П’ять днів поміж життям і смертю

провів у реанімації завідувач хірургічного відділення Калинівської центральної районної лікарні, депутат обласної ради Валерій Якимець. Справа в тому, що Валерій Павлович захворів на коронавірус і близько місяця перебував у Вінницькій міській клінічній лікарні №1, спеціально пристосованій для лікування таких хворих. Однак п’ять днів, проведених у тамтешньому реанімаційному відділенні, стали найважчим випробуванням у його житті. Тож саме там сповна зрозумів, що КОВІД -19 – це дійсно надзвичайно підступна, небезпечна і до того ж маловивчена хвороба…

Валерію Якимцю майже 57 років, з яких близько трьох десятків пропрацював загальним практикуючим хірургом. Тобто, ця людина може «різати» все: від чистки банального гнійника під шкірою до «штопки» найтонших судин. Наразі Валерій Вікторович «практично» здоровий. Здоровий, тому що після надзвичайно інтенсивної терапії два поспіль проведених ПЛР-тести не виявили у його крові коронавірусу. А «практично», тому що яке здоров’я може бути у вже немолодої людини, обтяженої супутніми хворобами, котру місяць «по зав’язку» накачували потужними антибіотиками і буквально за руки-ноги витягли з того світу. Тож зараз мій співрозмовник має дещо стомлений вигляд, на обличчі носить захисну маску, а на руках гумові рукавички. Каже, що це не для «нас», здорових, котрі можуть заразитись від нього. А для «себе», щоб убезпечитись від повторного зараження навіть поганенькою ГРВІ-інфекією. Адже для його знесиленого боротьбою організму із «вбитим» антибіотиками імунітетом, навіть така інфекція знову може стати дуже серйозним випробуванням. Але в цілому Валерій Павлович тримається бадьоро, голос звучить гучно, енергійно жестикулює, так що хочеться вірити, що для нього КОВІД-19 вже у минулому. Хоча суто специфічні наслідки саме цієї хвороби досі даються взнаки. Але про це дещо пізніше.

– Нікому не вірте, що коронавірус – це «звичайний грип», – каже він. – Це дуже серйозне захворювання. Воно явно штучного походження, тому що природа сама створити такий вірус не могла. До нього хтось явно доклав рук із вчених-біологів. Ось якось десь довелось прочитати, що бацила у собі містить не менше п’ятдесяти різновидів грипу. П’ятдесяти!!! І хвороба настільки стрімка і потужна, що не дає часу напрацювати імунітет. Людина просто помирає, а надто, коли вона старшого віку і має якісь супутні захворювання. Чому в Італії, для прикладу, настільки висока смертність? Тому що там живе чимало людей віком від 80-ти і вище років, із ослабленим імунітетом та супутньою патологією…

– Тобто, ви людина із вищою медичною освітою, 30-річним стажем роботи, котра все життя провела у медицині, і 100-відсотково переконані, що вірус все-таки штучного походження?

– Так, але це особисто моя думка. Її підкріплює власний досвід пережитої хвороби, коли на третій день вже не розумієш, де ти, що з тобою коїться, чи ти живий, чи вже помер. І цей стан тривав не годинами, а днями: нетривале прояснення і знову провал…

– Можете пригадати, коли і де ви захворіли?

– Я захворів 8-го квітня. Приходжу вранці на роботу, а в нас уже було запровадження вимірювання температури, поміряв – 37,2, без ознак захворювання. Я одразу зателефонував до начмеда і кажу, що у мене температура і йду на самоізоляцію, щоб нікого не заразити. А оскільки до мого випадку в лікарні ще не робили ПЛР-тестування, то наполіг, щоб мене протестували. 9-го квітня здав аналіз, 10 в кінці дня прийшов результат – є! Я ще ніч переночував, а наступного дня зателефонував на «швидку» до Вінниці. Сказав, що я сам лікар, у мене таке й таке захворювання, воно підтверджене, і прошу, щоб мене забрали у Першу міську лікарню, де відведене спеціальне відділення під цю хворобу. По-перше, не хотів заражати колег. А, по-друге, я знав, що маю чимало супутньої патології, яка може погіршити мій стан, тому для мене у Вінниці буде краще. Хоча наша районна лікарня теж дуже серйозно підготовлена до боротьби із коронавірусом, але викликав «швидку» і переїхав до Вінниці

– А ви думали, де могли підхопити хворобу?

– Тільки на роботі – більше ніде. Така моя думка. Або від колег, або від хворих. Тому що у нас було обстеження, то виявляли і в тих, і в тих.

– І от вас привезли туди. Які були ваші перші враження, як там до вас поставились?

– Мене одразу прийняв лікар, провели рентген-обстеження легенів, дуже чітко розпитав мене, де, можливо, я міг захворіти, яким чином, взяли аналізи і одразу госпіталізували. Але на другий-третій день мій стан почав погіршуватись. Річ в тім, що мені призначили препарати відповідно до клінічних протоколів. Спочатку один, потім інший. Препарати були «правильні», але кожен організм переносить їх по-різному. Одному – нічого, а в іншого розвиваються негативні побічні ефекти. А в мене ж хворе серце, свого часу переніс аж три операції, от ці ліки і «вдарили» по ньому. А тут ще й температура піднялась до 40 градусів, вірус почав «душити» – ні дихнути, ні видихнути. Втратив нюх, смак, почались галюцинації. Перевели мене у реанімацію, де почали застосовувати СІПАП-терпію. Це такий режим штучної вентиляції легенів за допомогою позитивного тиску. На обличчя вдягається спеціальна маска, а «розумна» машина сама нагнітає легені повітрям. При цьому вона «знає», скільки потрібно повітря, якого об’єму і навіть складу. Довелось так пролежати кілька діб. Пережити це все було дуже важко. Лежати потрібно на животі. І коли знімаєш маску, одразу починаєш відкашлюватись згустками крові, гноєм, слизом. І якби не оця СІПАП-терапія, котра розправляє легені, як міхур, настала б смерть. Вірус не дає можливості повноцінного газообміну. Всі легеневі пухирці, де відбувається газообмін, заповнюються кров’ю і слизом. Виходить так, що людина не може дихати, і ніби топиться у всьому цьому. Задихається і помирає. А маску натягнув і відчуваєш, що легені у буквальному розумінні слова розправляються. В окремих випадках у мене було таке враження, що вірус, ніби живий організм: нема-нема, а потім ніби хтось тебе бере і викручує м’язи. Викручує, виламує, крутить… Шию скручує, що не можна головою поворухнути.. Я ще із сусідом лежав, кажу: «Подивись на мене». А в мене верхня губа стала, як дудка. Потім почало вивертати гортань – ні ковтнути, ні сказати – нічого. І дуже виснажлива блювота і пронос. То одне, то інше, і так без кінця.

– Температура була?..

– І температура, і блювота, і пронос. І все як не одне, то друге – одне за одним. А блювота… Господи, я і не думав, що люди так часто і сильно можуть рвати. І так кілька днів поспіль. Весь час мною і такими, як я, опікувався завідуючий реанімаційним відділенням Юрій Петрович Пахно. Скажу одразу – професіонал найвищого рівня. Надзвичайно розумна й ерудована людина. Він щоденно разом із помічником кожному хворому з коронавірусом проводив УЗД-дослідження легенів. Дивився, що там робиться, в якому стані легені. А знаєте, що найважливіше? (Валерій Павлович на кілька секунд замовкає). Все залежить від того, хочеш жити чи ні. Якщо маєш бажання, то виживеш. Мені хотілось жити, може, тому й сидів цілими днями з маскою, котру знімав на хвилини, щоб поїсти чи сходити в туалет. Біля мене було ще три пацієнти – чоловіки. А через коридор – жінки, і одна з них, наша, калинівська, котра, на жаль, не вижила.

– Їм так само було зле, як і вам?

– Можливо, навіть і гірше. До них теж застосовували СІПАП-терапію.

– Коли ви відчули, що вам стало краще?

– На завершення п’ятого дня. Дихати стало легше, стан покращився, ніби «розвидніло», ну й прилади, котрі постійно стежили за нами, почали показувати, що ми «видряпуємось». Тому сам попросився до загальної палати, де й пробув аж до самої виписки. В цілому лікувався майже місяць: 11 квітня ліг, а 5 травня виписався. У палаті продовжували давати антибіотики і противірусні препарати, щоправда, вже слабшої дії. Там мене «вела» Наталя Олександрівна Банах. Чудовий лікар і дуже доброзичлива людина. Там же, в лікарні, дізнався, що на коронавірус у мене перехворіла ще й 85-річна мама. У неї цукровий діабет, гіпертонія, але вона пізніше мене злягла і раніше вилікувалась. Слава Богу, що для неї все обійшлось. Але мені дуже прикро, що я її заразив.

– Які ваші враження від лікування та медицини в цілому?

– Знаєте, я дуже багато пережив і досі остаточно не «відійшов». Але скажу, що лікували мене правильно, як того вимагають затверджені протоколи. Я вражений самовідданістю медперсоналу і хочу їм подякувати, що поставили мене на ноги. А ще дуже вдячний друзям за моральну й матеріальну підтримку. Мені проводили лікування імуноглобулінами, вони дуже вартісні – один флакон коштує 7800 гривень, а таких флаконів потрібно було по чотири на день.

– Тобто, лікування не було безкоштовне? Потрібно було щось докуповувати за власні гроші?

– Де за державні, де за власні – по-всякому. Але підтримка друзів і близьких була дуже сильною, може, це й зіграло вирішальну роль, що ти не один з бідою

– Як ви себе почуваєте зараз, після виписки?

– Не дуже добре. З одного боку ніби й вилікувався. ПЛР-тести показують, що кронавірусу нема. А з іншого: кожного дня після обіду у мене спостерігаються симптоми, як ото, знаєте, ніби людина захворіла на вірусну інфекцію. Підіймається температура до 37,2 градуса, морозить, слабкість, судоми. Під ранок всі симптоми зникають і так аж до 2-3 годин дня. Потім знову те ж саме. Але найгірше те, що вночі зовсім не можу спати і частіше починається порушуватись ритм серця. Я запитував професора Ларису Василівну Мороз, що зі мною таке і чи довго так може бути. Вона сказала, що таке може тривати десь впродовж двох місяців не менше. Але я розумію, що хвороба нова, малодосліджена, і ніхто толком нічого не може сказати.

– Ви на лікарняному чи вже на роботі?

– У відпустці. Сказали, що мені не дадуть лікарняний, оскільки відбув всі можливі й неможливі терміни, то зараз пішов у відпустку. Працювати ж однаково поки що не можу – вночі майже не сплю. Сподіваюсь, що з часом попустить.

– І наостанок, що б ви хотіли побажати всім нашим читачам?

– Мудрості й обережності. З COVIDом жарти погані. Один «перебігає» на ногах і навіть не знатиме, що перехворів, а іншого хвороба за кілька днів забере на той світ та ще й вимучить так, що не доведи Господи… От дивіться, у Китаї зняли карантин, але там всі досі ходять у масках. Невже китайці мають менше розуму за нас? Раз в Україні запроваджено масковий режим, то значить недаремно. І його потрібно дотримуватись. Маски, рукавички, дотримання соціальної дистанції, миття рук, обробка антисептиками поверхонь – все це має стати нормою життя. Повірте, кожна людина, з якою ми контактуємо, може бути прихованим носієм хвороби. Кожна. Вона може ходити на роботу, сміятись, спілкуватись, бути соціально активною і одночасно розсіювати хворобу, не маючи при цьому жодних симптомів. Мінімальне порушення правил гігієни може призвести до зараження, яке може скінчитись дуже і дуже сумно. Вакцини від цієї хвороби поки що не винайшли і навряд чи найближчим часом винайдуть. Адже вірус постійно мутує, змінюється. Існуючі медпрепарати ефективні, але мають значну кількість побічних ефектів. Єдиний засіб перебути біду – це не дати по-дурному себе заразити.

Спілкувався Олег КРИВОНС

Калинівська ОТГ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені