Бойкот директору школи, або Чому трудовий колектив навчального закладу в Кожухові поділили на «своїх і непотрібних»?

Такого в цьому селі ще не було, щоб директора школи звільняли привселюдно. Передбачаючи наплив народу, голова громади Володимир Слободянюк організував проведення сесії сільради у будинку культури, куди й справді прийшло майже сто  прихильників та опонентів Галини Мазур, яка опинилася в центрі конфлікту. Не сподіваючись на мирові уступки, вона зайшла у зал засідання ще директором школи, а через дві години «словесних баталій» вийшла з вердиктом – «достроково розірвати трудовий договір…».

Перші передумови освітянського скандалу в Кожухові були закладені ще восени 2018 року, коли на конкурсній основі з трьох претендентів посаду директора школи зайняла колишня випускниця цієї ж школи Галина Мазур. Після закінчення Вінницького педуніверситету вона набула десять років педагогічного стажу в навчальних закладах сусіднього Хмільницького району, але управлінського досвіду у вчительки англійської мови не було.

– Дуже образливо, що в рідній школі мене ніхто не чекав, колектив зразу налаштувався проти мене вороже,  – розповідає Галина Броніславівна. – Я зрозуміла, що більшість хотіла бачити у директорському кріслі  нашого вчителя фізкультури Леоніда Винославського, який напередодні початку начального року спеціально перевівся до нас з Петрика, де директорував у тамтешній школі І-ІІ ступенів, але в Кожухові програв мені вибори. Наказ про моє призначення був підписаний 2 жовтня, і того ж дня інспектор районного відділу освіти Інна Сидоренко представила мене колективу, хоча я сподівалася на приїзд завідуючої відділом освіти Тетяни Гордійчук і присутність сільського голови Володимира Слободянюка. Далі – більше. Пані Гордійчук ігнорує мене і до сьогодні. Жодного разу на нарадах директорів шкіл району вона не представила мене колегам – я сама знайомилася з ними і всім казала, що я нова директорка з Кожухова…

– Ми, звичайно, «червоного килимка» не постелили перед Галиною Броніславівною, але до її приходу була підготовлена вся необхідна документація, оформлені класні журнали, особові справи, вчителі провели календаризацію уроків, склали розклад занять, затверджений відділом освіти і санстанцією, та не вгодили, – парирує вчителька початкових класів, голова профкому школи Леся Плюта. – На перших хвилинах знайомства другого жовтня вона сказала: «Хто не приступив до роботи, то починайте із сьогоднішнього дня…». Ми губилися в здогадках, що це означало б, бо навчальний процес в школі йшов, і колектив працював у звичному режимі…                    

За твердженням Галини Мазур, її попередник на директорській посаді Валерій Павлович Петрик, який відпрацював у Кожухові 42 роки, залишив після себе не дуже добру спадщину. «Школі потрібні були зміни. Її стан, що був на той момент, досягнув критичної точки. Байдужість та повна бездіяльність попереднього керівника навчального закладу вражала цинізмом, а мовчазне спостерігання решти працівників (педагогів та технічного персоналу) також викликало непорозуміння. Звичайно, в кожного були свої причини: хтось звик не працювати, комусь було просто зручно дивитися крізь пальці на ті речі, інші боялися, щоб їх не звільнили, а ті, хто намагалися сприяти змінам, були не почутими. Адже керівництво зверху все це покривало…». 

А тим часом у школі запустився незворотний механізм протидії новому директору і «неприязного ставлення до мене, яке підкріплювалося постійним та методичним виживанням мене зі школи…». За словами Галини Броніславівни, вона «прийшла в колектив, який ніколи не був дружнім. Дружні стосунки проявлялися  лише тоді, коли потрібно було вирішити особисті питання, або спільно відсвяткувати якусь дату, чи по-людському щось  “пообговорювати”… Остерігаючись різних підніжок, вона перестраховувалася фотофіксацією всіх колективних «плюсів і мінусів», що «викликало в цій школі шок…».

– У свою чергу директор оточила себе людьми, які постійно займаються доносами, – зазначено у листі-зверненні десятьох підписантів до в. о. директора департаменту освіти та науки облдержадміністрації Володимира Буняка. – Такі кадри вона цінує. Саме тому вона забрала три години у вчителя фізичної культури, і під час попереднього розподілу навантаження їх отримав той, хто є у неї власним водієм.

У добровільно-примусовому порядку створила фонд школи. Він поповнювався за рахунок щомісячного стягнення коштів у розмірі 1 відсотка від заробітної плати протягом трьох місяців.

Також було здано на металобрухт станки зі шкільної майстерні, трактор, причіп, плуги, які були в робочому стані. Знесено  географічний майданчик, розпилено товстостінну металеву трубу.    

Оскільки членів трудового колективу поділено на своїх і непотрібних, то медсестра школи змогла вільно проходити водійські курси у робочий час в Літині. Хоча були непоодинокі випадки, коли учні потребували медичної допомоги. Такі привілеї були і в завгоспа школи…

Таких життєвих моментів з трудової діяльності Галини Мазур «підмічено» опонентами аж сімнадцять! На них вона реагує по-своєму: «Факти звинувачення проти мене необґрунтовані і доказів їх правоти немає, а є лише – голослівний наклеп…».

У кінці того ж таки письмового звернення читаємо: «А чи не забагато прав надано одній людині лише тому, що її покриває сільський голова і за сумісництвом – хрещений батько?

Колектив школи сподівається, що ця проблема вирішиться на нашу користь, адже працювати людям у постійному стресі неможливо та протиприродно. На посаді директора повинна працювати людина з високими моральними якостями, професіонал своєї справи, яка вболіває за школу, а не демонструє власні амбіції».  

  • Дарма на мене котять бочку, бо у цьому конфлікті я займаю нейтральну полосу, – каже Володимир Слободянюк. –  Галина Броніславівна мені вдома родичка, а на роботі у нас немає   інших відносин, окрім виробничих. Після того, як «полетів»          перший сигнал в райдержадміністрацію, я відчув, що пахне смаленим,  запропонував розійтися з колективом мирно і написати самій заяву на звільнення, але вона не захотіла…

Відголоски конфлікту в Кожухові дійшли і до Києва. Сюди навіть пообіцяв приїхати на розбірки освітянський омбудсмен. Та коли він відважиться на такий крок, мабуть, його присутність буде вже зайвою, бо шість з одинадцяти присутніх на сесії 7 серпня депутатів сільської ради відкритим голосуванням висловилися за те, щоб достроково розірвати трудовий договір з директором школи Галиною Мазур.

Як це буде виглядати з юридичної точки зору, мають визначити фахівці, бо у цей момент директор перебувала у відпустці. «Мене не відкликали з відпустки, а про сесію я дізналася, як і всі жителі громади, з оголошення біля одного з магазинів села. За собою ніякої вини не відчуваю, жодних проступків або злочинів я не скоювала, бо якби їх мала, то це був би привід ще раніше мене звільнити… Я вважаю своїм моральним обов’язком перед своєю дитиною, перед своїми батьками, перед земляками, які мене підтримують  – відстояти правду. А в якій формі це проявиться – час покаже».

– Знаючи характер Галини Мазур, я не впевнена, що на цьому вона заспокоїться, а не буде через суд добиватися поновлення на роботі, – сказала завідуюча відділом освіти райдержадміністрації Тетяна Гордійчук. – Якщо ми втягнемося у судові «перестрілки», то від цього буде програшу більше, ніж користі.

«Історичну» сесію зняли на відео, яке тиражують селом, смакуючи яскравими моментами «кіно». А їх там – хоч греблю гати. Чого лише вартий вислів: «Краще звільнити весь колектив, аніж одного директора!».

Скільки бруду і взаємних звинувачень спливло, аж жах бере. Дивуєшся, як могли люди накопичувати в одну торбу все злопам’ятство, а в «потрібну» хвилину вихлюпнути його на ближнього свого. Це свідчить тільки про одне, що в колективі давно завелася червоточина, а тепер – з тріском  розлетівся на «цитати з кіно».

Джина випустили на волю, школа таке не пробачить. Вона перетворилася в Кожухові, як встигла підмітити за неповних два роки директорування пані Мазур, «на місце, куди приходять отримати заробітну плату, але зовсім не працювати», «…раніше можна було занести керівництву 50 гривень і йти серед робочого дня, куди потрібно, або взагалі не приходити».    

І наостанок – мораль від Галини Мазур. (Подаємо мовою оригіналу).    

«…Дуже шкода, що ми скрізь говоримо, що хочемо жити, як у Європі, але ніхто не хоче працювати, як у Європі, мало хто хоче мати європейську свідомість, відповідальність, бажання змінитися в першу чергу самому. Але ще більш прикро, що саме ті, які мали би бути гідним прикладом для наслідування, стали приводом ще раз того, через що кидається тінь на чесних людей, зокрема педагогів.  Дуже хочу вірити, що вислів “все таємне колись стає явним” таки спрацює, і час розставить усе по місцях».

Віктор Зеленюк

Літинський район

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені