Вчителька, яку знає вся Україна…

У цьому матеріалі я хочу розповісти про чудового педагога, прекрасну людину, порядну жительку села Студена Ольгу Василівну Васалатій. З’явилася вона на світ Божий 21 квітня в далекому 1956 році в простій селянській сім’ї. Окрім неї, в батьків було іще дві дочки і син.  Коли підросла, то пішла в школу в рідному селі, а коли закінчила десятирічку, то вступила в Одеський університет ім. Мєчнікова. Після закінчення навчання її направили на роботу в школу,  в Піщанський район, в рідне село, де на той час нараховувалось майже 600 учнів.

Ольга Василівна Васалатій багато років була класним керівником та завжди відвідувала сім’ї дітей зі свого класу. Вона була і є, бо ще працює, однаково справедливою до всіх учнів. Єдиний критерій для неї – знання, якими володіє дитина. Переживала за кожного, бідкаючись перед колегами, що не всі з її учнів люблять хімію. У шкільній програмі велика увага в ті роки приділялась сільськогосподарському виробництву, були роки, коли вона викладала учням фізику, біологію. У школі були виробничі бригади, табори праці та відпочинку, де учні з вчителями працювали в полі, сапали соняшник, інші культури.

Було у Ольги Василівни і позашкільне життя. Якось вирішила відвідати своїх учнів з Червоної Поляни, пішки йшла до села,а це 3 км. У дорозі познайомилась зі своїм уже майбутнім чоловіком Миколою Васалатієм. Крім шкільних турбот, додалися сімейні. Народила дівчат-близнят – Наталю і Тетяну. А пізніше народився син, якого нарекли Володею. Згодом з чоловіком за кілька років побудували гарний будинок по вулиці Козацькій  у Студеній. Чоловік Ольги Василівни всі роки працював водієм. Це була і є зразкова сім’я, де панує взаєморозуміння та повага одне до одного. Роки пролетіли, дочки і син закінчили школу із золотими медалями, вищі навчальні заклади, створили власні сім’ї і роз’їхались. До речі, дочки теж пішли стежкою мами, закінчили той же вуз, що і вона, і викладають хімію учням. Тетяна навчає дітей у Піщанській школі-гімназії, а Наталя на Сумщині, бо її чоловік військовий, син Володимир, маючи дві вищі освіти, нині працює підприємцем в Одесі.

Не забувають про свою вчительку і колишні учні, вітають її завжди з днем народження, професійним святом, запрошують на зустрічі з випускниками. Є серед них  лікарі, вчителі, хіміки, керівники, підприємці. «Якось на зустрічі я побачила, – продовжує Ольга Василівна тих галасливих учнів, які часом не знали уроків. А тепер це були поважні люди найрізноманітніших професій. І я вкотре не пошкодувала, що обрала професію учителя, і пишаюсь своєю працею адже кожному з них я зуміла віддати часточку своєї душі, а взамін бачила правдивих, чесних людей».

До неї приїжджають колеги з інших шкіл району на відкриті уроки, семінари, вивчають її досвід роботи. За кожною такою зустріччю  з колегами стоїть велика праця, поділена на частинки добра і світла, які залишилися в душах  вдячних дітей. У розмові з Ольгою Василівною я зрозумів, що педагогіка – це не наука, це натхнення, це розквіт душі, ні, це біль за дитину, це муки – щирим душам вони не чужі.

Доброта, толерантність, професіоналізм, висока працездатність і доброзичливість створюють навколо вчительки атмосферу людської привабливості, віри в можливості дитини і безмірної любові до неї. Вона навчає дітей розуміти й любити хімію вже 42 роки.

– Ваші дочки і син, як ви сказали в розмові зі мною, закінчили вищі навчальні заклади в Одесі. Без копійки на вступ, без ніякого блату. Як на вашу думку, вчителя з таким високим освітнім рівнем,  чи зможе сьогодні талановита дитина з простої сім’ї  здобути вищу освіту таку, яку вона хоче, бо ж таким чином все тепер купується і продається майбутнє нації?

– Про це я й не хочу навіть говорити, бо все корумповано. Ось, наприклад, нещодавно випускники шкіл України складали ЗНО з інших предметів, а також з хімії. Здавалось би, якщо дитина має глибокі знання, то нічого страшного немає. Але там були  такі питання, які мені потім показали, з підвищеною складністю, що навіть вчителі в школах не могли їх розв’язати просто для себе. А це давали випускникам середніх шкіл України, погоджувались з Міністерством освіти. Питається, для чого так робили? Видно, тільки для того, щоб дитина менше набрала балів  по хімії для вступу у той вуз, що вона хотіла. Таким чином я зрозуміла, що на державну форму навчання дитина не проходить по балах, а тільки на платну основу. Чи справедливо це?

– Знаю, Ольго Василівно, що ви були і є дуже уважні до важких дітей.

– Для мене дуже близькими є педагогічні ідеї Василя Олександровича Сухомлинського. Зокрема, виховання любові до прекрасного через спілкування з учнем. Є такі учні, що хочуть бути такими, щоб до їх думки прислухалися інші діти. Тобто бути лідером в класі. Я ніколи зла не тримала на дітей. Якщо виникає якась загострена ситуація, то не підвищую голосу, а проводжу індивідуальну бесіду з дитиною. Повірте, що кожна дитина хоче індивідуальної бесіди, похвали від учителя, а не крику. Якщо дитина не вивчила урок, не розв’язала правильно завдання, то я ніколи не кричу, не ставлю занижену оцінку. А лише після уроків залишаюся з такою дитиною і роз’яснюю їй знову тему і наступного дня питаю на уроці. Вислуховую і хвалю при всіх учнях. Дитина, радіє від цього і старається тоді вчити далі.

Незважаючи на роки, моя співрозмовниця працює і дає учням глибокі знання. Її з чоловіком будинок гарно прибраний, присадибна ділянка вся чиста, оброблена. Найбільша  радість для неї, коли з’їжджаються діти, внуки, а їх у неї є четверо. В її трудовій книжці всього один запис – про прийняття на роботу. Ольга Василівна Васалатій має багато різних відзнак, грамот. Вона – відмінник народної освіти України, вчитель вищої категорії. Та найбільша вдячність для неї тих, кому вона допомогла знайти свій вірний шлях у житті.

Володимир БРЕНДУЛЯК

Журналіст

На світлині: О.В.Васалатій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені