Інклюзивна освіта: крок за кроком

Нині в області реалізується пілотний проєкт апробації Державного стандарту супроводу під час інклюзивного навчання. Його учасниками є вінницька ЗОШ І-ІІІ ступенів №33 та комунальний опорний заклад освіти «Липовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 ім. В. Липківського». Іншими словами, йдеться про навчання асистента вчителя, який здійснює супровід дитини з особливими освітніми потребами під час шкільних занять.

Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ) у Липовецькому районі, який має безпосередній стосунок до цього проєкту, почав діяти два роки тому. З того часу цей комунальний заклад очолює Лариса Щербанюк, дефектолог-логопед, яка тривалий час працювала учителем початкових класів у школах для дітей з важкими розладами мовлення. Згодом на конкурсній основі було призначено й усіх спеціалістів центру.

На даний час у районі понад 120 дітей з особливими потребами, нараховується 5 шкіл, що мають 10 інклюзивних класів, у тім числі й 7 початкових. Також функціонує інклюзивна група в ДНЗ «Веселка» у Вахнівці. Два роки тому, коли цей процес тільки починався, інклюзивним навчанням у районі було охоплено близько 10 дітей, торік – 16, а вже цього року таких діток буде 26. Тобто, з поширенням інформації про діяльність Інклюзивно-ресурсного центру кількість охоплених навчанням дітей буде тільки збільшуватись.

– До речі, першопрохідцями у справі інклюзивної освіти є школа у селі Вахнівка, – розповідає Лариса Щербанюк. – Там навчалась дитина з особливими потребами ще тоді, коли про цю методику навчання тільки говорили. Нині охоплено навчанням вже 5 дітей. Відповідно у класі працює асистент учителя, завдяки чому учням з особливими потребами приділяється більша увага, а держава виділяє кошти на корекційно-розвиткові заняття, які проводять фахівці у позаурочний час. Такий формат є зручним для батьків, адже їм не потрібно возити дітей у районний центр чи Вінницю. Проблемою нині є те, що школам необхідно знайти педагогів за відповідною спеціалізацією. Тому сьогодні ми працюємо з молодими вчителями, щоб вони здобували ще й другу вищу спеціальну корекційну освіту (психолога, дефектолога, логопеда). Ці спеціальності сьогодні є досить затребуваними в освітянському середовищі.

На цей час у кожному районі області діють Інклюзивно-ресурсні центри. Основним їх завданням є обстеження особливих дітей, аналіз коефіцієнту інтелекту і комплексна оцінка для визначення освітніх потреб. На основі цього готуються висновки і відповідна супроводжувальна документація. Для дітей, які пройшли комплексну оцінку і перебувають на обліку в ІРЦ, розробляються рекомендації щодо освітньої програми, а також надаються психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги. Заява батьків і висновок ІРЦ є підставою для надання дитині інклюзивної освіти в школі. Увесь цей процес є досить ретельним і відповідальним, адже йдеться про державні кошти, які виділяються для оплати праці асистента вчителя, корекційно-розвиткових занять і придбання відповідних засобів. Таким є загальний алгоритм.

– Власне, усім цим і займається наш Центр, – продовжує Лариса Щербанюк. – І не тільки з дітьми, які претендують на інклюзивну форму навчання, адже часто батьки звертаються з проханням допомогти їхній дитині з правильною вимовою чи визначити, наскільки вона готова до майбутнього навчання у школі. Інформація про нашу діяльність за два роки вже поширилась, тож кількість таких звернень щоразу зростає.

Щоб охопити якомога більшу кількість дітей інклюзивною освітою, працівники активно пропагують діяльність Центру, проводять різноманітні лекторії, практичні заняття й тренінги для батьків, беруть участь у семінарах для керівників дошкільних закладів. Адже саме у цьому віці необхідно готувати дітей до школи, а для цього – завчасно виявити та коригувати існуючі вади.

– Завідуючі садочками теж повинні про це турбуватись, – вважає Лариса Щербанюк. – Як фахівець-логопед стверджую, що у 5 років дитина повинна говорити правильно, вимовляючи усі звуки. Якщо вона не вимовляє якийсь звук, з нею потрібно займатися. Коли цього не робити, то пізніше при написанні вона його пропускатиме у слові. Як говорить, так і буде писати. Обов’язково потрібно використати момент, поки маля у садочку і ще не завантажене навчанням і підготовкою уроків. Тому саме в дошкільних закладах потрібно вести просвітницьку роботу з батьками.

Вартою уваги є також співпраця Центру з головою Вахнівського осередку ГО «Всеукраїнська організація «Союз осіб з інвалідністю України», депутатом районної ради Юрієм Задворним. За його ініціативи й підтримки у с.Вахнівка щорічно відбуваються регіональні інтегровані фестивалі дитячої творчості «Вахнівське сяйво», участь у яких беруть і дітки з особливими потребами.

– В чому ви бачите позитив інклюзивної форми навчання для дітей з особливими потребами?

– Раніше такі діти були відторгнуті суспільством і впродовж усього життя залишалися, у кращому випадку, в родинному колі, фактично за зачиненими дверима. У них не було ні знайомих, ні друзів, вони боялися з’явитися на вулиці, нічим не займалися. Суть інклюзії у тому, що всі діти мають бути рівними серед рівних, мати право на отримання освітніх послуг. Зрозуміло, що дитина з інвалідністю має набагато менше шансів зрівнятися з ровесником без вад, тому їй потрібно допомогти хоча б наблизитись до його рівня. Щоб вона відчула турботу про себе і свою потрібність суспільству.

У свою чергу, своєрідний урок людяності отримують і звичайні діти, котрі з дитинства починають розуміти стан і потреби людей з інвалідністю. Інклюзія дає можливість виховати у ранньому віці почуття толерантності й доброзичливого ставлення до обділених долею людей.

Третя важлива складова інклюзивної освіти, вважає педагог, полягає у наданні корекційно–розвиткових занять. Для цього є все необхідне – і високопрофесійні фахівці, і відповідне обладнання для корекції опорно-рухового апарату, і методичні матеріали для батьків. Головне – у таких дітей з’являється можливість спілкуватися з ровесниками, почуватися на рівні, у них зникають комплекси неповноцінності.

– Як відомо, інклюзивна освіта не обмежується навчальним закладом. Для досягнення очікуваного результату потрібні спільні скоординовані зусилля фахівців, батьків і самої дитини. Наскільки важливою у цьому процесі є роль батьків?

– Що дає школа і наш центр – це одне. Але навчально-виховний процес не повинен мати якихось часових рамок, він має продовжуватись і в родині дома. Ось у Турбові є сім’я на інклюзії, де виховуються троє дітей з психо-фізичними вадами, двоє з них хлопчики з ДЦП. В іншій родині – два хлопчики з аутизмом. Батьки приділяють цим дітям такі колосальні зусилля, що здається, ніби з ними працюють цілодобово. Під час щорічних повторних обстежень і тестувань ми констатуємо разючі позитивні зміни у їхньому розвитку. Відтак коригуємо подальші плани роботи, навчальні години, словом, рухаємося далі. Але є випадки, коли віддають дитину, аби вона десь була й рахувалась. Зрозуміло, що й результат слабкий.

Мати семирічного Олександра Наталя Іванівна теж готує сина до інклюзивного навчання. Оскільки у нього діагностовано синдром Дауна, він піде до школи у вісім років.

– Діти з таким діагнозом йдуть у школу пізніше, – пояснює вона. – Наразі ми готуємо висновок, вивчаємо, якими є особливі освітні потреби сина у фізичному й педагогічному розвитку, які корекційні заняття йому будуть потрібні і в якому обсязі. Дуже добре, що є такий заклад, адже раніше батьки були сам на сам з недугою і проблемами. Нині увесь процес виховання і розвитку дитини під контролем професійних фахівців, котрі допомагають, радять, навчають, що і як робити, як налагодити додаткове навчання дома. Єдина проблема, що ми із села, тож доводиться щоразу возити дитину в район. На місцях не вистачає спеціалізованих фахівців – дефектологів, логопедів. Це поки що велика прогалина. А раніше взагалі доводилося їхати до Вінниці й шукати приватних фахівців, оплачувати заняття. З появою центру усе стало набагато простіше. Держава узяла на себе всі витрати з корекційних занять та інклюзивного навчання. Освітня субвенція дає можливість оплатити ці заняття й придбати дидактичні й розвиткові матеріали. Фізично наша дитина здорова, серце у нормі, бігає, стрибає, досить активний і комунікабельний, веселий. Але є проблеми з мовою, як у всіх сонячних діток. Над цим ми й працюємо. Це щоденна праця без вихідних. Хапатися потрібно за кожну соломинку і робити усе, що радять фахівці. Вважаю, що подібні ситуації не є проблемою виключно таких дітей і батьків. Це має бути болем всього суспільства. Адже лише за моїм особистим бажанням включити сина у соціум неможливо. Сам соціум повинен хотіти прийняти його і зробити для цього усе необхідне.

Юрій ЧОРНИЙ

Липовецький район

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені