: “Ви чули?! Все, що я розповідав  – це не вигадка. Усе підтвердила Федеральна архівна служба Росії – останки Гітлера зберігали наші…”

У 2000 році фрагмент черепа був представлений в Москві на виставці “Агонія III Рейху. Відплата”. Але чи належить він Гітлеру? Про це досі сперечаються історики, оскільки аналіз ДНК зробити не вдалося. Археолог Нік Беллантоні навіть стверджував, що череп жіночий. Але група французьких вчених на чолі зі знаменитим патологоанатомом професором Філіпом Шарльє змогла в 2017 році провести експертизу зубів, що знаходяться в архіві ФСБ. Шарлье дійшов до висновку, що зуби належать Гітлеру. Слідів пороху на зубах нема, а це значить, що Гітлер стріляв собі не в рот, а в лоб або шию.  

Гітлер на Вервольфі – ставці у Стрижавці

Два роки тому вийшла книга “Смерть Гітлера”, де описується історія дослідження професора Шарлье. Одночасно французьке телебачення показало фільм, який зняли автори цієї книги – Жан-Крістоф Бризар і Лана Паршина. Завдяки наполегливості російсько-американської журналістки Лани Паршиної, яка два роки добивалася від ФСБ дозволу на зйомки, дослідження професора Шарлье вдалося провести. Жана-Крістофа Бризар вразило, з яким параноїдальним недовірою поставилися у Москві до їх задуму, як складно було отримати допуск до матеріалів про смерть Гітлера в архівах ФСБ.

50 років тому розвіяли прах Гітлера, його Єви…

Упродовж десятиліть не оприлюднювали інформацію щодо рішення про кремацію останків фюрера у 1970 році. Тоді голова КДБ СРСР Юрій Андропов направив в ЦК КПРС пропозицію розкопати таємне поховання на території радянського військового містечка в Магдебурзі та спалити 10 трупів – Адольфа Гітлера, Єви Браун, Йозефа Геббельса, Магди Геббельс та їхніх дітей. Леонід Брежнєв ідею схвалив, і за найсуворішої таємності була проведена операція “Архів”: співробітники КДБ викопали останки і спалили на пустирі, а потім розтовкли попіл і розвіяли над озером. Спалили і розвіяли докази – не залишили ані волосини, як артефакта Гітлера…

Та навіть у чекістів, яким дісталися обгорілі трупи з берлінського бункера, не було повної впевненості в тому, що Гітлер наклав на себе руки. У ФБР теж припускали, що він міг бігти в Аргентину. Як відомо, за розпорядженням Лаврентія Берії була проведена операція “Міф”, в ході якої в радянських тюрмах і таборах знову допитували Лінге і інших німців, які перебували в бункері в квітні 1945-го. Генерал Амаяк Кобулов, який займався розслідуванням, припускав, що вдасться відшукати живого Гітлера, але свідчень, які спростовують версію самогубства, йому знайти не вдалося. Напівзотлілі останки були в 1946 році закопані в Магдебурзі, а частина черепа з вихідним кульовим отвором, а також зуби, за якими проводилась ідентифікація трупів, були спрямовані в Москву. Зуби Гітлера і Єви Браун зберігаються в архіві ФСБ, а фрагмент черепа – з 1962 року в Держархіві (ГАРФ), куди він був переданий разом з папками справи “Міф”. У Москві знаходяться також ортопедичний черевик Геббельса, частина обшивки дивана, на якому наклав на себе руки Гітлер, і кітель фюрера.

Зуби Гітлера. Фото “Радіо Свобода”

Нам так і не вдалося перевірити череп на автентичність, з’ясувати, чи належить він Гітлеру чи ні, – розповідала у 2019 році в інтерв’ю «Радіо Свобода» розслідувачка Лана Паршина. – Зробити ми це хочемо не заради дешевої сенсації, а для того, щоб поставити жирну крапку в розслідуванні про те, як все-таки наклав на себе руки Гітлер. Ми порівняли величезна кількість свідчень очевидців, таких як Хайнц Лінге, Отто Гюнше, Ганс Баур, вивчили фотографії, з’ясували, що відбувалося в той день в бункері, але не змогли встановити стовідсотково, чи міг Гітлер, розколів капсулу з отрутою, вистрілити собі в скроню. Тест черепа допоміг би нам з’ясувати цю таємницю. Коли війна вже наближалася до кінця, Гітлер перебував у поганій фізичній формі, у нього починалася хвороба Паркінсона. Чи міг він вистрілити собі в голову? Або це зробив його камердинер Лінге, коли Гітлер уже прийняв ціанід? Питання все одно залишилися… Було цікаво подивитися, які існують докази смерті Гітлера. Є шматок черепа. Звідки ми знаємо, що він належить Гітлеру? Чому ми повинні вірити, що зуби, які зберігаються в архіві ФСБ, дійсно належать Гітлеру? Філіп Шарльє мав можливість перевірити це, використовуючи новітнє обладнання, і ми зняли весь процес на камеру. Єдиний, хто тримав зуби в рукавичках, – це Філіп Шарльє. Я взагалі не розумію, як хтось міг взяти голими руками зуби Гітлера. Ми не чіпали череп руками, просто він лежав на чорному покривалі для того, щоб ми могли його якісно сфотографувати, аби потім можна було на комп’ютері дещо ще перевірити…

Французькі вчені провели перше з 1946 року дослідження фрагментів зубів Гітлера і з’ясували, що він помер 30 квітня 1945 року. Експертиза підтвердила, що останки, передані Росією в 2017 році, справжні.

https://www.svoboda.org/a/30223223.html

Череп Гітлера. Фото “Радіо Свобода”

Щодо зубів  Гітлера, то за словами Лани Паршиної, вони лежать в коробці з-під папірос.  

У Гітлера були дуже погані зуби. До речі, під час огляду зубів на спеціальному електронному мікроскопі, який привіз з собою Філіп Шарльє, були виявлені залишки вегетаріанської їжі, яку Гітлер їв в той день…

Розслідувачка Лана Паршина: “Мікроскопічна збільшення зубів показує синє окислення на золоті. Ми підозрюємо, що це ціанід”

«Голова Гітлера відвалилась від трупа у ямі»

– 2 травня наша опергрупа була у Берлині, – розповідав Мартин Максович. – Коли нас привезли в Берлин там був страшний безлад, сміття скрізь, земля вся дірах – воронки від наших бомб. На одну звернув увагу – засипана.  Нас підвели до входу у бункер, броньована двері були зняті, а зліва лежали мертві шестеро дітей i жінка – діти та дружина Геббельса, які отруїлись ціанистим калієм.  Їх фотографував кiномандрiвник Шнейдеров – перший ведучий “Клубу путешественников”. А подіям, які відбувались згодом, допоміг випадок. Дружина одного тельманiвця, яку вели наші впізнала у перехожому охоронця Гітлера. У нього ще знайшли платиновий портсигар з маленькою запальничкою, яку йому подарував фюрер.  Я її тримав в руках – у середині був вигравiйований напис: “Моєму охоронцю від Адольфа Гітлера”. Його привели до нас, окрім нашої групи було вже багато комісій. Охоронець розповів, що Гітлер викликав i доручив йому через деякий час застрелити його, Єву Браун (напередодні вони одружились) i вівчарку, потім опустити в землю, спалити, переодягнутися й тікати звідти. Він виконав другу половину завдання: вони самі отруїлися ціанистим калієм, а решта завдання було виконано. Осколок від ампули знайшли в пащі вівчарки (тоді есесівці в комірцях носили ампули, із розрахунком, якщо піймають, то щоб встигнути відкусити). Охоронець виніс їх в ковдрі i кинув в ту воронку, облив їх бензином, спалив i швидко переодягнувся…  I коли вже почали викопувати, знаходили  шматки тлілої ковдри – у чоловічого трупа відвалилась голова. Радянський контррозвiдцi було відомо, що більшість наближених до особи фюрера, у тому числі Борман, втекли у Південну Америку. Хоча, мабуть, були й iншi на то причини. Аби посилити пильність, то серед наших пустили чутку, що у воронці найшли двійника Гітлера.  Експертів було дуже багато з різних напрямків, i було доведено, що це череп Гітлера. Чому були сумніви? По-перше, наша служба контррозвідки СМЕРШ розпустила брехливу чутку, бо багато наближених осіб до фюрера тікали переважно у Південну Америку для того, щоб їх ввести в оману, i лише Мартіна Бормана не знайшли.

Справа у тому, що у ямі голова від чоловічого трупа відвалилася. А у Гітлера дійсно були двійники. Однак справжнім доказом  став рентгенівський знімок щелепи Гітлера. Його ми знайшли у кабінеті дантиста. До речі, самого дантиста не було, хоч зараз це стверджують, тоді знайшли його секретарку. Згодом при мені його голова була покладена у цинковий ящик – заварили i у Москву… Я тоді це бачив, але коли комусь розповідав, то мені ніхто не вірив…

А потім  ще казали, що останки фюрера перехоронювали без голови разів із тридцять, а останній раз його ніби знайшли під асфальтом в якомусь гаражі… Тоді я молодий був – 19 років, не старався все запам’ятати, не думав, що пройдуть роки, i буде комусь цікаво. Тепер це історія…

Подяка від Спiлберга – за п’ятигодинне інтерв’ю

Мартін Максович показував і лист від голлівудського режисера Голівуду Стівена Спілберга. Американець дякував Феллеру за п’ятигодинне інтерв’ю, яке зняли у Вінниці його помічники. Перед зйомками фільму «Список Шиндлера» Спілберг збирав спогади, факти очевидців. Що саме тоді розповів вінничанин? Невідомо. Відеокасети  (Спілберг їх теж прислав),  за його заповітом Мартина Максовича, рідні могли подивитися лише після його смерті. Дружина Мартіна Феллера – Валентина Андріївна квартиру продала і переїхала в Одесу… 

Через руки  Мартіна Максовича пройшла уся документація концтаборів Освенціма, Бухенвальду, він був присутній на допиті охоронця Гітлера – перекладав жахливі факти конвеєрів смерті …

У липні 45-року я був в Освенцимi. Боже мій… Документи перевіряли тільки ми, з інших країн нікого не було. Можливо, потім розмножили. Чому я  був призначеним старшим по перекладах? Бо крім мене готику ніхто не знав. Був у нашій групі грузин, його дід був родичем Сталіна, тому він потрапив у контррозвідку…  Там я знайшов документи, які свідчили про те, що самі ув’язнені обслуговували газокамеру i крематорій, аби уникнути свідків. Товстих людей знищували  у газових камерах,  худих – у крематоріях… Читав листування із фабриками хiмпромисловостi. Вони у повних людей вилучали жир для косметики, з шкіри робили сумочки, перчатки, з кiсток – ґудзики… Це жахливі речі.

Причому, німці свою команду есесівців теж міняли. Ми знаходили багато службових характеристик на окремих працівників. У нас не вміють писати характеристики, у німців все уміщалось у чотири-п’ять рядків.  Все чітко i зрозуміло.  Картотека теж була не за прізвищами, а за номерами, такий-то номер в газокамеру, такий-то – в крематорій…  Здавалося б, навіщо?  Швидше за все, вони відчитувались за кількість. Ми тоді нарахували близько шести мільйонів людей, але чомусь у радянські часи ця цифра була чотири мільйони…

Цікаво, що лише у 1995 році в Омському архіві знайшлась особиста справа Мартіна Феллера, яка дала право на пільги інваліда війни, міністерську пенсію. Так, багато неоднозначного було в його біографії. Народився у Чернівцях,  батько – професор фізико-математичних наук, мати працювала у консерваторії. Коли почалась війна, їхня сім’я була евакуйована в село Ободiвка Тростянецького району. Тиф забрав його родину – батько помер у нього  на плечі…  Близькі  Мартина Максовича поховані  в Ободiвцi в братський могилi.

6 червня 44-го Мартіна Феллера призвали в армію, а у  жовтні йому виповнилось 18 років. У контррозвідку його – юнака взяли завдяки володінню п’ятьма мовами, причому, до 1940 року він не знав російської. Вдома у сім’ї Феллерів розмовляли  німецькою та французькою. Найбільше чого він боявся на війні, що дізнаються про дядька-мільйонера з Амстердама. За це тоді відправляли на Колиму…

Останнє завдання перекладача “СМЕРШу”: вінничанка – із гестапо

Останнє завдання «по своїй лінії» Феллеру довелося виконати  у 1974 році.  Генерал майор вінницького КДБ  попросив про одну справу. По вулиці Чкалова жила літня жінка – директорка однієї місцевої школи.  Її рідний брат – полковник, працював в МВС СРСР, у Москві. А її дочка під час війни тут, у Вінниці, вийшла заміж за одного німецького підполковника, а працювала у нашому ж місті перекладачкою гестапо. Коли наші війська наближалися до Вінниці, вони разом із чоловіком евакуювалися у Німеччину. З того часу жили у Західному Берлині. Їй дозволялося приїжджати до матері за умови – без дітей (мала двох дочок – Таню i Олю), або навпаки – донькам без матері. Цього разу маршрут був чіткий: через Москву, де вона вербувала радянських громадян, поширювала антирадянську літературу.

Мені дали завдання записати на диктофон її розмову, аби був привід вигнати її з країни. Я придумав собі історію – німець з Поволжя, добирається на Захід, назад у Німеччину. Жінка вiдпочивала на Кумбарах, на пляжі. У КДБ мені дали гроші: на ресторан, кіно, словом, на те, щоб війти до неї у довіру. Я її впізнав одразу – невисока, повненька, з каблучками, браслетами – наші жінки такого не носили. “На зв’язок” вона вийшла легко. За три години я вже ходив з нею у ресторан, кіно…

Протягом 24 годин – я це перевірив особисто (це було одна з моїх умов) – її повернули у Німеччину без арештів, допитів, знущань. Після цього в Україні вона стала  персоною “нон-грат”. Таке було моє останнє завдання…

Мартіна Максовича немає 19 років. Можливо, десь є його відеокасети, його спогади… А є ще й наше з ним інтерв’ю. У нього був приємний чоловічий голос, не старий. Я його пам’ятаю.   

Оксана ПУСТОВІТ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені