«На COVID-19 захворіла вся наша сім’я.

І дорослі, і діти потрапили в лікарню…»

36-річна вінничанка Олена, мати двох дітей, поділилась з нами розповіддю про те, як вона та її рідні підхопили коронавірус, як виявили недугу, зрештою, яке лікування отримали та як одужували. Далі – від першої особи. 

«З самого початку карантину я працювала дистанційно – моя професія це дозволяє. У нас державна  комунальна установа,  колектив досить великий – не менше 50 чоловік. Епізодично з’являлась на роботі, дотримуючись усіх карантинних вимог – у масці, рукавичках, з дезінфектором у руках. До речі, цих правил я не порушила жодного разу – ні в громадському транспорті, ні в магазині. Так само ми дистанціювались від близьких та друзів – ні домашніх посиденьок, ні теплих зустрічей у нас не було. Оскільки живемо в приватному будинку, то й із сусідами перетиналась лише на вулиці на відстані. Я мешкаю разом із сімдесятирічною матусею, виховую двох дітей – чотирнадцятирічну доньку та трирічного синочка. Хвилювалась і за здоров’я літньої матері, і за діточок – не ризикувала і поводилась обачно.

Але в травні вийшла на роботу. Згодом нас чекав «сюрприз». Колега, з яким змушена була напередодні цілий робочий день вирішувати робочі питання, виявився не зовсім здоровим. Катаральних явищ у нього не було, а ось підвищена температура в районі 37,5 – була! Чому він, дорослий  чоловік, який знає, що коїться довкола, прийшов у такому стані на роботу, чому не повідомив начальство, чому цілий день спілкувався з колегами – питання риторичне. І зовсім не до мене. Нехай це залишиться на його совісті. Те, що ситуація закінчиться для мене не зовсім благополучно, я зрозуміла вже під кінець робочого дня.

А після вихідних, у понеділок 24 травня, він повідомив, що в нього підтвердили COVID-19. Після цієї інформації директор організував нам безкоштовне проведення тестів – ми поїхали здавати  їх до лабораторії. Результат у всіх, крім одного,  співробітників виявився негативним. Я так розумію, що тест  був на антитіла чи якийсь екпрес-тест. В одного з нас виявився позитивний тест: в тієї людини  набрали кров для ПРЛ-аналізу і відправили співробітника  на самоізоляцію.

А вже у вівторок я відчула перше нездужання. В середу стан значно погіршився – почала втрачати смак та нюх. Подзвонила до сімейного лікаря – вона порадила залишатися вдома, відкрила мені лікарняний і призначила  лікування – «Сумамед» і «Новерин». А дітям та мамі з профілактичною метою знайомий інфекціоніст порадив давати «Ремантадин».

Почувалась я все гірше та гірше. Четвер і п’ятницю я провела, як у тумані. В мене почалися блювота, пронос, зовсім не було сил, температура трималась 37,7. Із сімейним лікарем ми були на постійному телефонному зв’язку, вона викликала для мене бригаду, що взяла аналіз на ПРЛ-перевірку.  В суботу не могла підвестися на ноги – лікар сказала негайно дзвонити у «швидку». Просто падали і втрачала свідомість – на швидкій, із сиреною та мигалкою привезли мене до інфекційного відділення вінницької МКЛ на Вишеньці. Може мені не пощастило з бригадою, але їх поводження прикро вразило: вони були якісь байдужі, роздратовані, вагались, чи потрібно мене госпіталізувати, мені довелось наполягати на цьому! Тим часом сили буквально залишали мене, я перебувала в якійсь прострації – не могла вийти з машини, впала в калюжу… Мені ще раз зробили тести, а потім я дві з половиною години чекала, поки мене покладуть у палату, було холодно, я лежала в шапці і куртці і не розуміла, на якому я світі… Експрес-тести на COVID виявились негативними. Потім зробили рентген (він показав запалення) і поклали в палату. Поставили крапельницю з антибіотиками.

Тільки прокапали – дзвінок від мами. Каже, що в дітей стрімко  піднімається температура, і вони слабнуть на очах. Що робити? Спускаюсь у приймальну, кажу: «Як мені рятувати дітей?» У відповідь почула, що вони не вирішують побутові питання, і це я маю вирішити сама! Почала сперечатися, наполягати, щоб дзвонили начальству, начмеду – адже ситуація, коли в лікарню кладуть цілі сім’ї, – не рідкість під час епідемій. Зрештою вирішили, що тут дітей не мають права лікувати, а оскільки я дуже важка, то мені видадуть консультативний виносок з рекомендованим лікуванням, і саме за такою схемою я буду лікуватись у  дитячій інфекційній, доглядаючи разом за малими.  Все це слухала, намагалась зрозуміти, стоячи на ватяних ногах із серцем, що вистрибувало з грудей. Взявши документи, як зомбі, поїхала назад додому (на таксі!), затуливши щільно рота та носа маскою…

Вдома на підкошених ногах зібрала речі та викликала швидку вже для дітей. В очах не просто двоїлося, а троїлося, я ледь рухалась, але змушена була діяти. Всі втрьох поїхали на Київську в обласну інфекційну лікарню. А там – черговий сюрприз. Тепер вже мене відмовляються приймати, кажуть, таких важких не тримають поруч з дітьми, вони мають лишитися самі! Бо  мами тут лежать з діточками, які безсимптомні, а я у важкому стані.  Я вже впала у відчай, але моя 14-річна донька взяла на себе відповідальність і сказала, що буде опікуватись меншим братиком. Що лишалося робити? Подивившись крізь пелену сліз, як мої малі піднімаються в палату, зібравши останні сили, знову рушила в лікарню на Хмельницькому шосе. Щоправда, тепер мене завезли на швидкій, інших людей на  небезпеку я не наражала… Я потім дізналась, що є така практика – мама з дітьми лежить в окремому боксі і разом лікуються.  Але рішення приймає черговий лікар.

Опинившись у палаті, я просто впала на ліжко (з панцирною, допотопною сіткою!) та провалилась у прірву – просто «вирубилась». 

Наступного дня мені з дитячої лікарні ніхто не дзвонив, не надавали ніякої інформації, про все дізнавалась від доньки.  Аж поки не випало чергування чудової лікарки Мироненко Ольги Миколаївни – вона єдина тримала зі мною зв’язок, щось розповідала, по-материнськи поставилась до моїх дітей. Вона не лише професіонал, а й чуйна людина. Про стан дітей, динаміку, що і як їм роблять, що потрібно – про все дізнавалась від неї. Я так їй вдячна, так ціную, що вона зробила для моїх доньки та сина. Якщо дитина–підліток може опиратись такому стресу, то як трирічному малюку пояснити, чому до нього приходять лікарі у «скафандрах» і ставлять болючі катетери та уколи? Мами поруч, яка б пожаліла та поцілувала, немає… Якби не чуйне, материнське ставлення Ольги Миколаївни, не знаю, як би ми справились з цією ситуацією. Якщо відверто, саме емпатії, якогось людського ставлення, теплоти з боку персоналу дитячої інфекційки не вистачає…

А в понеділок у мою палату привезли вже маму із запаленням легенів… Причому швидка, що приїхала на виклик, не хотіла везти стареньку людину в лікарню, мамі довелось вмовляти це робити! Вона падала з ніг, відчувала поколювання в легенях, в неї «зашкалювала» температура. Смак і нюх теж щезли. Згодом ПРЛ-тести показали, що у всіх нас чотирьох SARS-Cov-2.

Чим нас лікували: одразу трьома антибіотиками та реосорбілактом. Ніяких спеціальних протималярійних чи противірусних ми не отримували, ще були препарати для захисту печінки та кишечника. Основні ліки безкоштовні, докупляли ми зовсім небагато. Кілька днів минули, як у мареві, на третій день почався кашель, але він був нетривалий. Було важко дихати, бракувало повітря, але кисню я не потребувала – стан у мене був середнього ступеня важкості, як і в мами.  Коли зрозуміла, що почала відчувати смак їжі, зраділа: я одужую! Саме після того до мене почали вертатися сили, і я пішла на одужання. В лікарні  були вісім діб, після чого зробили знімки, що показали: запалення минуло. На щастя, в дітей легені не постраждали, і згодом ми всі виписались додому.

На лікарняному я була 21 день. Звісна річ, що після лікарні вся родина довго приймала різні препарати, щоб відновитися. Ще лишається астенія – не слухаються руки: набираю текст на комп’ютері, а пальці плутаються та тремтять.

Як і більшість людей, хворіла за  життя і грипами, і ангінами, і застудами. Було в мене навіть запалення на фоні «свинячого» грипу (так, мені «щастить» на пандемічні інфекції). Але такої виснажливої, всеохоплюючої, божевільної слабкості, такого примарного стану, коли ти не розумієш, хто ти і навіщо, я ще не відчувала! Вважаю, що більш-менш легко відкараскатись від цієї хвороби нам допомогло те, що ми всі прищеплені від грипу, що одразу почали приймати противірусні, вчасно потрапили в лікарні і отримали курс антибіотиків. Не знаю, що було б з матусею, якби затримались вдома на годину-другу більше. Знімок показав, що вже починалась нетипова пневмонія – а вона блискавична!

З нашого колективу захворіло не менше 15 людей, кілька було на стаціонарному лікуванні, кілька перебувало у досить важкому стані, а один чоловік і досі в реанімації. Бережіть себе, будьте здорові та не соромтесь наполягати на медичній допомозі. Погано вам – вимагайте огляду, знімку, госпіталізації, аналізів!»

Підготувала Юлія РАЗАНОВА

2 коментарі до “«На COVID-19 захворіла вся наша сім’я.

  • 26.06.2020 о 12:27
    Permalink

    Соромно за нашу медицину,і шкода людей, які з нею стикаються.

    Відповідь

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені