Тричі українська столиця обзавелась “Конем у протигазі”

«Не ридать, а здобувать», – саме цей заклик авторства великого Івана Франка став ідейним гаслом молодої ресторації, яка працює лише рік, але вже знайшла чимало вірних прихильників та шанувальників запропонованої концепції закладу.

Ресторатор Віктор Ярославський, а нині керуючий пабу «Кінь у протигазі» разом із співвласниками закладу стояв біля джерел відкриття непересічного відпочинкового осередку, в якому гармонійно поєдналися багата історична складова з локальним музеєм і картинною галереєю та оригінальне гастрономічне меню з не менш захоплюючими та звеселяючими назвами наїдків та напоїв.

Ресторацію вже нарекли унікальним історичним пабом, конкурентів і аналогів у якого на Вінниччині не існує. Інтер’єр закладу присвячений буремним подіям на Поділлі початку ХХ століття. Тут все дихає атмосферою часів УНР, а страви з локальних продуктів підкреслюють смак тієї епохи. “Кінь у протигазі” – це про Українську революцію сторічної давнини, про Вінницю, як тричі тимчасову столицю, про УНР та про письменника Леся Подерв’янського і, звісно, про галушки, вареники з м’ясом мангалиці, банош і борщ із чорносливом.

«А до чого ж тут кінь?” – запитаєте ви. Справа в тому, що ці їздові помічники завжди були надійними побратимами українських вояків. У добу УНР та в Першу світову війну набуло поширення застосування отруйних газів на фронтах військових протистоянь. Захищати від хімічної зброї доводилося не лише солдатів і офіцерів, але і їхніх коней. Тож задля збереження цінних тварин  винайшли спеціальний пристрій – «протигаз для гривастих», який став символом турботи про друга. На такому винаході розробники вирішили не зупинятися і за деякий час винайшли нові моделі захисту для мулів і навіть собак. До речі, протигазові маски для коней з’явилися 1917 року, через рік, як їх уперше роздали солдатам.

До відкриття ресторація готувалася понад два роки. Найбільше часу зайняла розробка концепції самого закладу та пошук експонатів для начиння залів.  Серед цікавих музейних експонатів у ресторації є колекційний кінний протигаз тих часів, який придбали і привезли аж із Польщі. Тут також можна було побачити оригінальні марки УНР, які за браком паперу та коштів на друк передруковували на старих поштових зразках Імперської Росії. І лише за рік з’явилася перша авторська марка Української народної республіки із зображенням Симона Петлюри. Довгий час за зберігання таких марок можна було потрапити до буцегарні або й зовсім розпрощатися із життям, і лише на початку 90-х років минулого століття їх дозволили безперешкодно ввозити до України з Америки.

Про самого Петлюру ходить чимало пліток щодо його улюблених страв та алкогольних вподобань. Кажуть, що він провадив дуже скромний спосіб життя. Його друг Степан Сірополко писав, що якщо не передбачалася присутність будь-кого із сторонніх за обідом, то найулюбленішою стравою Петлюри незмінно залишалися борщ та каша. Інший український політичний та військовий діяч – Нестор Махно. Найбільше любив галушки, вареники та борщ з яблуками. На зустрічах та переговорах він їв просту селянську їжу, правда, її було багато. Інша справа з алкоголем: Махно був байдужий до випивки, але, як стверджують джерела, в обідню пору часом полюбляв перехилити чарчину червоної наливки.

У закладі взяли собі за правило щороку відзначати День злуки, навіть повісили на стіні гумористичне художнє бачення відображення Архангела Михаїла на гербі Центральної народної республіки та Галицького Лева, який був символом Західноукраїнської народної республіки. На стінах пабу можна розгледіти світлину першої польової кухні, яку розробив вінничанин Антон Турчанович, а після запатентування винаходу його ідея набула популярності по всьому світу. Тут же ж є копія дзеркала з імітацією тріщин і наскрізних куль (оригінал якого має багатий історичний контекст та знаходиться в торгово-промисловій палаті). Серед убранства залу є й мініатюри зі світлинами тварин у протигазах, вояків у повному спорядженні та залізничного ліхтаря у натуральну величину зі столітньою історією тощо. Серед цікавинок: гвинтівки Мосіна, станковий кулемет Максима з паспортом, який брав участь у визвольних змаганнях 1914 року, та фотосесії відвідувачів, які задля вдалого кадру зможуть приміряти на себе форму вояка армії УНР – фуражку-«петлюрівку» та френч.

Атмосфера історичного пабу доповнюється можливістю послухати безкоштовну екскурсію, яку гостям, поки ті очікують замовлення, детально «розкладуть по тарілочках» офіціанти чи адміністрація закладу.

Ресторація «Коня…» не працювали протягом жорсткого карантину, а вимушена відпустка стала лише каталізатором для реалізації нових ідей, а їх у засновників, як виявилося, ще чимало. Зокрема: вдосконалення меню, безперервна робота над покращенням сервісу та плани щодо «захоплення» вінницької області «в гастрономічний полон» коня у протигазі. І це не межа: власники ресторації перебувають у постійних пошуках нових надходжень для поповнення експозиції пабу-музею.

Вікторія МЕЛЬНИК

Фото автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені