Визнана «кузня» кадрів – Михайлівецький професійний аграрний ліцей

Всі ми в житті щось робимо вперше – починаємо ходити, говорити, кохати, ну, й звісно, обирати професію. Це надзвичайно важливий крок у доросле життя і висока відповідальність перед суспільством, батьками, а найголовніше – перед собою. Треба цілитись в десятку і не схибити, щоб саме перша обрана професія стала правильним вибором, а значить, і долею…

Тисячам юнаків і дівчат дав путівку в життя навчальний заклад, що знаходиться в селі Михайловці Мурованокуриловецького району. Це визнана «кузня» кадрів сільськогосподарського напрямку з 1938 року. До сьогоднішньої назви Михайлівецький професійний аграрний ліцей пройшов шляхом реформ і реорганізацій, за якими – ступені покращення матеріально-технічної бази і методичного  вдосконалення професійної підготовки кадрів.

Цифри і факти

До навчального комплексу ліцею входять: навчальний корпус №1 загальною площею 1364 м кв., проєктною потужністю на 415 учнів; лабораторії загальною площею 765,3 м кв; навчальний корпус №2 загальною площею 885,4 м кв., проєктною потужністю на 297 учнів; гуртожиток на 365 учнів, загальною площею 4724,2 кв. м; бібліотека та читальна зала на 26 посадочних місць, з книжковим фондом 10622 примірники, з них загальноосвітньої підготовки – 6486 екземплярів; спортивна кімната загальною площею 130,6 м кв.; їдальня на 150 місць загальною площею 360,5 кв. м; спортивний майданчик (футбольне поле, волейбольні та баскетбольні майданчики, бігові доріжки, гімнастичний майданчик, атлетична зала, стрілецький тир).

У ліцеї готують фахівців таких спеціальностей: тракторист-машиніст сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва; слюсар-ремонтник; водій автотранспортних засобів; кухар; кондитер; муляр; штукатур; лицювальник-плиточник; бджоляр; квітникар; озеленювач; лісник; оператор із штучного запліднення тварин та птиці; санітар ветеринарний.  

  З 2003 року колектив ліцею очолює 48-річний Ярослав Реморов,  який закінчив Вінницький педагогічний інститут, Тернопільську академію народного господарства, викладач вищої категорії, має звання «викладач-методист». У даний час навчається в магістратурі освітнього напрямку Житомирського державного університету.

Усі сучасні новації в ліцеї пов’язують саме з його активною діяльністю, бо Ярослав Станіславович постійно перебуває у творчому пошуку, проявляє нове педагогічне мислення, багато працює над освоєнням та втіленням у реальність освітніх технологій. Це людина широкої ерудиції, спортсмен, тренер, краєзнавець, систематично виступає на сторінках педагогічної преси України, бере  участь у громадському житті села, району, області. Він – майстер спорту України, п’ятикратний діючий чемпіон України з важкої атлетики.

Теперішні жителі Михайловець вже не уявляють свого села без ліцею. Це його візитка і оаза соціальної стабільності та благополуччя, де понад вісімдесят відсотків працюючих в навчальному закладі – місцеві жителі. З теперішніх викладачів найбільший трудовий стаж мають Вікентій Йосипович та Єфросинія Станіславівна Костецькі, Володимир Володимирович Жук, Володимир Іванович Білик, Василь Васильович Гаврилюк. А 84-річна Марія Матвіївна Велетнюк пам’ятає роки перемін при директорах   Іванові Єфремовичу Шубравському, Якову Івановичу Пащенку, Павлові Трохимовичу Шарку і Василеві Захаровичу Добрянському, поряд з якими трудилася в тодішньому ПТУ.

Але, без перебільшення, найбільший внесок у розбудову навчального закладу – на рахунку Ярослава Реморова. «Коли я прийшов сюди на роботу сімнадцять років тому, то училище «лежало на лопатках» у повному розумінні цього виразу, ми не мали навіть коштів, щоб замінити віконну шибку, яку ненароком розбивали діти, – згадує він. – Були скептики, які рахували дні й місяці до швидкого нашого сходження з дистанції. Та їхні пророцтва не збулися. Ми не тільки піднялися з колін і розправили крила, а й стали врівень з кращими закладами системи професійно-технічної освіти області. Про що свідчить один лише факт – за останніх півтора року ми освоїли близько двох  мільйонів гривень, направлених на покращення умов проживання та навчання ліцеїстів. Від залишків колишньої «бурси»  позбулися не лише в смисловому значенні, а й змінилися в морально-психологічному плані і отримали зовсім інше матеріальне наповнення…

Ярославу Реморову вдалося згуртувати колектив однодумців, а тих, хто не мав терпіння дочекатися позитивних перемін, звільнили.  На їх місце прийшли, можливо, і не молоді, зате надійні професіонали.

На перше місце команда директора поставила перед собою триєдине завдання: якість навчання, здоров’я дітей і здоровий спосіб життя. Ці питання нероздільні між собою і об’єднані в одну цільову програму, спрямовану на збереження навчального закладу.

– Поступово, точково ми долаємо сходинку за сходинкою. Спочатку залишили панські апартаменти маєтку Собанських, де навчальному процесу заважали перегнилі віконні рами з підлогою в дірках, і перейшли в двоповерховий корпус. Стало трохи краще, та не так, як того хотілося. Життя ставило вимогу не зупинятися на півдорозі. Тому, заручившись гарантованою і надійною підтримкою керівництва департаменту освіти і науки облдержадміністрації, пішли далі – на третьому поверсі гуртожитку облаштували сучасний навчальний центр з прекрасними класами і лабораторіями, де світло, тепло й чисто. Закупили двадцять шість комп’ютерів найновішого покоління, шістнадцять плазмових телевізорів у кожну аудиторію. Покращення умов навчання вже позначилося на показниках ЗНО – ми в «золотій» серединці серед споріднених навчальних закладів області. Для потреб ліцеїстів придбали триста комплектів спецформи, а по всій території встановили тридцять сучасних ліхтарів денного освітлення із заміною лінії ектропередач та двадцять вісім камер відеоспостереження. У нас діє такий спортивний тир, якого немає ніде в окрузі, а ще є атлетична зала, в якій качаю м’язи особисто і своїм прикладом залучаю до занять фізкультурою дітей…

У профорієнтаційній роботі серйозну ставку робимо на охоплення навчанням випускників шкіл, яких допомагають залучати наші ліцеїсти. Їхні переконливі розповіді друзям і землякам за місцем проживання про навчально-побутові умови в Михайлівцях, більше важать, аніж «голе» спілкування когось з нашого активу. У таких випадках я постійно передаю запрошення і батькам, і дітям на оглядини, бо краще раз побачити навчальну базу, відвідати гуртожиток і навіть скуштувати тих страв, якими тричі на день харчуємо ліцеїстів…

Вони у нас не обділені турботою держави і батьківським піклуванням викладачів, майстрів, вихователів. Окрім гарантованої стипендії, ліцеїсти можуть отримувати грошові премії за успіхи в навчанні, художній самодіяльності та спорті. Це один із важливих стимулів якісного освоєння навчальної програми, який ефективно працює на результат.

Як би старе не гальмувало рух нового, та в суспільстві вже змінилася думка про першооснову фахової підготовки – професійно-технічну освіту. Бути класним спеціалістом не заказано нікому. І не обов’язково їхати за доларом за кордон, бо й рідна держава починає  належно цінувати професіоналів. А ті професії, яких навчаємо, не лише для зарплати потрібні, а й для душі. Спробуйте посперечатися з цього приводу з нашими випускниками – кухарями, кондитерами, водіями, бджолярами…

Так що горно у михайловецькій «кузні» кадрів ще не скоро погасне. 

Віктор Зеленюк

Мурованокуриловецький район

Фото автора та з архіву ліцею

***

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені