Негрізний «Гром» підтримує своїх

Військового з позивним «Гром» у Вінниці знають як професійного кризового психолога, консультанта у «Ветеран Хабі», креативного шеф-кухаря та надзвичайно творчу людину, яка навіть в окопах знаходила час та можливості для вивільнення акумульованого натхнення та скидання накопиченого стресу.

У вінничанина Олександра Грамарчука не було митарств щодо вибору майбутньої професії. Батько військовий та гарнізонне дитинство, сповнене пригод, та відповідне оточення зробили свою справу. Хлопчина закінчив Харківський інститут військово-повітряних сил та добре знався на наземному забезпеченні бойових сил авіації. Протягом служби наш герой неодноразово відчував нестачу як фінансів, так і моральної підтримки від владних структур, але відданість професії не дозволяла схибити з обраного шляху. Перед початком подій на майдані Олександр служив у Василькові на Київщині. Вже тоді він всім серцем вболівав за анексований Крим, не міг спокійно спостерігати за новинами в медіа, де показували криваві сутички у столиці, а коли розгорнули антитерористичну операцію на Сході України, то одразу, написавши рапорт, відгукнувся на службу в гарячих точках.

– Оскільки я вже мав досвід роботи військовим психологом, то мені й надалі запропонували продовжити розвивати свої навички під час формування, супроводження та виведення батальйону територіальної оборони у базовий табір, – розповідає «Гром», який проходив профільну перекваліфікацію за стандартами ОБСЄ. – Було досить важко запустити в роботу отримані навички під час навчання, оскільки незалежна Україна вперше зіткнулася з військовою агресією, і не було напрацьованого механізму, як саме готувати військових психологічно та як діяти у кризових ситуаціях. У процесі роботи виникла ситуація, коли необхідно було відділити застарілу совкову систему «замполітів» та вплив її на МПЗ (морально-психологічне забезпечення) військовослужбовців. Через шкідливий вертикальний зв’язок «замполіт-психолог» та часте розголошення таємниці бесіди між надавачем психологічної допомоги та бійцем  довіру на цій ланці було втрачено. Військові почали уникати подібних контактів, а свої проблеми воліли вирішувати самостійно, або й зовсім не виказувати свого вразливого стану. Переконаний, аби потроху «лід скреснув», в роботі психолога потрібно запроваджувати натівські стандарти. Такий фахівець не повинен підпорядковуватися командиру та розкривати останньому всі подробиці особистої розмови з бійцем. Психолог повинен лише вислухати та коригувати поведінку військового без права розголошення конфіденційної інформації.

– Мої ротації коливалися від двох тижнів до місяця з перервами у 3-5 днів, за які я мав можливість поїхати додому до Василькова (на службу до  Вінниці він перевівся лише з 2017 року), – пригадує військові будні Олександр. – В ООС я був помічником генерала-командувача та займався питаннями інформаційної протидії та виявлення фейкової інформації. Працював  як з нашою стороною, так і з населенням на підконтрольній бойовикам території. Я постійно тримав зв’язок із пресцентром, працював як військовий блогер та був на хорошому рахунку в керівництва. Чотири місяці ротації підійшли до завершення, а отримана травма руки та бажання морально відпочити від нескінченних стресів підвели мене до рішення завершити військову кар’єру та продовжувати пошуки свого покликання вже на мирній стороні.

Перерва пішла військовому блогеру на користь. З’явилося багато часу, аби подумати про майбутнє, набутися з родиною (поки Олександр ніс службу в гарячих точках його дружина Олена народила йому другу дитину – доньку). Він не з чуток знає, як то шукати нового себе після 35. В його біографії були й кулінарні експерименти із «сепарськими» консервами, й розмальовування гільз (обгорілих болванок від мін) для себе та  як сувенір для друзів та волонтерів. Така незвичайна арттерапія допомагала чоловіку справлятися з психологічним тиском та відчуттям страху, а намальовані узори, наче вишиті хрестиком рушники, повертали думками додому на мирну землю, де немає смертей від снарядів та мін, де тебе чекає на вечерю дружина або матір, де тебе люблять і моляться за щасливе повернення. Нині до сфери інтересів Олександра «Грома» входить виключно професійна діяльність в напрямку надання різносторонньої допомоги тим, хто, як і він колись, повернувся з війни і не може увійти в звичайний ритм життя цивільних людей.

Менше місяця минуло з того часу, як у Вінниці створили спеціальний центр для адаптації військовослужбовців, які повернулись із зони АТО/ООС на Сході України. Ініціатори його появи певні, у «Ветеран Хабі» захисникам зможуть надати вкрай необхідну їм допомогу. Подібний центр вже два роки працює в Києві. Тепер завдяки Програмі реінтеграції ветеранів, яку реалізують за підтримки Державного департаменту США, його офіс з’явився і в нашому місті. Центр надає послуги юридичної підтримки та консультації, психотерапії, групу підтримки, медіацію конфліктів, роботу з собаками-терапевтами, працевлаштування, HR-консультації, підтримку при відкритті власної справи, консультації для підприємців.

При створенні вінницького Хабу спиралися на такі показники, як кількість ветеранів на душу населення, аби зрозуміти, наскільки сильним є вплив ветеранської спільноти в регіоні. Також брався до уваги показник розміщення військових підрозділів на заданій місцевості. Окрім самих ветеранів, у Хабі надають послуги їхнім родинам, особам, які внаслідок війни отримали інвалідність, та членам сімей загиблих. У центрі працює 12 членів команди, серед них двоє ветеранів АТО/ООС, волонтери і представники організацій-резидентів, які надають послуги відвідувачам. Провадиться плідна співпраця з громадськими організаціями: «Вільний простір» (психологічні консультації), «Побратими» (повернення ветеранів до цивільного життя) і «Юридична сотня» (правова допомога).

– Наш «Ветеран Хаб» має два основні напрямки діяльності. Перший стосується простору, що є в центрі. Він включає в себе лаунж-зону, куди можна прийти просто посидіти, випити кави, почитати книжку, зустрітися з побратимами. Центр має власну конференц-залу, де можна проводити вебінари, тренінги тощо. Інший напрямок – консультаційний. Тут також є фахівець з пошуку роботи, який допомагає ветеранам зрозуміти свої бажання і застосувати набутий ними за час перебування в АТО/ОСС досвід в мирному житті.

– У майбутньому ми плануємо проводити різні акції для підтримки військовослужбовців. Адже наші ветерани звичайні люди, як і ми з вами, але з вагомим досвідом та непростими взаєминами зі світом. Наше завдання полягає в тому, аби навчити хлопців інтегруватися в суспільство з найменшими втратами для них самих, – переконаний консультант Хабу. – Наразі через карантинні обмеження центр працює лише у дистанційному телефонному режимі, але за нагальної потреби проводяться онлайн-зустрічі та консультації з військовими з важливих для них питань. 

          Можна сказати, що Олександру Грамарчуку пощастило, він сам собі психолог. Багато читає та прислухається до своїх відчуттів, а коли все ж нерви здають, то намагається побути один та переосмислити ситуацію, яка «вибила з колії». Благо, за словами нашого героя, йому пощастило з супутницею по житті. Каже, що Олена надзвичайно мудра, терпляча та розуміюча жінка, з якою не страшно і в вогонь, і в воду.

«Гром» мріє не лише про визнаний мир в країні, а й про повну перемогу над ворогом, щоб його діти росли і жили в розвиненій європейській державі, а бажання повернення до ганебного радянського чи постсовкового минулого не виникало навіть у тих осіб, хто через свою обмеженість та затурканість світогляду довгі роки вбачав у цьому порятунок та єдиний вихід для всіх нас з важкого та тривалого військового конфлікту.

Вікторія МЕЛЬНИК

Світлини надані Олександром Грамарчуком

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені