Гальма на старті, або Чому пробуксовує «цукровий Донбас»

Першими на Вінниччині розпочали переробку солодких коренів колективи Жданівського та Юзефо-Миколаївського цукрозаводів. Створивши необхідний запас сировини, вони стартували за наміченим графіком ще 20 вересня. Однак через непередбачуване погіршення погодних умов та загрозу можливої зупинки підприємств довелося до 20 відсотків зменшувати добову норму переробки і в такому режимі протриматися чотирнадцять днів.

– Це – не найстрашніше у нашій роботі, бувало ще гірше, – каже директор ТОВ «Цукорагропром» філія «Жданівський цукровий завод» Володимир Омельченко. – Впродовж останніх п’ятнадцяти років нам двічі довелося переривати виробничий процес на 8-10 діб. Тоді збитки обчислювалися мільйонами гривень. А причина та ж сама – затяжні дощі.

Вони мають суттєвий вплив і на цьогорічний сезон. З гальмівного старту розпочали роботу і решта заводів – Іллінецький, Гайсинський, Томашпільський та Крижопільський. У такій послідовності підприємства включалися у виробництво цукру в період з 10 по 15 жовтня. Щоправда, сировини для них потрібно було заготовити значно більше, бо, скажімо, добова норма переробки одного лише Крижопільського заводу складає вісім тисяч тонн цукрових буряків.

– Теперішні темпи збирання коренів в області значно нижчі, аніж були торік, – констатує директор департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів облдержадміністрації Микола Ткачук. – Пуск перших двох заводів відстрочили на п’ять днів через спекотну посуху. Земля просто-напросто не віддавала весь урожай. Частина його залишалася в полі, бо корені рвалися навпіл. У таких умовах було прийнято колегіальне рішення – зачекати з пуском заводів. Всю надію мали на початок сезону дощів. І вони прийшли. Але це не регульований людиною процес – влило добряче і щедро. За даними Вінницького гідрометеорологічного центру за 16 днів жовтня випало дві місячних норми опадів. Особливо сильні дощі пройшли у північно-східній частині області, зокрема, в Хмільницькому, Козятинському, Калинівському, Липовецькому районах, де ускладнилося копання буряків на опідзолених чорноземах. Та ми живемо сподіваннями, що погода покращиться і темпи збирання та заготівлі сировини вийдуть на запрограмовані параметри.

Станом на 17 жовтня в області було викопано цукрові буряки на 15 відсотках від усієї загальної площі – 48,5 тисячі гектара. Перероблено 177 тисяч тонн коренів й вироблено 22 тисячі тонн цукру. Торік на цю дату мали вже 120 тисяч тонн солодких кристалів. Середня врожайність, як і торішня – 430 центнерів з гектара. Цукристість коренів складає 16,4 процента.

В області є низка господарств, які не лише вирощують цукрові буряки, але й у виробничій системі пов’язані з підприємствами кондитерської галузі з додатковою вартістю. Це означає, що вони, в основному, не реалізують цукор, як готову продукцію, а переробляють її на власних фабриках. Тому в поточному році площа посіву коренів збільшилася по області на чотири з половиною тисячі гектарів. І якщо проводити паралель між іншими регіонами держави, де також вирощують цукрові буряки, то на Вінниччині ситуація не є критичною.

Найбільша концентрація бурякосіючих господарств знаходиться в зоні діяльності Крижопільського, Гайсинського, Томашпільського та Жданівського заводів. Але в ряді районів з різних причин цукрові буряки виведені із сівозміни. Замість них у господарствах сіють інші технічні культури – сою, соняшник, кукурудзу. Керівники таких підприємств живуть за принципом: не маєш буряків – не маєш мороки.

– А з цукристими й справді багато виникає клопотів, – пригадує директор СТОВ «Матейківінвестагро» Барського району В’ячеслав Кучерук. –  Дуже важливо не прогоріти і хоча б повернути затрати. Коли мене обрали в матейківське господарство керівником, а це понад два з половиною десятиліття тому, площа цукрових буряків займала тоді більше 400 гектарів. Мали від цієї культури певний зиск – і цукор, і жом для тваринництва, і зайнятість для людей. Навіть коли в переважній більшості господарств колеги вже й “забули” про таку культуру, ми виділяли їй щороку не менше півсотні гектарів.

Минулоріч “замахнулися” на 120 гектарів. Як належить за агротехнікою, дбайливо доглянули, захистили, підживили, а коли прийшла пора збирання – викопали і завезли на Жданівський цукровий завод за 130 кілометрів у один бік. Урожайність виявилася рекордною за всі часи існування господарства – майже по 500 центнерів з гектара.

Та коли дійшло до остаточних розрахунків, моєму малоприємному здивуванню не було меж. Виявилося, що на наших буряках добряче заробили всі – транспортники, копачі, переробники, постачальники добрив та засобів захисту рослин та інші, лише не самі виробники. Для селян же зиск від колись високоприбуткової й загалом клопітної культури став майже “нульовим”.

Близько сорока відсотків віддали за копання та перевезення, свою чималу частку забрав цукрозавод, а ще ж затрати на обробіток грунту, сівбу, догляд за рослинами. До того ж, держава просто пустила тоді на самоплив ціну на цукор. От вже другий рік не вирощуємо цукрових буряків.

Такої ж думки і голова ФГ «Колос 22» села Сокіл Чернівецького району Володимир Чопенко. Він каже: «До недавнього часу у нас прямо «під боком» діяв Моївський цукровий завод. Від ближчої бурякової площі до кагатного поля було 800 метрів. А коли підприємство закрили, то нам довелося возити сировину за сотню кілометрів у Крижопіль. Ми прикинули, що «овчина вичинки не буде варта», тому й перестали займатися цукристими…».

Отакі сьогодні реалії цукрової галузі області.

Віктор ЗЕЛЕНЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені