Дізнались через 77 років

28 жовтня – День визволення України від нацистських загарбників, а 9 травня минуло 75 років нашій Перемозі у Другій світовій війні. Це свято – день великої радості і безмірної печалі. Важко далась нам Перемога. Травневий салют нагадав про мільйони загиблих на фронтах, про закатованих, заморених голодом наших людей. Україна втратила у тій війні близько 9 мільйонів осіб. І навіть після завершення цієї найжорстокішої бійні ХХ століття ще довго гинули діти від боєприпасів на повоєнних полях… І тепер, у хаосі проблем, нам гріх забувати тих, хто поклав за нас своє життя.

У селі Павлівка Калинівського району в цьому році силами громади, очільником якої є Віктор Кособуцький, поставлено новий мармуровий пам’ятник загиблим воїнам Другої світової, на якому викарбувано їхні імена. Минають десятиліття, а пам’ять про ті жахливі часи не вмирає і передається новому поколінню.

Родом із цього села були Герої Радянського Союзу. Петро Каленикович Волинець – комісар партизанського об’єднання, загинув 2 квітня 1943 року, звання Героя присвоєно посмертно. Ковальчук Іван Іванович – пілот військово-морської авіації. Крім звання Героя, нагороджений також орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня та орденом Червоної Зірки. Працював у Вінниці, помер у 2001 році.

На пам’ятнику читаю також ім’я Гуменчука Петра Йосиповича, військового техніка-інтенданта першого рангу, який загинув у 1943 році в Харківській області. Дружина Петра Йосиповича померла у 2013-му. Їхня дочка Неоніла Петрівна, 1940 року народження, разом зі своєю родиною проживає у Вінниці.

Незважаючи на довгі пошуки, родина 77 років не знала, де він похований. Лише місяць тому онук Неоніли Петрівни Юрій Левченко зумів знайти, після розсекречення воєнних архівів, місце поховання прадіда Петра Йосиповича Гуменчука, батька своєї бабусі. Похований він у селі Дорошенкове Великобурлуцького району Харківської області у братській могилі воїнів, що загинули при обороні села.

Неоніла Матохнюк (дівоче прізвище Гуменчук) зі сльозами на очах поклала до пожовтілої похоронки копії знайдених документів зі списком похованих воїнів, серед яких і її тато Петро Йосипович. Віднайдена нова стежина до пам’яті про полеглих захисників.

Завжди поруч із Неонілою Петрівною, яка за професією вчителька, має звання Відмінника народної освіти, перебуває її чоловік Борис Михайлович – надійний друг, порадник. Вони виховали дочку Наталію, теж учительку, та сина Дмитра, який став підполковником юстиції.

Цю родину можна часто зустріти в Павлівці, де народились Петро Йосипович і його дружина Євдокія Дмитрівна. А тепер квіти пам’яті про Петра Гуменчука поїдуть і в Дорошенкове Харківської області, до братської могили воїнів.

Петро Гуменчук – один із шести рідних братів, яких у 1941 році призвали захищати Батьківщину. З війни повернулися тільки два брати – Олександр і Семен, які з боями прийшли в Берлін і салютували там на честь Перемоги 9 травня 1945-го. А чотирьох братів Гуменчуків – Петра, Олексія, Василя, Федора – забрала кривава війна.

Досі оплакує свого батька Олексія Йосиповича, який загинув при обороні Сталінграда, його дочка Ольга Олексіївна Гуменчук (1938 року народження), яка проживає у Павлівці. А його син Іван Олексійович уже помер, так і не дізнавшись, де могила батька.

Тепер Ольга Олексіївна сподівається на досвід онука своєї сестри Юрія Левченка і на допомогу читачів після публікації цієї розповіді в газеті «Вінниччина». Адже чимало місць поховань воїнів досі залишаються невідомими.

Леонід ГУМЕНЧУК,

с. Павлівка Калинівського району

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені