Неписаний Кодекс честі. Чи існує такий в Україні?

Як відомо, незамінних людей не буває. Проте, схоже, ця прописна істина не стосується Міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова (справжнє прізвище по батькові – Авакян), який є рекордсменом перебування на цій посаді. Триває ось уже сьомий рік, відколи колишній інженер з технічною освітою, бізнесмен за покликанням, вірменин за генами і дуже шустрий чоловік за натурою зійшов на п’єдестал одного з наймогутніших відомств держави. Це було у лютому 2014-го. Відтоді в Україні змінився президент, парламент і ціла купа урядів. «Не потоплюваним» залишається тільки він один. Ані звинувачення у проваленій реформі поліції, ані жоден гучний скандал в очолюваній ним структурі, ані низка резонансних справ, безрезультатне розслідування яких триває роками, міністра Авакова «не  підкосили» і навіть не похитнули.

Аж раптом і під ним захитався «трон» – після того, як двоє поліцейських побили та зґвалтували жінку у відділку поліції в Кагарлику. Хмизу у вогонь підкинула й стрілянина у Броварах, там же на Київщині, котра сталася через кілька днів згодом. На тлі цих резонансних і зухвалих подій депутати навіть хотіли влаштувати йому «чистилище», тож викликали міністра «на килим» до Ради з поясненнями, а заодно заходилися збирати підписи за його відставку.

І що? На початку червня, коли під Радою проходив велелюдний мітинг «Авак – OFF», той спокійно «сповідався» з радівського амвону, прочитавши з папірця каліченою українською мовою свій звіт. Так само з папірця відповів і на зручні для нього запитання. На тому усе й закінчилося. «Судний день» не вдався. А інакше й бути не могло – кажуть, у нього на кожного є «папка» з компроматом, тому і сваритися з ним небезпечно. Тим паче, за роки свого правління він вибудував досить потужну вертикаль підданих і залежних, тож має сильний вплив не тільки у своєму відомстві. Ходять чутки, що його люди присутні в ДБР і прокуратурі, в слідстві й нагляді. Під ним – Державна служба з надзвичайних ситуацій і прикордонна, Національна гвардія та, зрозуміло, поліція. Є його «кадри» і в парламенті також. Словом, такого «мастодонта» (доісторичний волохатий звір, попередник мамонтів)  голими руками не візьмеш.

Хтозна, може цей всесильний чоловік «накопав» щось і на Президента, через що Володимир Олександрович назвав Арсена Борисовича страшенно «потужним міністром». Та таким потужним, що заміни йому не існує, мабуть, у цілім Всесвіті.

Пригадується, як ми тішилися шість років тому, коли під чуйним керівництвом міністра Авакова розпочалася реформа Національної поліції. Ми жили надією, що зміни відбудуться не на словах чи завдяки новеньким сучасним службовим іномаркам, американського зразка формі, але й за змістом і суттю. Що старі методи роботи колишньої міліції кануть у лету. Ми обнімалися й фотографувалися з представниками нової поліції, дарували їм квіти, сподіваючись на їхню професійність, моральність, принциповість і порядність. Ми вірили, що вони завжди стоятимуть на стороні закону, перед яким усі будуть рівні без вищих і нижчих – без рівніших.

Що з того вийшло, є різні оцінки й думки. Комусь здається, що реформа вдалася. Мабуть, самим працівникам правоохоронних та силових структур. А хтось вважає, що її провалили «з тріском». Принаймні переважна більшість звичайних громадян переконані, що реформа, на яку так очікували українці, виявилась не більше, як профанацією (спотворення попереднього змісту ідеї). За якою усе залишилось, як було раніше, і від чого нова поліція мала відректися.

Чому так сталось? Частково, мабуть, тому, що багато старих кадрів «міліцейської закваски», котрі мали «відсіятися», мов непотріб, якось умудрилися пройти заднім числом так звану переатестацію і знову «затесалися» в ряди нібито вже очищеної правоохоронної системи. Ще якась частина не придатних для роботи в сучасних умовах працівників відновилась через суди, незважаючи на протести громадськості. А так звана «свіжа кров», котру набирали в органи прямо з вулиці через «конкурси краси» і шоу «розсміши коміка», і досі через стільки років «ні бе, ні ме, ні кукуріку» в поліцейських справах. Усе це вкупі створює досить сумну картинку, коли рівень злочинності росте, відсоток розкриття злочинів повзе униз, а безкарність породжує нову ще більшу хвилю кримінальної статистики. І це не фантазії, бо кожен з нас щодня дізнається з телевізії про все нові й нові жахливі випадки – як не крадіжка, то пограбування, розбій, підпал, вбивство, рекет, зґвалтування, хабар, ДТП з шокуючими наслідками.

А скільки за усі ці роки трапилось надзвичайних подій за участю самих правоохоронців, сьогодні уже й не злічити. Дріб’язкові не згадуємо, кажемо тільки про резонансні, від яких «холоне кров у жилах». Згадати хоча б спецоперацію із затримання банди грабіжників у селі Княжичі Київської області, що трапилась у грудні 2016 року. Тоді через непорозуміння сталася перестрілка між співробітниками різних підрозділів МВС, внаслідок чого загинули двоє оперативників кримінальної розвідки, двоє співробітників поліції охорони і начальник відділу КОРД (Корпус оперативно-раптової дії). Досі у пам’яті скандал навколо начальника департаменту протидії наркозлочинності Іллі Ківи, нинішнього нардепа, котрого міністр призначив у жовтні 2015 року. І про справу з приводу так званих «тактичних рюкзаків Авакова» ще не забули, коли міністерство нібито у дещо підозрілий спосіб закупило для військовослужбовців у зоні АТО рюкзаки на 14,5 млн грн. У цій історії фігурував також син міністра (рюкзак вартістю 500 грн купляли за 3 тис. грн). І так з року в рік.

Кривава драма відбулася влітку 2016-го в селищі Криве Озеро Миколаївської області. Тоді у ніч на День Незалежності на виклик місцевої жительки через сварку з чоловіком прибуло шість поліцейських. Його закували у кайданки і застосували «методи фізичного впливу» – почали жорстоко бити ногами й кийками, а потім на очах у скаржниці, матері чоловіка і 13-річного сина ще й вистрілили кілька разів з травматичної зброї. Чотири постріли упритул виявились смертельними.

Рік тому, у травні 2019 у Переяслав-Хмельницькому Київської області поліцейські поранили, а фактично – вбили, 5-річного Кирила Тлявова. Він потрапив до реанімації з вогнепальним пораненням голови, а пізніше помер у лікарні. Як виявилось, того дня двоє поліцейських з друзями відпочивали та вживали алкоголь на подвір’ї приватного будинку неподалік. Задля розваги вирішили постріляти з вогнепальної зброї по металевих банках. Одна з куль потрапила дитині у голову й обірвала життя. Про поліцейських відомо, що обидва працювали в органах МВС ще до реформи, після – були звільнені, але відновились через суд.

У червні минулого року у Вінниці тяжко поранили Олександра Комарніцького. Це сталося після сутички із місцевим поліцейським Сергієм Пивоваром. Після конфлікту лікарі діагностували в побитого чоловіка відкриту черепно-мозкову травму, забій головного мозку важкого ступеня й перелом ноги. Після кількатижневого перебування у комі постраждалий помер. Цей сумний перелік продовжили вже нещодавні події у Кагарлику й Броварах. Коли і що відбудеться згодом, прогнозувати важко. Зрозуміло одне – це «щось» відбудеться обов’язково і не раз. Як і те, що жертвою цього «щось» може стати кожен з нас.

В усіх цих кривавих перипетіях не менш шокуючою є позиція самого міністра МВС Арсена Борисовича Авакова. Він вважає, що усі ці історії є прикрим непорозумінням, до яких він не має жодного стосунку. Ну то й що, що він міністр. Хіба це можливо, щоб один чоловік міг проконтролювати поведінку і дії сотень тисяч підлеглих йому поліцейських? Біля кожного не будеш і кожного за руку не візьмеш, тому й мови про якусь там відставку бути не може.

У країнах світу, і зокрема європейських, у товариство яких ми хочемо інтегруватись, діє неписаний Кодекс честі, свого роду негласний закон моралі, згідно з яким міністр йде у відставку самовільно, якщо у його відомстві відбувається гучний скандал. Це правило спрацьовує навіть тоді, коли сам міністр безпосередньо не причетний до інциденту. Щоб не бути голослівним, ось декілька фактів.

Шиврадж Патіл, міністр внутрішніх справ Індії, написав рапорт і пішов у відставку 30 листопада 2008 року, мотивуючи своє рішення моральною відповідальністю за наслідки терористичної атаки в готелях Мумбаї (тоді загинуло понад 170 осіб, зокрема, і 20 поліцейських).

Васіле Блага, міністр внутрішніх справ Румунії – пішов у відставку 27 вересня 2010 року через протести співробітників правоохоронних органів, яким зменшили зарплати, що було передбачено антикризовою програмою уряду. Міністр назвав свій вчинок «жестом честі», разом з ним звільнилися шефи поліції та жандармерії.

Фаузі Абдель Алі, міністр внутрішніх справ Лівії – подав у відставку у серпні 2012 року після велелюдних протестів і звинувачень у поганій роботі правоохоронних служб країни. Це сталося після вибухів кількох авто у Тріполі під час святкування мусульманами закінчення Рамадану.

Дайліс Баракаускас, міністр внутрішніх справ Литви – пішов з посади 30 жовтня 2014 року. Офіційна заява – за станом здоров’я, хоча цьому передували звинувачення у корупції: опозиційні політики заявляли, що підозрюють міністра у торгівлі впливом під час публічних закупівель.

Саулюс Скверняліс, ще один глава МВС Литви написав заяву про відставку 20 листопада 2015 року. В заяві зазначив: «Я приймаю таке рішення в ім’я суспільного інтересу і стабільності в нашій країні, на тлі загальної глобальної загрози». Приводом стала крадіжка (!!!) автомата у поліцейського і втеча наркомана з психічним розладом.

Петре Тобе, очільник МВС Румунії – подав у відставку 1 вересня 2016 року через корупційний скандал навколо нього. Тоді він заявив, що йде, аби не втягувати в скандал усе МВС держави напередодні парламентських виборів.

Отже нашим «вождям» є з кого брати приклад і чому вчитися. Втім, в Україні неписаний Кодекс честі поки що не працює. Дотепники жартують, що Арсен Борисович пересидів у міністерському кріслі уже з десяток відставок. Тому з європейського маємо тільки ціни й тарифи, а з Кодексом честі якось не складається. Через це й маємо, що маємо. Чи не в кожній галузі – охороні здоров’я, освіті, соціальному забезпеченні, агропромі й економіці загалом. У рівні нашого життя в цілому.

Юрій ЧОРНИЙ 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені