Однойменні села: три Тернівки області

Північні «ворота»

Назва села: Тернівка Козятинського району

Населення – 434 людина

Загальна площа – 1,44 кв. км

Рік заснування села – 1680

Відстань від Вінниці – 85 км

Якщо в Махнівці Козятинського району повернути з вінницько-столичної автотраси в бік Хмельниччини шляхом Біла Церква – Кременець, то на границі із Житомирщиною крайнім селом праворуч у нашій області буде Тернівка. Такий собі один з «північних полюсів» Вінниччини, в якому з давніх часів полюбляють вислів «Бог високо, а цар далеко!».

Втім коли в’їжджаєш до Тернівки, впадає в око, що вона мало чим відрізняється від інших подільських поселень. Село як село. Але раптом ліворуч каскад садиб обривається й відкривається чудова панорама, від якої машинально натискуєш два педалі і хапаєшся за фотоапарат. Нижче зеленого килиму широкого й протяжного схилу виблискує на сонці срібна підкова великого ставу, який у селі здавна так і називають – Великий. Біля різнобарвних авто й наметів під вербами порядкують відпочивальники. Хтось ловить засмагу, а хтось – рибу.

– Звідкіля вони і чи не заважають вам? – привітавшись, запитую жінку, що саме напуває припнуте теля на випасі.

– Переважно з Бердичева, – каже Ольга Костюк. – Бо від нас до нього в рази ближче, ніж до Козятина. А поводяться вони по-різному. Хтось – дуже культурно, а хтось накидає целофану з недоїдками – тільки пильнуй, щоб худоба не проковтнула, бо біда може бути.

Депутатом районної ради з тернівчан обрана завідувачка фельдшерського пункту Тетяна Свіргун, яка родом із Житомирської області, але проживає тут уже тридцятий рік. Саме від неї дізнався, що за це село в роки другої світової війни полягла величезна кількість бійців. Звісно, українців і росіян найбільше, але, якщо судити за прізвищами, то багато й грузинів. Загиблих було стільки, що коли у повоєнні роки робили перепоховання із сіл до райцентрів, Тернівка отримала виняток. На сільському кладовищі – велика братська могила, відповідного розміру й монумент.

– А створив його світлої пам’яті мій сусід Платон Никифорович Мельничук, – розповідає співбесідниця. – Самоучка, але дуже талановитий скульптор і художник. На його рахунку – до десятка пам’ятників й по інших селах. А ще односельці мають у своїх домівках написані ним натюрморти й пейзажі. Зберігаються його твори і в обласному краєзнавчому музеї.

Звісно, бути в Тернівці й не відвідати той меморіал, я не міг. Беремо квіти і їдемо до братської могили.

– Поки в селі працювала школа, здебільшого учні й педагоги доглядали тут усе, – говорить Тетяна Володимирівна. – А нині, коли дітей возять навчатися до Юрівки, як бачите, біля пам’ятника не завжди належний стан.

Вириваючи бур’янини, вона радить звернутися до вчительки історії вже колишньої Тернівської школи Раїси Мельничук. Разом із своїми слідопитами їй вдалося встановити чимало імен полеглих бійців і командирів. Та й узагалі вона краще інших знає історію села, хоча із зникненням школи вже мешкає в Житомирі.

До Раїси Олексіївни додзвонився, і ось що вона розповіла:

– Фридрів, так здавна й аж до повоєнних років називалося тутешнє місто, а потім село, засновано 1680 року. Нині в ньому трохи більше чотирьохсот жителів, хоча за переписом 1897 року було 1086 православних і 514 римо-католиків. Ці цифри підтверджують розповіді старожилів про те, що поселення складалося з двох частин – української і польської. Друга з них називалася Домбалівкою. Під час розкопок знаходили багато цікавого, аж до римських монет. Ми з школярами досліджували походження назв урочищ Безодня, Казенний Яр та інших. Цікаво, що Полісся ніби й поруч, але і рідне, і навколишні села виглядають переважно степовими.

Під час голодомору тут пропало 817 чоловік – удвічі більше, ніж нині всього проживає. А в роки другої світової, за деякими даними, визволення села обійшлося ціною у 1780 (!) людських життів. Втім офіційна радянська статистика визнавала «лише» 266 полеглих визволителів, з яких відомими залишились близько сотні. Чому ж так багато невідомих? Раїса Олексіївна схиляється до думки тих дослідників, хто вважає: зібраних польовими військкоматами призовників з числа місцевих погнали під кулі навіть не зареєстрованими. Молоді люди були приреченими: вороги їм стріляли у груди, а чи стріляли у спини свої, ще належить встановити.

Та й про мудрість радянських командирів говорити не доводиться. З низинної Обухівки (де також щонайменше сотні похованих бійців) на підвищений Фридрів визволителі пішли «в лоб». Фашисти ж розмістили на крайніх дахах кулеметні гнізда, а патронів у них завжди вистачало. Підпустивши близько, викосили практично всіх. А тепер уявімо, що на пам’ятнику викарбували всіх загиблих. За українськими прізвищами не було б видно ні російських, ні кавказьких…

У селі народилась легенда, що його назвали Тернівкою на честь загиблого командира Тернова, але ніхто з приїжджих фронтовиків свого часу не підтверджував наявність такого прізвища серед офіцерів у підрозділах. Цілком можливо, назва просто «взята із стелі».

Залишаємо це святе місце і вирішили провідати Ніну Федорівну – вдову колишнього завгара місцевого колгоспу Олексія Раб’юка, про якого наша газета двічі розповідала на сторінці «Зцілитель». Чим він прославився? На відміну від більшості завжди заклопотаних сільських жителів, щоранку знаходив можливість ретельно чистити зуби. До того ж, очевидно, мав таку генетику в цьому відношенні, що і не втратив жодного з них упродовж 89 років життя, і вони в нього навіть ніколи не боліли.

А ще 24 січня 2004 року в спецвипуску нашої газети «Земля. Садиба. Господар» під заголовком «Пшениця на городі» йшлося про те, як Олексій Степанович та його односельці вирощували на присадибних ділянках цю культуру. Нині тим уже нікого не здивуєш, а шістнадцять з половиною років тому це виглядало новаторством. Ті пожовтілі газетки Ніна Раб’юк зберігає як дорогі реліквії і дала нам їх почитати.

І на завершення я запитав її, чи могло загинути під селом 1780 воїнів? Відповіла, як і личить колишньому секретарю сільради: судячи з розповідей старшого брата, який брав участь у похованнях, то могло, але оскільки сама вона всіх масштабів розгрому не бачила, то стверджувати не може. А ще додала, що на території колгоспу тоді захоронили чоловік шість німців. Отака історія.

Прошу коротко прокоментувати побачене й почуте в Тернівці сільського голову Василя Блащука.

– Наш ставок – громадського користування, керує ним спілка, – сказав він. – Але оскільки порядку там мало, а сміття багато, доведеться, очевидно, відправити його в оренду.

Село віддалене в наш час не може бути перспективним. Ще 2014 року в мене народилась донька – відтоді новонароджених не було. Тому радісних подій мало, доводиться думати, як хоча б сумні по-людськи зробити. Місцевий фермер Олександр Нечипорук відремонтував приміщення спорожнілої кілька років тому школи, де вже зручно робити поминальні обіди. Що ж стосується основного орендаря наших паїв – ТОВ «АТК», то воно нам допомагає насамперед з ремонтом шляхів як у селі, так і до нього. Отак і живемо.

          Микола КАВУН

          Фото автора

Козятинський район

Село і люди в ньому…

Назва села: Тернівка Крижопільського району

Населення – 1540 людей

Загальна площа – 3382 га

Рік заснування села – 1726

Відстань від Вінниці – 132 км

Соціальна інфраструктура – навчально-виховний комплекс (загальноосвітня школа І-ІІ ступенів) та дошкільний заклад «Ромашка», директор Ольга Василівна Накорик , ФАП – завідуюча Олена Вікторівна Ставиця, будинок культури – директор Володимир Григорович Кувінчук, клуб у Малій Тернівці, поштове відділення – завідуюча Вікторія Федорівна Салун, продуктовий магазин і ларьок.

Згадка про Тернівку  датується 1726 роком, з того часу і розпочався офіційний літопис цього села, яке розташувалось у низині. В селі існує легенда, що першими поселенцями були біженці, які ховалися від ворогів у густих заростях, там, де була велика тернина. Згодом Мала Тернівка і Велика Тернівка об’єднались  в одне велике село. Офіційна статистика свідчить, що на початку минулого століття тут налічувалось понад 1000 дворів, де мешкало більше 3000 тис. чоловік. А потім заходилася косити більшовицька коса: багато селян виморили голодом, знищили у чекістських катівнях, перемололи на крутих жорнах Другої світової. У крові тамтешніх гречкосіїв збереглися гени лицарської звитяги: як тільки у селі відчувався  запах пороху, то жителі Тернівки, а разом з ними і всі селянські кутки бралися за зброю.

У громадянську війну увійшли іноземні вояки, які почали грабувати селянські двори, забирали худобу, свиней, все, що потрапляло їм під руки, били народ, який намагався обороняти своє добро. Але в Тернівці знайшлися сміливці, як от Христин Сафрон, Іван Поліщук, сини Омеляна Поліщука, які почали стріляти у ворогів і захищати своє добро.  А Іван Галуза з Гаврилом Гордійчуком вийшли на станцію Крижопіль у той час, коли йшов ешелон зі зброєю, поставили кулемет на пероні  і наказали здати ворогам всю зброю, яку  повантажили на підводи і відвезли у ліс за село.

Пройшли роки, і село стало напрочуд мальовниче. Добротні хати, впорядковані двори і вулиці. То як живеться нині тернівчанам? Які проблеми доводиться розв’язувати сільській громаді? З цими та іншими питаннями я звернувся до сільського голови Віталія Михайловича Білика, який став «отманом» у Тернівці п’ять років тому, тобто вперше примірявся до крісла сільського голови. Під час минулих виборів він набрав більше голосів, ніж всі претенденти, разом узяті. Незважаючи на молодість, дуже швидко адаптувався на новій посаді, успішно вивчив форми  й методи управлінської роботи, можливості місцевого самоврядування, і не лише сам подає ініціативу, а й спонукає до цього інших.

Тепер Тернівка ніби відродилася  для нового життя. Тут діє дитячий  дошкільний заклад «Ромашка», де виховується 12 дітей. Є надія, що народжуваність у селі підвищиться. Для малечі створено всі умови для занять та ігор. Сюди закупили холодильник, телевізор, багато іграшок.

–          То з чого ви почали, Віталію Михайловичу, робити свої перші кроки на цій посаді?

–          Із наведення порядку. Це, на мою думку, найголовніше, адже саме чистота і порядок є основою для кожного дому, кожної садиби. Тому навесні і восени ми з громадою прибираємо  на кладовищах, відремонтували там огорожу. Навели порядок біля пам’ятника загиблим воїнам. Розчистили всією громадою, впорядкували майдан біля пам’ятника. І це святе місце змінило на краще свій зовнішній вигляд. Що характерно, вся громада нашого села бере активну участь у місячнику із благоустрою села.

–          Чому ви почали свою роботу саме з цього місця?

–          Тому що там покояться цілі родоводи тернівчан, там – наша вічна пам’ять, вічне світло предків, історія рідної землі, минуле поколінь, його традиції – це та відправна точка, завдяки якій формуються майбутні люди нашого краю, і вони мають відчути серцем повагу до тих людей, які тут жили раніше.

У селі скрізь наведений порядок, видно, що кожна господиня намагається завжди тримати в чистоті своє обійстя. В селі проведено ремонт харчоблоку в школі, у фойє будинку культури, у Малій Тернівці перекрито дах клубу.

–          Найбільше лідера територіальної громади хвилює майбутнє села. Що треба зробити для того, щоб тут залишалася молодь, щоб не покидала батьківської землі у пошуках кращого місця для себе?

–          Цього року у нас було два весілля у селі, – радіє сільський голова. Це справді радісний факт, як і те, що  народилося п’ять дітей. У місцевій школі лише 56 учнів. І це нас дуже хвилює, бо ж кого через кілька років навчатимуть педагоги, якщо ситуація не зміниться? Задля того, щоб у селі пожвавити молодіжне життя, то для будинку культури сільська рада закупила світломузику, підсилювачі, є й художня самодіяльність, якою керує Майя Кувінчук, а народний аматорський фольклорний колектив Героя Соціалістичної праці Ольги Десяк не залишає сцени й досі, хоч жіночки в роках. Часто виступають перед односельцями, жителями Крижополя й сусідніх районів, вдало виступили на Міжнародному фольклорному фестивалі ім. Гната Танцюри, де завоювали друге призове місце. Їздили в с. Стіну Томашпільського району на запрошення керівника місцевого народного фольклорного ансамблю «Русава». Побували також  на святі «Українського борщу», організованого відомою журналісткою Ганною Секрет, де радували присутніх своїм мистецтвом. 

Сільський голова Віталій Білик за час своєї каденції сколихнув місцевих мешканців, пробудив їхню ініціативу, запалив у їхніх серцях бажання жити інакше, краще, комфортніше, в дружбі й взаємоповазі.  Люди досить чутливо реагують на турботу про них. Одним словом, сільський «отаман» робить все для того, щоб життя в селі було цікавим. І завжди генеральним, так би мовити, спонсором тут виступають ПК «Поділля», фермерські господарства Володимира Василишина, Михайла Присяжнюка, Михайла Жевеги та ФГ «Лужанська», які завжди допомагають фінансово у проведенні цікавих заходів у селі.

Мешканці села в основному займаються землеробством і тваринництвом. У селі є 234 корови, для них є ділянка для випасу за селом, виготовлено документацію  і її передано з державної власності в комунальну.

Щодня молоковоз  з Крижополя забирає продукцію, і в такий спосіб більшість селян заробляють кошти на своє прожиття. Найбільше молока здають від своїх корів Ольга Довганюк та Ірина Мельничук. Але ціна 4 грн за літр – це дуже мало, – говорили мені селяни. А тому корови почали збувати. На своїх обійстях люди утримують свиней, бичків. За рахунок цього і виживають в селі.

Вода є постійно у дворах селян. І, що характерно, вона безкоштовна для жителів села. Оплату за неї взяло на себе ПК «Поділля», яке утримує земельні паї селян. А водопровідною мережею тут опікується громадська організація «Джерело», яку очолює Наталя Шарко.

Здебільшого в селі населення похилого віку, коли і здоров’я слабке, і сил бракує. Тож ФАП, де завідуючою Олена Ставиця, дуже допомагає людям. Якщо потрібно, то сюди приїжджає з Крижополя за викликом терапевт, який надає консультації людям, а також необхідну медичну допомогу.

Дбають у Тернівці і про сільський благоустрій, бо ж хочуть мати впорядковане, прикрашене квітами і зеленню село. Депутати, а їх 14, закріплені за вулицями, і кожен з них проводить відповідну виховну роботу на своєму окрузі, щоб люди не влаштовували стихійних сміттєзвалищ, доглядали за садибами, не складували різний хлам та будівельні матеріали під огорожею. Завжди проявляють щодо цього ініціативу депутати Людмила Петрівна Гринишина, Ольга Василівна Накорик, Лариса Миколаївна Кирста, Віталій Олександрович Гаврилюк, великий досвід роботи має секретар сільради Ганна Іванівна Березовська.

Всі вулиці в селі освітлені, підсипано щебенем всі ямки на дорогах. Протяжність центральної вулиці по селу – 10 км.

У розмові з людьми села, коли працював над цим матеріалом, чув, що у них дуже активний депутатський корпус, місцеві обранці  патріотично налаштовані, люблять своє рідне село і хочуть, щоб воно було якомога кращим.

Володимир Брендуляк

Крижопільський район

КРАЙНІЙ СХІД ОБЛАСТІ

Назва села: Тернівка Бершадського району

Населення – 1395 людей

Загальна площа – 42,9 кв. км

Рік заснування села – 1700

Відстань від Вінниці – 210 км

Цю частину розповіді розпочнемо з географії. Усі довідники, де згадується бершадська Тернівка, свідчать, що це – крайня східна точка Вінниччини, розміщена всього за 30 кілометрів від Умані. А до райцентру Бершаді – трохи більше сорока. Тож дорога між двома областями обов’язково пролягає через це невелике поселення. І вже не зовсім віриться, що ще в кінці ХІХ століття воно було чималим містечком, в якому значну частину складало єврейське і польське населення. До 1793 року, коли Подолія відійшла  до складу Російської імперії, тут були збудовані костьол та уніатська церква. Незабаром тернівчани відмовилися від уніатства і пристали до православ’я. Кількість католиків зменшилася через те, що вони змушені були покинути село і переселитися в Умань. У 70-90 роках за кошти православної громади спорудили храм Святої Покрови.

Тернівка належить до старих поселень. Воно розміщене по обох берегах невеликої річечки Гнилий Ташличок, яка впадає в річку Удич. Часом заснування села є кінець XVI – початок XVII століть. У різних місцях села під час земляних робіт ще й досі знаходять муровані катакомби і схрони на глибині кількох метрів. Ці споруди служили жителям села місцем, де вони могли перечекати турецько-татарські набіги.

Відомий український письменник Анатолій Свидницький свого часу побував у Тернівці і описав побут та будні цього заштатного містечка. З роману «Люборацькі» дізнаємося про те, що тут була бурса (духовна школа) з гуртожитком. Через кабальні умови земельної реформи 1861 року чимало тернівчан не змогли викупити земельні наділи, тож переїхали у Балтський повіт, Херсонську і навіть Томську губернії.

Костьол і синагога діяли в селі до закриття їх перед  Другою світовою війною.

У двадцятих роках ХХ століття в селі було створено єврейський колгосп «Сніп», в якому працювало більше 2000 осіб. Років п’ятнадцять тому помер колишній кормовоз цього колгоспу  Фіма (Хаїм) Штейн. До речі, його дружиною була українка. Взагалі, змішані сім’ї були не рідкістю в Тернівці.

Основним заняттям євреїв у Тернівці були різноманітні ремесла. Уродженець села, кандидат ветеринарних наук Олександр Львович Жорницький розповідав, що його батько виготовляв мотузки. А ще місцеві майстри вичиняли шкури, шили кожухи, виробляли інші речі, які продавали на місцевому базарі, який славився на всю округу.

 Під час Другої світової війни на території місцевої МТС (машинно-тракторної станції) німецькі окупанти влаштували табір військовополонених, де знищили понад 2000 чоловік. А 27 травня 1942 року стало днем найбільшої трагедії для осіб єврейської національності. Того дня тут було розстріляно 2400 людей з Тернівки і навколишніх сіл. Нині на цьому місці встановлено пам’ятний знак. До речі, на початку нинішнього століття в Тернівку приїздив президент Ізраїлю Моше Кацав з дружиною, рідні якої також знайшли тут свій останній притулок. Це була приватна поїздка, тому про неї не знали навіть у  селі.

На фронтах Другої світової воювало 1005 тернівчан. Не повернулося додому – 357.

Під час війни в селі діяли підпільники під керівництвом жителя сусіднього села Серединки Максима Сергійовича Корнійчука. В 1942 році народні месники передали партизанам 13 гвинтівок, 5 ящиків набоїв, визволили 28 військовополонених і направили їх до партизанів.

 *  *  *

Чимало років у Тернівці діяв колгосп «Україна», який був базовим господарством, за сприяння якого було збудовано чимало об’єктів соціальної сфери. Нині в місцевій школі І-ІІІ ступенів навчається 80 учнів, у дитсадку виховується 25 дітей…

 Село гордиться своїми знаними людьми. Найперше, відомими хліборобами, які тут народилися. Серед них – Борис Дементійович Булка, Микола Федорович Хливнюк, Володимир Васильович Довгополюк… Тернівську школу закінчив Герой Праці Анатолій Григорович Загоруйко.

Базового господарства нині в селі нема. ТОВ «Чарівна нива», яке орендує близько тисячі гектарів землі, спеціалізується на вирощуванні кукурудзи, соняшнику, пшениці, ріпака. Тваринництво – відсутнє. А працює тут всього… 6 осіб. І це при тому, що в селі приблизно 350 працездатних (проживає в Тернівці зараз 1035). Люди змушені заробляти в інших місцях, перебиватися тимчасовими заробітками.

Сільський голова Михайло Григорович Кузик попри всі свої зусилля нічого не може вдіяти з цією ситуацією, йому лише залишається констатувати факт повільного вмирання села. І в міру сил та можливостей підтримувати життєдіяльність громади. Вже й традиційні щотижневі базари, на які приїжджають жителі навколишніх сіл, не збирають стільки люду. Схоже на те, що головною перевагою села є лише його географічне розташування.  При новому поділі з укрупненням районів село увійде до Джулинської ОТГ. Якщо до Джулинки – 20 км, то до нового райцентру – Гайсина –  понад 100 з гаком. І чи не зійдуть нанівець усі переваги розміщення села, яке колись було містечком?

Федір ШЕВЧУК

Бершадський район

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені