КРАЙНІЙ СХІД ОБЛАСТІ

Цю частину розповіді розпочнемо з географії. Усі довідники, де згадується бершадська Тернівка, свідчать, що це – крайня східна точка Вінниччини, розміщена всього за 30 кілометрів від Умані. А до райцентру Бершаді – трохи більше сорока. Тож дорога між двома областями обов’язково пролягає через це невелике поселення. І вже не зовсім віриться, що ще в кінці ХІХ століття воно було чималим містечком, в якому значну частину складало єврейське і польське населення. До 1793 року, коли Подолія відійшла  до складу Російської імперії, тут були збудовані костьол та уніатська церква. Незабаром тернівчани відмовилися від уніатства і пристали до православ’я. Кількість католиків зменшилася через те, що вони змушені були покинути село і переселитися в Умань. У 70-90 роках за кошти православної громади спорудили храм Святої Покрови.

Тернівка належить до старих поселень. Воно розміщене по обох берегах невеликої річечки Гнилий Ташличок, яка впадає в річку Удич. Часом заснування села є кінець XVI – початок XVII століть. У різних місцях села під час земляних робіт ще й досі знаходять муровані катакомби і схрони на глибині кількох метрів. Ці споруди служили жителям села місцем, де вони могли перечекати турецько-татарські набіги.

Відомий український письменник Анатолій Свидницький свого часу побував у Тернівці і описав побут та будні цього заштатного містечка. З роману «Люборацькі» дізнаємося про те, що тут була бурса (духовна школа) з гуртожитком. Через кабальні умови земельної реформи 1861 року чимало тернівчан не змогли викупити земельні наділи, тож переїхали у Балтський повіт, Херсонську і навіть Томську губернії.

Костьол і синагога діяли в селі до закриття їх перед  Другою світовою війною.

У двадцятих роках ХХ століття в селі було створено єврейський колгосп «Сніп», в якому працювало більше 2000 осіб. Років п’ятнадцять тому помер колишній кормовоз цього колгоспу  Фіма (Хаїм) Штейн. До речі, його дружиною була українка. Взагалі, змішані сім’ї були не рідкістю в Тернівці.

Основним заняттям євреїв у Тернівці були різноманітні ремесла. Уродженець села, кандидат ветеринарних наук Олександр Львович Жорницький розповідав, що його батько виготовляв мотузки. А ще місцеві майстри вичиняли шкури, шили кожухи, виробляли інші речі, які продавали на місцевому базарі, який славився на всю округу.

 Під час Другої світової війни на території місцевої МТС (машинно-тракторної станції) німецькі окупанти влаштували табір військовополонених, де знищили понад 2000 чоловік. А 27 травня 1942 року стало днем найбільшої трагедії для осіб єврейської національності. Того дня тут було розстріляно 2400 людей з Тернівки і навколишніх сіл. Нині на цьому місці встановлено пам’ятний знак. До речі, на початку нинішнього століття в Тернівку приїздив президент Ізраїлю Моше Кацав з дружиною, рідні якої також знайшли тут свій останній притулок. Це була приватна поїздка, тому про неї не знали навіть у  селі.

На фронтах Другої світової воювало 1005 тернівчан. Не повернулося додому – 357.

Під час війни в селі діяли підпільники під керівництвом жителя сусіднього села Серединки Максима Сергійовича Корнійчука. В 1942 році народні месники передали партизанам 13 гвинтівок, 5 ящиків набоїв, визволили 28 військовополонених і направили їх до партизанів.

 *  *  *

Чимало років у Тернівці діяв колгосп «Україна», який був базовим господарством, за сприяння якого було збудовано чимало об’єктів соціальної сфери. Нині в місцевій школі І-ІІІ ступенів навчається 80 учнів, у дитсадку виховується 25 дітей…

 Село гордиться своїми знаними людьми. Найперше, відомими хліборобами, які тут народилися. Серед них – Борис Дементійович Булка, Микола Федорович Хливнюк, Володимир Васильович Довгополюк… Тернівську школу закінчив Герой Праці Анатолій Григорович Загоруйко.

Базового господарства нині в селі нема. ТОВ «Чарівна нива», яке орендує близько тисячі гектарів землі, спеціалізується на вирощуванні кукурудзи, соняшнику, пшениці, ріпака. Тваринництво – відсутнє. А працює тут всього… 6 осіб. І це при тому, що в селі приблизно 350 працездатних (проживає в Тернівці зараз 1035). Люди змушені заробляти в інших місцях, перебиватися тимчасовими заробітками.

Сільський голова Михайло Григорович Кузик попри всі свої зусилля нічого не може вдіяти з цією ситуацією, йому лише залишається констатувати факт повільного вмирання села. І в міру сил та можливостей підтримувати життєдіяльність громади. Вже й традиційні щотижневі базари, на які приїжджають жителі навколишніх сіл, не збирають стільки люду. Схоже на те, що головною перевагою села є лише його географічне розташування.  При новому поділі з укрупненням районів село увійде до Джулинської ОТГ. Якщо до Джулинки – 20 км, то до нового райцентру – Гайсина –  понад 100 з гаком. І чи не зійдуть нанівець усі переваги розміщення села, яке колись було містечком?

Федір ШЕВЧУК 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені