Втратив зір, але не жагу до життя

Понад два роки тому Анатолій Процишин став першим у Вінниці незрячим масажистом, який почав професійно надавати послуги в одному з вінницьких фітнес-клубів. Минув час, а чоловік працює там і досі. Задоволений, що має «живу» копійчину, не став тягарем для дружини та трьох вже дорослих дітей, освоїв нову цікаву професію, яка дозволяє йому залишатися «межи людей» та бути повноправною частинкою дружнього колективу.

Історія цього 50-річного чоловіка може стати прикладом для наслідування. Двадцять років тому він працював вчителем у школі та займався дзюдо. Але під час одного із тренувань, готуючись до всеукраїнських змагань, отримав серйозну травму, через яку й втратив зір – було пошкоджено сітківку ока, і навіть численні операції не врятували його очі від суцільної темряви.

Майже половину свого віку чоловік живе з темною завісою на очах. Після втрати зору Анатолій майже 20 років, аж поки заклад не закрили, працював у школі для дітей з вадами зору.

З рік Анатолій відходив на біржу з працевлаштування, а тоді згадав про свою задумку ще з юності, коли хотів стати масажистом. Довгий час чоловік масажував своїх рідних та знайомих, однак професійних навичок, щоб заробляти гроші улюбленою справою на життя, він не мав. Тож залишившись без роботи, він вирішив втілити свою давню мрію. За допомогою він звернувся до Центру комплексної реабілітації людей із фізичними обмеженнями “Поділля”, де два місяці опановував нові для себе навички.

Два місяці Анатолій Іванович здобував новий фах. Навчався незрячий чоловік не лише на майстра масажу, а й на реабілітолога. За час навчання він зробив понад сто масажів. А перед тим, як влаштуватись до свого теперішнього місця роботи, масажист-початківець понад 10 разів отримував відмову від потенційних роботодавців. Але наразі і клієнти, і керівництво закладу задоволені його роботою, хоча спочатку мати неабиякі сумніви щодо його кандидатури.

– Мені було дуже легко навчатися. Я людина вмотивована, окрім того, в мене було не так багато варіантів мого подальшого майбутнього. Я відчував себе годувальником сім’ї й навіть у такому стані хотів допомагати родині фінансово. Перший раз, коли робив масаж, руки трішки трусилися від страху, але я швидко опанував нерви, – зізнався Анатолій.

Чоловік спеціалізується на відновлювальному, оздоровчому, реабілітаційному, антицелюлітному та лімфодренажному масажах. У незрячого масажиста вже навіть є свої постійні клієнти. Кожен сеанс він розпочинає з того, що «продивляється» м’язи. Спочатку промацує їх руками, потім визначає, де є проблемні зони, і працює над їх усуненням.

Якщо є скарги на біль в хребті, я без проблем вправлю диски на місце. Також буває у клієнта м’яз у тонусі, що аж болить. У такому випадку я його знаходжу, витягую і затискаю, щоб до нього почався притік крові, – розповідає про свою роботу Анатолій.

Працівники фітнес-центру помітили, що відвідувачки, які раніше соромилися піти на масаж, наприклад, через проблеми з фігурою, на сеансах у Анатолія Івановича розслаблялися миттєво. Комплекси їх полишали, рівно як і сором’язливість. Анатолій наголошує, що для нього є радістю, коли вдається допомогти людині. Розрядити обстановку під час масажу клієнтам допомагає і невимушена розмова. Про масажиста кажуть, що він завжди знає, що сказати і як пожартувати, має тонкий і влучний гумор. Він любить говорити компліменти, навіть попри те, що не бачить свого співрозмовника.

– Мені подобається, коли клієнт приходить до мене з проблемою, а коли я закінчую масаж, то біль відступає. Відвідувач задоволений, і я почуваюся щасливим, – посміхається чоловік. – Адже для частини людей з інвалідністю – сам заробіток не мотивація. Мотивація – бути потрібним суспільству, отримувати задоволення від самого спілкування.

Анатолій Іванович каже, що подружився з молодим колективом фітнес-центру. Коли має «вікна» між сеансами, то по стіночці виходить зі свого кабінету, аби попити з колегами каву, позайматися на тренажерах. Незрячий масажист каже, що щасливий від того, що кожного дня виходить з дому, йде на роботу, спілкується з новими людьми, займається улюбленою справою і навіть може забезпечити свою сім’ю. Перша мізерна зарплатня принесла чоловікові стільки радості, ніби він отримав цілий мільйон, адже це були перші за довгий час зароблені ним гроші.

Зараз Анатолій обслуговує до шести клієнтів на день, його бухгалтерією займається дружина. Навіть додому чоловік добирається самотужки (адже проживає недалеко від роботи). Каже, головне, щоб ніхто не покликав і не відволік його увагу від маршруту, а інакше він втратить орієнтацію в просторі й доведеться телефонувати рідним, аби ті довели його додому.

Вікторія МЕЛЬНИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені