Ситківці проти Кабміну

Перша громада Вінниччини починає судовий процес у Києві. Кому потрібна їхня земля задешево?  І для кого екс-губернатор придумав вимірювати «людиногодину» для створення ОТГ? 

– Чотири роки на всіх нарадах завжди говорили лише про створення Ситковецької ОТГ. Бо її й  тоді створили: у 2016 році до Ситківців захотіли приєднатись два села – Вища Кропивна та Гута, а потім планували доєднати ще 17 сіл. Але у жовтні 2019 року раптом після закритого засідання робочої групи без участі голів ОТГ у Перспективному плані з’явилась Райгородська ОТГ – межі громад ті самі, тільки центр вже у Райгороді… Скільки провели консультацій, аргументів, що центр має бути у Ситківцях, які колись були райцентром…

– Та ми аналізували доходи, відстань, яку будуть долати люди за послугами, залежно від центру громади. Тільки Скальський (колишній губернатор – Авт.) міг додуматись: вимірювали «людиногодину». Він економіст – це його нова міра розрахунку саме для ношої ОТГ. Куди буде вигідно максимальній кількості людей приїхати? Де буде затрачатися менше кілометрів? Якщо центр у Ситківцях, то порівнювали з усіх 19 сіл: скільки вони затратять годин і кілометрів? І так само вимірювали із центром в Райгороді. По кілометражу Ситківці виграють. Тоді Скальський каже: «Якщо в Ситківці їдуть з Ометинець – там живе 500 людей, а з Райгорода їде 700, то кілометраж різний, але й кількість людей теж різна. Тому вираховували «людиногодину», бо на хуторі живе 50 жителів, а їм треба добиратися в центр ОТГ. Все одно всі розрахунки вказують на Ситківці, бо лише в самому селищі – 2200 мешканців, а в Райгороді – 740.

Про це тепер тільки й говорять у Ситковецькій селищній раді. Бо всі у шоці. За затвердженим Перспективним планом Кабміну від 6 травня 2020 року на карті області з’явилась Райгородська ОТГ – це 19 сіл плюс смт Ситківці.

30 червня у Київському окружному адмінсуді відбудеться перше слухання: Ситковецька ОТГ проти Кабінету Міністрів.

Наймолодший голова серед існуючих 42 об’єднаних територіальних громад на Вінниччині – 31-річний Віктор Михайленко збирається оскаржити рішення уряду:

Віктор Михайленко

– Земля – ось що їм потрібно. Іншого пояснення я не бачу. Скажу чому: коли ми готувались до зустрічі із губернатором, то порівнювали й фінансові показники. 98 кв. км займає Райгород, а Ситківці – 57 кв. км, але надходжень від землі в Райгороді удвічі менше, ніж у Ситківцях. Десь тут собака зарита. Не можу  стверджувати,  може,  там якісь інші  інтереси, але поки що іншого не бачу…

Про реформу децентралізації, яка надала місцевій владі право формувати ринок землі, і що з цього приводу думають у Немирівському районі, і кого з депутатів облради тут називають «феодалами» – в ексклюзивному репортажі газети “Вінниччина”.

МІСТО З «МАКІТРИ»

З кам’яного віку в Ситківцях жили люди. В «Макітрі» – так називали урочище ранньослов’янського поселення ІХ ст. Тричі знищували селище монголо-татари. Були під литовцями, поляками, турками… А коли у 1588 році на Брацлавщині остаточно було узаконено кріпацтво, під яке підпадали ситковецькі селяни, то почали вони тікати на вільні козацькі землі – до Запоріжжя. На їх місце приходили інші…

Польське панство перетворило селище на згарище у 1664 році – «погасили» опір українців. Мине час, і ситковецькі гайдамаки підпалять панський фільварок і заразом назавжди заховають польських переслідувачів у підземеллі… Ще півстоліття, і прийде новий пан – граф Станіслав Потоцький. Буде у Ситківцях палац, розведуть білих і чорних лебедів у парку-заповіднику і привезуть здалеку диких звірів. Для догляду за парком граф Потоцький виміняє на собаку кріпака-садівника Поляруша. Він в оранжереї вирощував квіти, фрукти, овочі… Навіть зимою їх подавали свіжими до панського столу.

Заборонено було селянам підходити до заповідника, де розважався Потоцький. Якось він програв у карти частину Ситковецького лісу – конем годину об’їжджати.

…У 1900 році у Ситківцях проживало 3044 особи. Землі було 2248 десятин: майже половина – панська, 100 – належало іншим землевласникам, 90 – православній і католицькій церквам, решта 981 десятина – селянам. Були і безземельні селяни – йшли в найми до куркулів. Ті мали вітряні млини, олійні підприємства…

Потім була революція. У панському маєтку страйк: селяни не пішли проривати цукрові буряки. «Із співом «Марсельєзи» понад 200 чоловік покинули бурякові плантації. Організаторів страйку Уманський суд засудив до трьох місяців тюрми».

У 1922 році утворили Ситковецький район, який входив до Гайсинського повіту – до 1956 року. До речі, за останнім поділом Вінниччини на п’ять районів Ситківці знову повертаються до Гайсинського підпорядкування.

– Бо так ближче, – аргументує Віктор Михайленко. – До Немирова – 45 км, а до Гайсина – 25. Тому дехто і в районну лікарню в Гайсин їздить. Я з цим об’єднанням громади всі відстані вивчив (сміється).

– То чому ж Райгород – центр ОТГ?

– Облдержадміністрація двічі давала подання на Мінрегіон, щоб перейменувати Ситковецьку ОТГ на Райгородську, а потім третє подання, все ж таки, Ситковецька. Даємо запит на Кабмін: «Як так? Губернатор подав на Ситківці, а ви внесли Райгород». Вони відписують: «Так, було таке подання, але чогось не взяли до уваги». У цьому ж листі зазначають, що Мінрегіон не робить ніяких дій – лише методичний характер, і не вносить зміни в перспективні плани, бо це виключно компетенція облдержадміністрацій. А ми вже від ОДА отримали листа, що вони просять Мінрегіон внести зміни – перейменувати Райгородську на Ситковецьку ОТГ.

Тобто ОДА пише, що «ми подали на Мінрегіон», а Мінрегіон пише, що «ми тільки методично працюємо – подаємо те, що подала ОДА». От уявіть таку ситуацію. Парадокс… Хтось чогось(!) закрив очі. Причому, ОДА надала нам листа з вихідними даними – і там Ситківці є центром ОТГ.

– Скільки коштував позов у Київський суд?

– 35 тисяч гривень – найняли юридичну компанію у червні. Розумієте, що дивним чином Мінрегіон у поданні до Кабміну міняє рішення – на користь Райгорода.

– А звідки ноги-руки ростуть цього «дивного чина»?

– Десь є. З часом вилізе – рано чи пізно всі дізнаються. Я особисто чув, як люди в Райгороді казали: «Каленич все рішив». Дивує інше: як Райгородська громада має вижити.

– У вашій громаді скільки землі?

– 54 кв. км всієї і орної дві тисячі гектарів. Приблизно 80% землі – це людська.

– На ній є великі господарства?

– Так. Працює три середніх фермерські господарства. А у селі Вища Кропивна, яка увійшла до нашої громади, базуються гаражі «Зоря Поділля» (агрохолдинг Петра Порошенка – Авт.). То 90% людей віддали їм свої паї.

Сьогодні найбільш дисциплінованим платником податку для громади є «Зоря Поділля» – 50% бюджету громади.

– Вам 30 років, і ви сьогодні боретесь із системою. Навіщо воно вам?

– Мене люди обрали головою, і я щодня підзвітний громаді. Ситковецька ОТГ – це вже моя історія. Мені в очі дивитися кожному, хто тут живе і найняв мене на цю посаду.

– Наш Віктор Миколайович про себе сам не розкаже, бо скромний, – з ходу ввели в курс справи в селищній раді. – А його двічі люди вибрали: спочатку у 2015 році – селищним головою, а у наступному році створили Ситковецьку ОТГ і знову вибирали – вже як голову ОТГ.

– 82% підтримки! Він до цього вчителем працював у школі, у Вищій Кропивні.

Між іншим, приміщення селищної ради його попередники винаймали у споживспілки – свої тут схеми. Був тут і магазин, і ресторан. А тепер затіяли ремонт.

СЕЛО БУДИ «СТЕРЛОСЬ» В РЕЄСТРІ

– У судовому позові за конфігурацію не боремось, за межі не сваримось – ми туди вже не ліземо, – повернувся до розмови голова ОТГ. – Просимо лише справедливості щодо центру і назви. Це ж не тільки для ситковецьких людей, а й для інших, тому що в ту саму аптеку, в лікарню, на Нову пошту, в Ощадбанк, на базар – все одно сюди будуть їхати.

Ми ж вважаємось міськими жителями. І навіть взяти карту, то із Джуринцями та Юрківцями, які вже захотіли до нас приєднатись, то це 4200 жителів. А ОТГ за Перспективним планом Кабміну – 7400. Тобто у нас шматок тяжіє.

Якщо в реєстрі є село Гута. Там сьогодні офіційно проживає 60 людей, реально – 25, решта виїхали. Крайнє село Джуринці, а за ним ще було таке село Буди. Воно ще далі знаходиться, але в реєстрі такого населеного пункту нема. Якось стерлося воно. Сільська рада є. Я спілкувався з головою, він навіть не знає, як воно зникло з реєстру…

А от є Городниця, а поруч село Коржів і Коржівка. В Городниці живуть 65 мешканів, в Коржові – нуль людей (брали офіційну інформацію в управлінні статистики) і в Коржівці – 185. Оці три села – одна сільрада.

– У жовтні місцеві вибори. Знову підете на голову ОТГ?

– Так.

– А якщо вашу громаду поділять на дві, Райгород окремо і Ситківці окремо?

– Нам фінансово навіть краще! От є такий індекс спроможності громади, то він визначає рівень життєдіяльності – гроші і видатки. У нас індекс середній. Навіть якщо ми від’єднуємось від них, то можемо жити. Але… Є такі села, де голови не спромоглися покращити рівень громади, хоча часу і ресурсів мали достатньо. Їм потрібен донор. І так само Райгород, який нижче їх. Тому треба до когось приєднувати або чимось укріплювати. У Райгорода перевага одна – на трасі розташоване село. І все. Але там нема де розвернутися і зупинитися.

У нас базується центр екстреної допомоги, і це теж розраховувалось за тими показниками – рівномірно має доїжджати до всіх цих сіл. У нас опорна школа. Школа ж у Райгороді до сьогодні «на грубках», хоча за рахунок інфраструктурної субвенції можна було б зробити централізоване опалення, таким чином підтримати колектив та завзятого директора райгородської школи.

– Зрештою, який сенс перенесення центру ОТГ у Райгород?

– Так от площа Ситковецької ОТГ – 57 км. кв., площа Райгородської громади – 98 км. кв., площа Мельниківської – 89 км. кв. І коли ми почали дивитися податки на землю, то за 2019 рік найцікавіше: у нас – 5, 5 млн грн сплачують наші фермери, у Райгороді – 3,5 млн, а у Мельниківцях – 1 млн.

Це все тому, що ситковецька громада виставляє право оренди землі на державний аукціон. А у ньому може брати участь будь-хто – як фізична, так і юридична особа. Хто дав більшу ціну – той орендує. Можливо, комусь це економічно невигідно.

– Чому раніше ця ситуація не виникала, а лише торік?

– Тут важливий момент. Спочатку Перспективний план об’єднання громад мали затверджувати на сесії облради, але побачили, що депутати – ті самі феодали–фермери. Говоримо так, як воно є. І виходить так, що коли сесія облради починає проходити, то кожен під себе створює ОТГ там, де він обробляє землю. І так по всій Україні почалось, що не можуть звести толку. Всі сваряться, а законних підстав немає. Фермер собі одне думає, а громада повинна жити. Завтра правила гри на ринку землі можуть змінитися. Скаже, що я плачу податки, я не буду брати участь у житті громади, а як ця громада тоді буде жити? Громада повинна бути спроможна: повинна витягувати і садочки, і школи, хоча б елементарні речі. І на той момент побачили, що облради не можуть всі свої інтереси врахувати, тоді й віддали повноваження на обласні адміністрації. Мабуть, так владі простіше скерувати процесом об’єднання.

Рейтинг ОТГ Вінниччини

– За час у владі ваше життя і статки змінились? Придбали будинок, машину, пай?

– Коли я прийшов на посаду, у мене був «Жигуль» – «копійка». Придбав їздити на роботу в школу. З цією «копійкою» прийшов на посаду. А тут навіть не було робочої машини, а їздити треба. То до Немирова я їхав попуткою. Я зранку хотів об’їхати і перевірити, як зроблено моє доручення. Їхати на нараду, а про це говорили за годину, автобус їздить двічі на день – зранку і в обід, тому їздив на «копійці». За два роки вона стала майже металобрухтом. Машину не придбав, будинок теж і земельної ділянки не купив… Живу з матір’ю.

– То ви перспективний наречений?

– Тож так (сміється).

Чесно скажу, що досить важко мені. Постійно хочеться робити, а для цього все треба контролювати, налагоджувати. Бувають такі моменти, що приходжу додому, лягаю спати і ще уві сні говорю, буває прокидаюсь і згадав щось. Думаю: «Я ж забуду». І на телефоні в нотатках пишу… Тому з особистим життям такий мінус. Конкретний… Навіть буває заздрю тим людям, коли кажуть, що вони поїхали кудись на природу, на пікнік. А я навіть не можу до рідних чи знайомих піти поздоровити. Буває, що їду з Вінниці ще 8 година, а вони додому розходяться…

Звичайно, якщо комусь 90 років, от у нас бабця дожила, то як голова ОТГ вітав. Вітаю з самого ранку, коли вони ще не сідають їсти, бо як тільки сідають їсти, то всі гукають, і некрасиво казати, що я йду… Кожна людина хоче бачити і відчувати тепло голови, що він привітав. Але я постійно за кермом.

– А ви змінились на цій посаді?

– Досить. Навіть почав слідкувати за собою. Я до критики ставлюсь позитивно. Так, є справжня критика, а є заздрісна. Але треба розрізняти і працювати над собою. Перед усім намагаюсь працювати над власною результативністю.

– Хто ваш найбільший критик, до якого прислухаєтесь?

– Фейсбук. Не всі коментарі читаю, але коли вдається. Часу не вистачає. Хтось пише, бо, може, соромиться мені в очі сказати, але якщо справді є проблема, про яку я не знаю, або ж до мене її не донесли, то її треба вирішувати. В особистих повідомленнях не ображають, не проклинають… І за це я усім дякую.

Мама переживає. Вона на пенсії. Коли йде якась критика, то я сприймаю її як належне, а їй боляче… Хоча бувають досить повчальні моменти.

– А кумівство?

– У мене стільки похресників! А у Ситківцях лише один кум, який працює водієм на «швидкій». Всі решта – по Україні, в Умані, в інших містах.

– Амбіції владні звідки?

– Та нема такого. Хочеться допомогти. Мама вчителькою математики була, батько – лікар…

«СМІТТЯ МЕНЕ ЛЯКАЛО. У СИТКІВЦЯХ ЙОГО НЕ ВИВОЗИЛИ»

– У вас в кабінеті виведені камери спостереження. Слідкуєте за всіма?

– Це з коронавірусом з’явився телевізор в кабінеті – для скайп-конференції. І купили камери, щоб слідкувати за безпекою. І от ця перша камера – коли в’їжджаєш в Ситківці. Вона складає номери всіх машин. Бо часто заїжджають різні…

Безпека і комфорт – це в пріоритеті. Власне, багато речей почав розуміти на цій посаді. Зазвичай, кожен зайнятий своїми проблемами. А тут ти бачиш чужі. Розумієш, що тобі довіряють. І ти вже не можеш не допомогти.

– Із карантином люди в село повертаються?

– Картина з демографією погана. Люди з села виїжджають. І коли я по Ситківцях подивився, що люди купують хати, продають, але кількість мешканців не зменшується, а виявляється, що з навколишніх сіл переїжджають до нас – підзаробили грошей і купують хати… А ситковецькі рухаються далі – в Немирів, в Гайсин…

Із заробітків багато повернулось перед карантином. Деякі ще там, хтось у Польщі вирішив краще заробити, поки платять.

Робота у нас є – залізнична станція, фермерські підприємства, в школі-інтернаті тільки 100 працівників – всі місцеві. Коли курники «Наша ряба» будувала в Ладижині, то наші їздили, казали, що за кордон не треба – майже 20 тисяч за два тижні.

Торік олійний цех запустили, створили 16 робочих місць. Цього літа запускають ще одну лінію – плюс 37 місць.

Лабораторію зробили – вивчили лаборанта, і тепер загальні аналізи крові, сечі можна в Ситківцях здати…

…Треба самим захотіти працювати тут. У 2015 році, коли я прийшов, найбільша проблема була – сміття. Воно мене лякало. Я люблю природу, люблю рибалити, і досить важко дивитися, коли пливе сміття чи пляшка. Йдеш по гриби – в ярах висипане сміття. У Ситківцях сміття не забирали – послуги такої не надавали, тому люди змушені були це сміття кудись дівати. Ресурсу тоді не було, то я зібрав усіх маленьких фермерів, у яких є трактори. Їх 12 було.

Ми разом напрацювали схему: раз у місяць один з них на громадських засадах проїжджав зі своїм причепом по селищу – люди виносили своє сміття. Я давав працівників, які на причіп забирали. І було приємно, що це сміття вивозилось не в посадки, а на наше паспортизоване сміттєзвалище за селищем. Але все одно знаходились ті, хто вивозили і смітили. Чагарники ці треба загортати, бо інакше туди будуть потроху підкидати, бо бачать, що там сміття.

А тепер вивозить комунгосп. Так само надаємо послуги: викосити траву, пофарбувати дах… Є одинокі люди, які не можуть самостійно. Але вони дзвонять в селищну раду, їм надають послуги, є прайс. І є кому працювати. Треба лиш захотіти.

ІНТЕРНЕТ ВЕДЕ… В БІБЛІОТЕКУ

– Коронавірус трохи завадив ремонти робити. Але робимо… ЦНАП має бути сучасний. Бібліотека до осені переїде в нове приміщення – має стати освітнім центром. Давайте зайдемо – самі подивитесь, хто у нас читає…

Бібліотека справді виявилась людним місцем в Ситківцях.

– Читають детективи, історію Малика, – розповідає бібліотекарка Ліана Солощенко. – Радянську літературу списуємо – Леніна і Жовтневу революцію. Раніше не могли списувати, бо був ліміт – десь тисячу в рік, а тепер дозволено. То от лежать дві тисячі списаних радянських книг. А 61 нову книгу в цьому році до карантину отримали… Дарують власні домашні бібліотеки – Іщенки нам подарували свою.

– Я коли прийшов на посаду голови, поставив завдання – зробити рух в бібліотеку, – продовжує Віктор Миколайович. – Для початку купили три ноутбуки і підвели Інтернет. Діти після школи тут сидять, поки чекають чергу до ноутбука, то передивляться журнали, книжки…

– Є такі, що на ноутбуках навіть уроки намагаються зробити – ми це забороняємо. Ігри грають. Роздруковують реферати, дипломні роботи, реєстрація на ЗНО – теж до нас йшли… До карантину приходили роздруковувати квитки на поїзд…

Найактивніші наші читачі – сім’я Андрущенків – Світлана Андріївна та Юрій Васильович, 1954 року народження. Читають Бикова, Плюща, Драча, Мазепу…

– Стівена Кінга книга лежить – теж вони читають?

– Так, це якраз вони принесли – повернули. От сьогодні прийшли, і така розмова між ними: «Надворі спекотно, в обідню перерву треба щось почитати». Переймаються, чи не закриють бібліотеку знову на карантин… Десь раз в тиждень бувають. Вона бухгалтером була, а чоловік – головним інженером на цукрозаводі. Коли завод у 2000-му порізали на металобрухт, у нього стався інфаркт. Він жив заводом…

Є такі читачі, що їм потрібна література про війну. Петро Маркович Білозьор приходить: «Мені тільки військова тема». Книга російською мовою, мені навіть шкода списати, бо він прийде за нею. Жінки просять романи…

У серпні бібліотека приїжджає у нове приміщення

ПІВ МІЛЬЙОНА – НА ПОЖЕЖНУ

– Кнопа, а ну йди сюди, а то в кадр попадеш. Спала під машиною…

Сонна руденька собачка вилізла з-під пожежної машини. 23 рази цього року виїжджали ситковецькі рятувальники на виклик «101».

– Молодого голову критикуєте чи хвалите?

– Завдяки йому ми існуємо: закрили нашу пожежну – він відкрив. Пів року на біржі хлопці стояли, потім Миколайович відновив роботу, дві машини відремонтували. Все самі зробили, фермери виступили спонсорами – запчастини купили. У штаті нас шестеро…

По дорозі до інтернату зустріли того самого Юрія Андрущенка – з бібліотеки. Сидів в червоному «Жигульові» – газету читав.

– Ви, схоже, у Ситківцях представник інтелігенції. Яке ваше враження від рішення Кабміну щодо ОТГ?

– Несправедливо. Я пережив укрупнення районів, розукрупнення, злиття сіл, колгоспів, роз’єднання… Я бачу, що воно робилось зовсім не так, як планувалося людьми. Люди бачили в ОТГ перспективу життя громади, а Кабмін зробив якось так… Не може бути маленьке село, хоч воно і «Рай…» – центром громади, яка віками утворювалась на місці цієї Ситковетчини, розумієте… Може ви бачили на гербі Ситковець три стріли – тричі спалені були, то татаро-монголами, то польською шляхтою, а вони вижили… Думаю, виживуть і після цього…

В інтернаті теж карантин. Із 125 дітей залишилось 15. Це діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, решта – роз’їхались: хтось випустився, а хтось додому… Тут живуть і навчаються зі всієї області. Деякі в очікуванні рішення суду: чи залишить він їм батьків?

Колись тут був райком партії, гітлерівці штаб зробили. А будували – за польських панів.

– Тут Потоцькі не жили – лише адміністрація – управляючі, як сьогодні модно називати, – генеральний директор, – розповідає завучка. – Влітку діти ловлять рибу. Прогулюються, вони не ізольовані від усіх – футбольні змагання із місцевими дітьми влаштовуємо. Ті, хто до нас потрапляють, живуть вдома значно в гірших умовах. Інколи додому не хочуть повертатися… Всі вони з особливими потребами – у них полегшена шкільна програма. Їм важко дається навчання, у звичайній школі вони б вчились в інклюзивному класі.

Є в Ситківцях і своя автошкола. Правда, на карантині кермо-тренажер ніхто не крутить

СЕЛО БЕЗ ЛЮДЕЙ – НА КРАЮ ОТГ

Через «чорнобильське» село Нові Обіходи далі поїхали на хутір Коржів. Офіційно там «нуль» жителів.

– Але ви не думайте, що там ніхто не живе, і побачите там закинуті старі хати, – пояснював Віктор Михайленко. – Коржів розташований вздовж річки Буг, дуже гарне місце. Немісцеві повикуповували ділянки, сучасні хати збудували. Туди їдуть відпочивати… На карті майбутньої ОТГ – це крайній населений пункт. А от Нові Обіходи – цікаве село…

Асфальтоване село. Нові Обіходи – єдине на Вінниччині село, яке біда народила за Незалежності…

«Обіходи – це назва нашого рідного села. Обійшли його татари, монголи, але не радіація…» Так у 2006 році розповідали мені жителі «чорнобильського» села Нові Обіходи Немирівського району. Туди, де на полі за два з половиною роки збудували 360 хат, у 1993 році приїхали перші переселенці із Житомирської області… Минуло 25 років, і Нові Обіходи не обійшли татари. Кримські…

У 2017 році шість будинків там купили сім’ї переселенців із Луганської області та кримські татари. У селі було більше 100 хат, в які так і не переїхали люди із чорнобильської зони. Вони просто стоять нічийними, хоча повз них прокладена асфальтована дорога, підведений газ… Ці будинки регулярно виставляли на торги через фонд Держмайна.

25 тисяч гривень – стільки пару років тому коштував будинок плюс 25 соток землі біля нього. Чому ж там досі так багато порожніх хат? Чому чотири роки тому влада безкоштовно не надала там житло для переселенців з Донбасу? Ще задовго до окупації Криму «чорнобильці» скаржились, що Держмайно будинки продає, але ж гроші забирає держава, хоча вони були виділені для постраждалих від аварії на ЧАЕС.

Але село має ще й іншу особливість: в Обіходах вживаються багато різних релігійних конфесій – чи не на кожній вулиці святкують окремо день села, як, зазвичай, храмове свято…

Дороги асфальтовані, а будинки – як сироти. Занедбані – без даху, вікон і дверей… Між ними телята пасуться…

На «безлюдному» хуторі Коржів справді є хати. Більші, менші… Але не мертві. Є там і відпочиваючі – з наметами на березі річки.

Хата на хуторі, де “нуль” жителів

Крайня хата на селі – Сашкова. Йому – 39 років. Чотири роки живе без світла. «Та не заплатив – відрізали…». Ловить рибу, раків… У магазин ходить в Обіходи. За грішми ходить в інше село – до мами, вона з ним пенсією ділиться. Каже, що цигарки найбільше грошей забирають. Служив в армії. На кар’єрі працював, яблука збирав… А тепер сидить на порозі – на Буг дивиться. На долю не скаржиться. Але й не позаздриш…

Віктору Михайленкові було помітно важко дивитись на Сашка. Але він мовчав, не коментував… Він молодший. І він інший – щодня працює. На ньому – громада. І Сашко теж – громада. Якщо межі Ситковецької розширять у Кабміні. Якщо суд зобов’яже…

Оксана ПУСТОВІТ

Фото Андрія КІКОТЯ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені