Багаторічний господар «Землі. Садиби…»

Леоніду КИМАКУ – 70

Хто довго працював  в обласній молодіжній газеті «Комсомольське плем’я», перейменованій згодом на «Панораму», ті навіть через літа сприймаються комсомольцями, тобто, як у пісні співалося, вічно молодими. Один з таких – Леонід Кимак. Аж не віриться: йому 20 вересня вже виповнилося сімдесят!

Він народився в Городищі під Рівним, а ось закінчив Ялтушківську середню школу в Барському районі, яка справедливо претендує на звання найрезультативнішої «кузні журналістських кадрів». Олександр Воронюк, Леонід Пастушенко, Борис Штейнман, Микола Юрчишин, Віталій Буга, Володимир Яременко – серед цих прізвищ Кимак почувається дуже гідно. 1973 року закінчив факультет журналістики Львівського університету імені І.Франка, заодно попрацювавши в іллінецькій, липовецькій районках, інших газетах. Один з небагатьох заочників, хто зумів свої ще університетські дослідження  наблизити до дисертації. Не захистився? Очевидно, й не шкодує, бо життя його доволі цікаве, багате яскравими враженнями.

Належить до найглибших дослідників життя і творчості прозаїка, драматурга, критика і мовознавця Бориса Антоненка-Давидовича – випустив у світ монографію, має публікації в найсолідніших літературознавчих виданнях. Той український патріот – сумчанин, але для подолян цікавий тим, що між двома арештами працював у повоєнні роки  фельдшером у селі Білий Рукав Хмільницького району.

Леонід Кимак належить до тих журналістів, кого називають універсалами. Не випадково він став лауреатом першого Всеукраїнського фестивалю журналістики «Віра. Надія. Любов». Оперативно відгукувався на видання місцевих письменників, активно займався літературним краєзнавством. Але найближчою йому темою, зокрема, в нас у «Вінниччині», де почав працювати з 2000 року, завжди були теми села. І не лише за службовими обов’язками як завідувача відділу сільського господарства, відповідального за  окреме тоді видання «Земля. Садиба. Господар». За допомогою власкорів старався дійти до найдальших хуторів, особливо багатих людьми з незвичайними долями,  часом влаштовував з нами своєрідні «творчі змагання».

У  той же час гуртував навколо себе найавторитетніших в області городників, садівників, птахівників, кролівників, бджолярів… Як практиків, так і науковців. Особливо любив писати про тих, хто збагачує наш край дивовижами, які з кожним роком стають усе звичнішими на  присадибних ділянках. Отак поступово зібрав цілу колекцію екзотів біля помешкання на Старому Місті, а доступніші речі вирощує на своїй дачі в одному з сіл Липовецького району.

З перших днів роботи донині Леонід Кимак залишається і для працівників редакції «Вінниччини» головним консультантом у веденні садово-городніх справ, ділиться з колегами найкращим насінням та посадковим матеріалом. Єдине побажання: наскільки не втомили б колегу літературно-журналістські хліби, а хотілося б час від час отримувати від нього публікації хоча б лише для «ЗСГ». Бо за його прізвищем читачі вже скучили.

П’ятнадцять років тому світлої пам’яті письменник Іван Волошенюк, який також працював у «Вінниччині», чи не найкраще сказав про нашого нинішнього ювіляра:

«…У принципі, дива не було в тому, що саме Л. Кимак захотів узяти на свої плечі такий великий клопіт, як «Земля. Садиба. Господар». Щоб творити цей вельми потрібний додаток, надто в умовах ринкової економіки, треба навіжено мотатися в пошуках живого досвіду і передової практики. Втім, це для когось було б обтяжливо, а для Леоніда Борисовича – насолода.

Хай живуть подвижники! Вони не дають застоюватись суспільству, множитись лінощам, прикладом свого ентузіазму запалюють інших і тручають колісницю прогресу. В пошті читацьких відгуків їхні імена згадуються найчастіше, і кожен лист, як орден чи медаль за особливі заслуги перед забутою всіма сільською людиною».

У вінницьких газетярських колах Л.Кимак  завжди помітна особистість. Очолював творчі комісії, йому ж випадала честь вести обласні журналістські конференції.  Його багатий творчий  потенціал ще не вичерпаний, тому вкотре хочеться побажати, щоб він продовжував радувати читачів.

А для цього, колего, зичимо тобі насамперед міцного здоров’я і гострого пера!

Микола КАВУН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені