Боротьба там, де перемога була спільною…

Представники колективу Іллінецького державного аграрного коледжу запросили мене на збори, де розглядалось непросте – земельне – питання. Непросте  з тієї причини, що, приймаючи 2001 року Земельний кодекс України, Верховна Рада заклала, схоже, все-таки «міну уповільненої дії». Чи відповідає це можливостям країни: надати кожному громадянину безоплатно, зокрема, не більше двох гектарів для ведення особистого селянського господарства, а також різних розмірів наділи: для ведення фермерського господарства; для садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських споруд;  для індивідуального дачного  будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів? Тобто теоретично, як розповіла учасникам зборів юрист закладу Наталія Кучер, в кожного є право отримати аж шість земельних ділянок різного використання!

А що ж на практиці? Хто мав доступ,  як правило, в усьому постарався і  для  себе, і для родичів та друзів. Більшість же залишилася ні з чим. Серед таких –  працівники згаданого коледжу. І це при тому, що вони  до обробітку землі мають прямий стосунок: упродовж десятиліть не лише інших навчали благородному ремеслу, а й поруч з ними обробляли та збирали кукурудзу і буряки, хміль і мак, овочі і яблука, соняшники і кормові культури та ще багато чого.  Подібним чином працювали разом із студентами на фермах.

Є ще один важливий фактор, про який говорила голова профспілкового комітету Жанна Амброзевич. 2008 року працівники коледжу та його виробничої частини спільними зусиллями у надзвичайно важкій боротьбі вибороли своє право виходу з Вінницького аграрного університету, перебування в «обіймах» якого відчутно підкосило заклад. На різні протесні акції до Адміністрації Президента, Кабміну та облдержадміністрації їздили і викладачі, і працівники виробництва. Але ні для кого тут не є секретом, що переломним моментом у тій боротьбі став саме вчинок однієї з викладачок коледжу, яка зуміла прорватися до Адміністрації Президента, знайти там незаангажованих людей, донести їм  правду і заручитись підтримкою у розв’язанні проблеми. Чому таку роль взяли на себе не керівництво, а рядові працівники? Бо знайшлися впливові особи, які й без того реально погрожували натягнути кайданки «за неслухняність» директору коледжу Василю Пиндусу. І про це наша «Вінниччина» не раз розповідала.

Після тієї перемоги землі колишнього радгоспу-технікуму поділили таким чином: 78 відсотків відійшло до державного  підприємства (ДПСП) «Іллінецьке», а 22  – до  коледжу, тобто йому виділили площі по той бік дороги Іллінці – Липовець від села Романово-Хутір. А в самому тепер уже базовому селі дісталась коледжу частина тваринницьких приміщень. Неподалік них – чимало земель запасу. У той же час, як розповідають безпосередньо пов’язані з виробництвом викладачі, корми переважно доводиться доставляти  до десятка кілометрів, на таку ж відстань  – вивозити гній. Ось чому в їхньому середовищі й визріла ідея добиватися виділення працівникам коледжу земель неподалік ферми. Та що там викладачі! Навіть економічно грамотніші студенти щиро дивуються тій віддаленості ферми і земель, прямо запитуючи про це.

Як відомо, Верховна Рада України підтримала в першому читанні Проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення права працівників державних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій на одержання земельної частки (паю)». Звісно, на цілих два гектари мало хто з працівників коледжу сподівається. А якщо виділити бодай по гектару чи навіть менше? І то, вважають учасники зборів, було б ближче до справедливої розв*язки. Бо кожному працівникові виробничої частини дісталося не мало не багато, а по 4,8 гектара землі, яка належить до найродючіших в Україні. Недарма сюди, ніби мухи на мед, свого часу кинулись всякого роду можновладці й олігархи. Повторюся: відбитись вдалося чудом.

Але з*явилась ще одна проблема. Якщо керівники коледжу і виробничого підприємства раніше були партнерами і друзями, то тепер уже виглядали насамперед конкурентами. Притому умови для конкуренції у коледжу куди скромніші. Про це розповіла, зокрема, завідуюча лабораторією тваринництва Ніна Хлещиборщ, яка є жителькою Романово-Хутора і депутатом Іллінецької сільської ради. За її словами, до думки кількох  депутатів з їхнього села ніхто не прислухається, а обранці з центру громади голосують так, як скаже керівник ТОВ «Іллінецьке» Олексій Гребенюк. Звідсіля і протистояння. Не без сліз розповіла вона і про фальсифікацію їй документів, у результаті чого довелося роками шукати правду по судах. Але  це вже окрема тема.

Ситуацію «підігріла» ще одна новина. Регіональними підрозділами Держгеокадастру почали виділяти людям з інших областей по два гектари із земель запасу на території Іллінецької сільської ради. Кажуть, що учасникам АТО. Але де гарантії, що це так? До того  ж, місцевим учасникам бойових дій «нарізали» лише по одному гектару, а тут – удвічі більше.

На ці збори колектив коледжу запросив сільського голову з Іллінецького, до речі, свою випускницю Наталію Хаврич. Вона пояснила причину того дива таким чином. Не знаючи, скільки триватиме війна на сході і скільком односельцям ще доведеться в ній брати участь, спочатку тут вирішили виділяти лише по гектару. Потім хотіли добавити – це вже неможливо, бо отримують землю один раз. А почати видавати по два гектари – було б несправедливо по відношенню до тих, хто отримав лише по одному.

Загалом з виступу Наталії  Олександрівни не вловлювалось палкого бажання йти назустріч тим, хто свого часу навчав її. Звертаю увагу на те, що колектив коледжу вона кілька разів назвала «вчителі», а колектив ТОВ – «трудовий колектив». І все це – з нотками протиставлення. Зрозуміле її прагнення як керівника і пасовища для села зберегти, і не обділити землею односельців. Але їй дорікали на зборах за те, що нібито  сільрада штучно підігріває зростання кількості тих бажаючих на землю. Вона ж у свою чергу наголосила, що коли у 2008 році відбувалося розпаювання, із двохсот заяв на соціальну сферу  160 залишилося без розгляду. Розповіла також і про підстави для розробки генплану населених пунктів громади.

Збори вирішили створити для розв’язання обговорюваних проблем ініціативну групу, яка того ж дня приступила до роботи. А я зателефонував О. Гребенюку і поїхав до села Іллінецьке вислухати позицію більшої частини його команди у складі засновників ТОВ «Іллінецьке» – самого Олексія Володимировича, головного зоотехніка Антоніни Рудої, головного бухгалтера Олени Гаврилюк, головного агронома Романа Петрівського, а також юриста, який захотів «залишатися інкогніто», тому й надамо йому таку можливість. Ось, якщо коротко, їхні основні контраргументи.

Офіційно коледжу при розподілі належало ще менше, ніж 22 відсотки, але виробничники пішли їм назустріч. Залишили закладу також племінну ферму. А як при «розлученні» з університетом залишились мільйонні борги, левову частку їх виробничники взяли на себе. Коли ж виникла потреба наділити земельні паї працівникам романово-хутірських  ферм, які при розподілі опинилися в колективі коледжу, людей тимчасово навіть узяли на роботу в «Іллінецьке», бо вчинити  інакше – було б не по-людськи.

Розповіли в деталях і про тривале переслідування  О. Гребенюка можновладцями, про його замовне звільнення 4 липня 2013 року з посади директора,  про намагання незаконно всунути туди іншу людину, про цілодобову охорону від рейдерів виробничих підрозділів, про численні безпідставні кримінальні справи і  суди… Так, судячи з усього, людям справді чимало довелось пережити. Але чому коли пан юрист намагався переконати мене, що коледж міг би існувати й без землі, ніхто йому не заперечив? Невже погоджувались, що кваліфікованим агрономом чи зоотехніком можна стати лише за книжками?

На завершення  прошу прокоментувати ситуацію директора коледжу, депутата обласної ради Василя Пиндуса. Ось його висновки:

-Щодо поділу землі, то так вирішила столична комісія, і ніяких «подарунків» коледжу ніхто не робив. Як і з боргами – все поділили пропорційно. До того ж, за якісними показниками землі ми дуже програли. Якщо поля коледжу аж під Липівцем мають лише 1,7 відсотки гумусу, то поблизу Іллінецького вони значно перевищують 4 відсотки! Із тих своїх 780 гектарів ми понад двісті – змушені використовувати для вирощування кормів, частина зайнята садом.  Та й про яку племінну ферму мова – залишилось 53 звичайні телички й корови, то вже згодом ми наростили поголів’я до 110, бо інакше неможливо мати справжню молочнотоварну ферму і готувати кваліфікованих зоотехніків.

Змушений визнати: за 23 роки  керівництва технікумом, а потім коледжем, найбільшою моєю помилкою була та, що прийняв сюди на роботу Олексія Гребенюка, який тоді перебував на узбіччі свого кар’єрного росту.  Згодом в Іллінецькому то було КСП, то – ДПСП, то – ТОВ… Остання форма,  скажу прямо, «найхитріша». Це коли фактично не розпайованими технікою та іншими засобами на тих землях робляться великі гроші. Якби, крім паїв,  вони ділились і між рядовими людьми, які практично нічого не знають про дивіденди, то хай би воно так і було. А коли кілька людей, яким коледж  свого часу дав добрий шматок хліба з маслом, тепер ще й на кожному кроці стараються тому коледжу перейти дорогу, то є над чим задуматись і нарешті зробити правильні висновки.

Микола КАВУН

Фото автора

Іллінецький район

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені