«Ветерани мають право на гідне життя»

Нині на обліку Вінницької обласної організації ветеранів України перебуває понад 300 тисяч осіб. Наразі це найбільш масова та найкраще структурована громада Поділля. Її осередки присутні у всіх районах та містах Вінниччини, а кількість первинних організацій сягає більше тисячі. Разом з тим така згуртованість та одностайність тих, хто перебуває на повному пансіоні  держави, виникла не від доброго життя. Не відкрию великої таємниці, коли скажу, що переважна більшість наших ветеранів отримують реально мізерні пенсії, і змушені не жити, а виживати. Саме це й змусило стареньких об’єднуватись у громади, виявляти активну життєву позицію і гуртом боротись за свої права.

У нас дійсно наймасовіша громадська організація, – каже перший заступник голови Вінницької обласної організації ветеранів України, президент Асоціації ветеранів силових структур України, 72-річний Петро Сергійович Бойко. – Вона поєднала у своїх рядах інвалідів, учасників та «дітей» Великої  Вітчизняної війни, вдів та інших членів родин загиблих ветеранів війни, ветеранів праці, військової служби та силових структури, учасників бойових дій на території інших країн і учасників ядерних випробувань. Активно співпрацюємо з ветеранами вже нинішньої російсько-української війни, хоча наші атовці мають власні ветеранські організації. Для прикладу, я вже більше десяти років очолюю Асоціацію ветеранів силових структур України, то наша структура також входить до складу обласної організації ветеранів.

– Я так розумію, що найбільш проблемним питанням був і залишається соціальний захист всіх ветеранів?

– Саме так… Не вірте, коли хтось каже, що «літній людині вже нічого не треба». Навпаки. Більшість наших ветеранів, окрім поважного віку мають ще й чимало хронічних болячок. Я вже не кажу, що їм так само, як і молодим, потрібно харчуватись, одягатись і платити комуналку. Але на відміну від решти у них нема найголовнішого – здоров’я, яке б дозволило десь працевлаштуватись на роботу і мати хоч якийсь підробіток. Тут молоді й здорові люди ледве-ледве зводять кінці з кінцями, що тут говорити за тих, кому по 60-70-80 років і більше? А найстрашніше те, що все це носить масовий характер. Уявіть собі, люди, котрі весь вік працювали на державу, на суспільство раптом стали цій державі непотрібними. І це вже стало ніби нормою. Всі ніби вже й звикли, що раз ветеран чи пенсіонер – значить незаможний та соціально незахищений. Це вже нікого не дивує і не обурює. Ніби так і має бути.

Вимальовується доволі песимістична картина…

– Песимістична… Але така реальність. Ні, я не хочу сказати, що влада аж геть махнула рукою на проблеми ветеранів. Існують певні нормативно-законодавчі акти, які зобов’язують представників влади на місцях сприяти роботі ветеранських організацій. Відтак, певна кількість осередків у селах, містах та районах за рахунок коштів місцевих бюджетів забезпечені офісними приміщеннями, зв’язком, оргтехнікою. Щорічно для керівників обласних, міських та районних ветеранських організацій обласна влада у стінах обласного госпіталю інвалідів війни проводять тематично-оздоровчі, методично-інформаційні семінари. Там можна не лише пройти курс лікування, а й впродовж двох-трьох тижнів прослухати цикл виступів юристів та керівників ряду обласних управлінь та департаментів. Це дуже ефективна форма роботи. Але коли справа доходить до реальної матеріальної підтримки якого-небудь ветерана – все. На цьому їхні можливості влади закінчуються – нема звідки! Це ж саме можу сказати про нашу обласну спілку. Так, обласна рада виділяє кошти, щоб оплатити оренду кількох кімнат, заплатити за телефон, оргтехніку й комунальні послуги. Однак, як і колеги в районах, ми також безсилі, вирішити чиїсь матеріальні проблеми.

У чому ж тоді полягає ваша роль захисників інтересів людей похилого віку?

– Знаєте, не даремно кажуть, що «хто стукає, тому відчиняють». Часто-густо, люди опиняються в ситуаціях, коли не знають, що їм робити. Вони приходять до нас, а ми надаємо їм консультативну чи юридичну допомогу, зокрема, допомагаємо грамотно написати заяву чи подання. Крім цього, ми знаємо, до кого «постукати» в разі виникнення якихось критичних ситуацій. Для прикладу, одному терміново потрібні кошти на лікування. Іншому – дрова чи вугілля на зиму. Третьому – продукти харчування й теплі речі. У четвертого – протекло помешкання й необхідний ремонт. От ми й займаємось такими справами. Спрямовуємо людину до відповідного департаменту чи управління, шукаємо волонтерів і спонсорів для надання практичної допомоги, ведемо облік відвідування одиноких, хворих та нужденних громадян. Підтримуємо ветеранські колективи художньої самодіяльності, роботу клубів за інтересами, проводимо семінари для ветеранів щодо уміння користуватись комп’ютерами й телефонами. Це дуже цікава, а головне потрібна тема. Адже чимало старших людей не вміють користуватись сучасними інформаційними технологіями, бо для них це складно, а навчитись нема де. От ми разом із працівниками обласної наукової бібліотеки ім. Тімірязєва організували для них відповідні курси. Я сам їх відвідував. Звісно, якісь базові речі знав і до цього, але крім всього іншого навчився багато іншого. Так що тепер наші дідусі й бабусі хоч знають як написати й відправити листа рідним через Інтернет, вміють користуватись смартфонами та вайбером. Я вже не кажу, що ветерани беруть дуже активну участь у всіх патріотичних заходах, круглих столах, зустрічах з молоддю. Тобто, попри поважний вік, відсутність здоров’я, матеріальні нестатки ми не відчуваємо себе «відпрацьованим матеріалом». Навпаки, наші старенькі за рівнем оптимізму, відповідальності за долю держави та патріотизму можуть стати прикладом для окремих молодих людей, відтак декларуємо виключно патріотичну проукраїнську позицію. Скажу більше, ми приречені займатись патріотичним вихованням. Нам болить доля країни. Обласна організація, районні, міські, первинні осередки темі національно-патріотичного виховання приділяють левову частку роботи. У нас чимало колишніх військовослужбовців і ми чудово розуміємо, що відбувається в країні. Зазначу, що саме з подачі Асоціації ветеранів силових структур було втілено в життя обласну програму національно-патріотичного виховання. Її затвердили на сесії і виділили відповідне фінансування.

У грудні минулого року Вашу організацію очолив новий керівник: 72-річний генерал-майор у відставці Володимир Васильович Мазур. Наскільки змінилась ситуація на краще?

– А таки змінилась… Раніше організацію багато років поспіль очолював Леонід Францович Копецький. Але йому вже виповнився 91 рік. Самі розумієте, що в такому віці керувати вже важко. Тому на звітно-виборчій конференції було обрано нового керівника – Володимира Мазура. Так само було й обрано його заступників – Петра Бойка та Лідію Балаканову. Але повернусь до Мазура. Вважаю, що це дуже вдала кандидатура. По-перше, він надзвичайно активний та енергійний і при цьому легкий на підйом. А в роботі, яка вимагає постійних контактів із людьми, – це найголовніша риса. А, по-друге, на Вінниччині він має неабиякий авторитет. Давайте почнемо з того, що Володимир Васильович місцевий, з Поділля. Він народився в Іллінецькому районі і чудово знає, як живуть люди в сільській місцевості, звідки переважна більшість наших пенсіонерів та ветеранів. Все життя віддав авіації. У Вінниці служив у командуванні Повітряних Сил. Так що має надзвичайно широке коло знайомств, що для громадської роботи тільки плюс.

Наскільки ситуація покращилась з появоюн Володимира Мазура?

– З ним ніби прийшла нова хвиля. Покращились зв’язки із обласними департаментами соціального захисту та комунікації і зв’язків із громадськістю. Покращилась співпраця із Вінницькою міською ветеранською організацією. Та й взагалі появились нові сили й бажання працювати.

Чи можете спрогнозувати розвиток ситуації щодо соціально-економічного забезпечення та рівня життя наших ветеранів?

– А що там прогнозувати – все залежить від рівня економіки. Чим більше працюватиме людей, тим вищими стануть відрахування до бюджету й Пенсійного фонду, тим кращі пенсії матимуть пенсіонери. Все ж взаємопов’язано. Натомість ситуація складна й наближається до критичної – пенсіонерів більшає, а працівників, які б їх утримували, все менше й менше. Наразі на одного працюючого припадає 1,6 пенсіонера. А через кілька років цей показник взагалі стане один до двох. Це наслідки так званої солідарної пенсійної системи, коли працівники до Пенсійного фонду відраховують кошти на утримання попередніх поколінь пенсіонерів. А що буде далі? Адже кількість пенсіонерів зростає, а число їхніх утримувачів зменшується.

– Або інша причина, – продовжує Петро Бойко. – Для прикладу, приходить людина до представників влади і каже, що її потрібно зробити операцію вартістю, скажімо, 100 тисяч гривень. А її у відповідь: «Вибачайте, але в бюджеті коштів на лікування пенсіонерів та ветеранів нема. Не закладено». І як бути?  Що тоді робити? Помирати?.. Добре, коли якийсь посадовець, совісний і добрий, зателефонує туди-сюди, звернеться до когось із підприємців і допоможе із фінансами. А коли ні? «У бюджеті не передбачено…» та й годі. А тепер хоч на хвилинку уявіть лишень, з якими почуттям ця, вже далеко немолода людина, повертається із області чи району до себе в село. Що вона там розповідає односельцям!? Що думає про сучасну українську систему влади! Звідси й такі соціальні настрої у суспільстві: люди стають злі й агресивні…

Чи багато представників влади, бізнесу, громадських організацій розуміють ситуацію і яким чином йдуть назустріч?

– Ну звісно, вони розуміють. Тому що живуть разом із нами на одній землі, в одному суспільстві. Але одним розумінням питання не вирішити. Потрібно мати фінансовий ресурс. Але коштів «на пенсіонерів» нема ні в бюджетів країни, ні в Пенсійному фонді, ні в області, Все впирається у розвиток економіки: запрацює виробництво будуть нові робочі місця, відрахування і так далі. І якщо військові пенсіонери можуть собі дозволити час від часу їздити до столиці, проводити там якісь акції протесту, привертати до себе увагу і хоч у такий спосіб дещо піднімати власне пенсійне забезпечення, то з ветеранами праці ситуація взагалі катастрофічна. Ця категорія населення ніби приречена на тихе вимирання…

???

– Ось наша розмова відбувається буквально на передодні виборів. Скажіть, ви реально вірите, що всі оці сотні кандидатів у депутати, котрі витрачають мільйонні суми на рекламну кампанію, де обіцяють «краще життя вже сьогодні», справді пробиваються до влади, аби покращити життя простих людей? До речі, про пенсіонерів та ветеранів вони в переважній більшості у своїх брошурках навіть не згадують. Особисто я із висоти свого життєвого досвіду та сімдесяти двох прожитих років у цьому дуже сумніваюсь. У першу чергу цю публіку манить «бюджетний пиріг», який можна розподіляти. Зрозуміло, що на свою користь. Скільки подібних персонажів вже ставало депутатами. І що, сильно покращилось життя простих людей? Так само із процесами децентралізації. Звісно, добре, що громади будуть мати більше коштів на ремонти вулиць, тротуарів та водогонів. Але чи отримають від децентралізації конкретну матеріальну допомогу літні люди? Однозначно ні, бо для них цих коштів елементарно не вистачить. Тому ми просто приречені співпрацювати з органами влади, а вони вислуховувати наші проблеми й допомагати у їхньому розв’язані. До речі, за прикладами далеко ходити не варто. На щастя, в області маємо ряд бойових осередків ветеранських організацій, зокрема, у Вінниці, Вороновиці, Вінницькому, Липовцькому, Козятинському, Хмільникому, Іллінецькому, Барському, Крижопільському, Жмеринському, Літинському, Могилів-Подільському районах та багатьох інших громадах, де змогли налагодити контакти із місцевою владою, підприємцями, фермерами, депутатами й отримати непогану підтримку. Скажімо, бюджет Вінницької міської ветеранської організації складає понад 400 тисяч гривень на рік – це втричі вище за фінансування усієї нашої обласної організації. Так що нам є куди зростати, з ким працювати і на кого рівнятись. Крім цього, все-таки сподіваємось, що в результаті нинішніх виборів до влади на місцях прийдуть люди, котрі розумітимуть проблеми ветеранів і допомагатимуть у їхньому вирішенні.

Спілкувався Олег КРИВОНІС

На фото: Петро Бойко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені