Книга-спогад про Василя Страшного

8 червня минуло десять років, як відійшов у засвіти талановитий майстер слова, мій давній приятель і колега по журналістському цеху Василь Страшний. Як швидко збіг час! Ніби ще вчора здибалися з ним у редакції «Вінниччини», ділилися творчими планами, згадували багатьох спільних знайомих…

Біль втрати продовжує ятрити душу. І не тільки мою.

А щоб заповнити спорожнілу гавань думок-спогадів про неординарну особистість, знаний на Поділлі краєзнавець, письменник і публіцист із Северинівки Володимир Горлей взявся за нелегкий пласт роботи – зібрати докупи все відоме і невідоме про Василя Страшного. Майже рік накопичував він матеріал, а коли систематизував його, то вистачило на солідну книгу об’ємом у 312  сторінок, яку нарекли «З берегів тихоплинної Мурафи».

Саме тієї річки Мурафи, на правому березі якої, на хуторі Мельники, поблизу села Тарасівка проживала сім’я Івана Никифоровича та Віри Олексіївни Страшних. 10 жовтня 1951 року в них народився єдиний син Василь, якого Бог обласкав талантом плекати слово.

Свій перший «вихід» на широкий загал майбутній журналіст і поет зробив ще у шостому класі, коли в жмеринській райгазеті «Наші горизонти» був надрукований його вірш, присвячений мамі. Ніхто тоді не відав, що доля приготувала Василю свій розклад і роботу в цьому колективі, де він пройшов сходинами творчого становлення від кореспондента до заступника редактора. А до цього уже мав за плечима навчання на філологічному факультеті Вінницького педінституту і службу в армії.

Здібного газетяра помітили в тодішніх парткабінетах і запросили 1979 року у «Вінницьку правду» на посаду власкора по Шаргородському, Жмеринському, Барському і Тиврівському районах. Потім сталася непередбачувана вимушена творча перерва, після якої знову повернувся до обласного часопису, який згодом перейменували на газету «Вінниччина».

Тисячі наших читачів пам’ятають і до сьогодні публікації Василя Івановича – пристрасні й гарячі на злободенні теми. У цей час він не полишав літературної діяльності, видавши книги художньо-документальної публіцистики «Ранений птах болю не чує», «Якби мої бабуся встали», «Вавілон на Мурафі», збірку віршів «Іду по осені». Василя Страшного удостоїли двох обласних журналістських премій імені Олександра Гетьмана (2002 рік) і Костянтина Гришина (2006 рік).

Книга «З берегів тихоплинної Мурафи» видана за сприяння сільського    голови Станіславчика Володимира Перепечая, голови Тарасівської сільської ради Анатолія Козаченка, поетеси і журналістки Надії (Березанської) Постемської, поета і краєзнавця Володимира Горлея. Видання адресоване тим, хто цікавиться літературою, журналістикою, долею талановитих людей рідного краю.

До розділу «Майстер пера неспокійної професії» ввійшли спогади друзів, колег по перу, односельців про Василя Страшного, зокрема Анастасії Трошкової, Миколи Кавуна, Віктора Зеленюка, Олександра Яремчука, Володимира Білого, Марії Татарин, Сергія Петрука, Лариси Тупчій, Богдана Сиваківського, Петра Зарицького, Лілії Макаревич, Станіслава Драчука, Надії Постемської, Миколи Крижанівського, Станіслава Єгорова, односельців Ганни Мартиняк, Петра Гарматюка, Павла Ружицького, Ганни Іжик (Мартинюк).

А також відтворено матеріали, присвячені Василю Страшному в авторстві відомого поета, заслуженого працівника культури України Михайла Каменюка, письменника, професора Вінницького державного педагогічного університету Бориса Хоменка, правозахисника, кореспондента радіо «Свобода» по Вінницькому регіону Валерія Лазаренка.

Одним словом – про добру людину сказано добре слово. Своїм життям і творчістю Василь Страшний заслужив на таку повагу.

Віктор Зеленюк,

власкор «Вінниччини»

Жмеринський район

На знімку: Володимир Горлей Фото Яни Сладковської

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені