Аура таланту Тамари Колесник

Психологи твердять, що своє справжнє покликання знає кожна, абсолютно кожна людина ще у дитинстві. І навіть коли дорослий розчарувався у кар’єрі, а юнак опинився на роздоріжжі професійного вибору і не може визначитись, куди рухатись далі, ті самі інженери людських душ підказують: «А ви пригадайте, ким хотіли стати у дитинстві…»

– Скільки себе пам’ятаю, я завжди малювала, від самого малечку. І в дитячому садочку, і в школі. Коли вже була школяркою, то з 1 по 10 клас займалась у студії при Будинку дитячої творчості, також відвідувала гурток при Іллінецькому будинку культури. Але позаяк була відмінницею і виборювала призові місця на різноманітних предметних олімпіадах, разом із батьками обрала «серйозну» професію і вступила до Вінницького педагогічного тоді ще інституту. Відтак стала вчителем інформатики та математики, – розповідає художниця Тамара Колесник, яка мешкає в Іллінцях.

Після закінчення інституту Тамара Володимирівна працювала 10 років за фахом, викладала непрості дисципліни учням. Проте справу для душі не забувала. Приміром, розмалювала стіни у класній кімнаті. З посмішкою згадує, що свої перші гроші вона заробила саме малюванням, ще коли навчалась у школі. Знаючи її хист до малярства, дівчині запропонували під час канікул оформити казковими сюжетами стіни місцевого дитячого садочка. За цю непросту роботу взялась із захопленням та ентузіазмом, до кінця канікул садок виглядав ілюстрацією казкової книги. Пригадує, що дуже тішилась, коли отримала цілком «дорослу» зарплату.  А взагалі усі роки малювала для душі у різних техніках.

Коли досягнутого в житті здалося замало, і Тамарі захотілося підкоряти нові вершини, вона опинилась в Одесі. І знову зупинилась за крок від мрії.

– Тоді я приїхала до Одеси, аби вступати до Академії управління персоналом. Блукаючи південними вуличками, несподівано опинилась біля дверей  художнього училища  – там саме приймали документи на вступ. Порозпитувала, подивилась і… не наважилась! Подала документи до Академії.

Минали роки, після здобуття другої освіти пані Тамара працювала вже в банку. Паралельно багато та плідно малювала, час від часу брала участь у різноманітних обласних виставках як аматор. Займалась самоосвітою, по крупинках дізнаючись секрети майстерності художнього ремесла. І писала, писала, писала… А потім трапилась хвороба, яка на півроку майже прикувала  Тамару до домівки. І тут мистецтво  виступило не лише віддушиною, а й лікарем, стимулом одужати та знову працювати і творити на повну. Хвороба відступила.

А згодом настав і переломний момент у житті: Тамара Колесник почала писати ікони. Аби опанувати непростий сакральний жанр, вона в один день розрахувалась із роботи в банку і записалась на навчання в іконописну школу в Києві. Це сталося у 2014 році.

– Розумію, що насправді це не було спонтанне рішення, а усвідомлений вибір, до якого я йшла  багато років, – ділиться Тамара Володимирівна.  – Вперше запитання, чи не хочу я навчитись писати ікони, почула від досить відомого художника, з яким консультувалась, ще за радянських часів. Тоді це питання дещо шокувало мене: «Ну хто я така, щоб братися за  такі високі справи?» –  подумалось.  Потім подібна пропозиція ще раз пролунала на мою адресу, а коли згодом цим поцікавився священник, усвідомила, що це зовсім не випадковість. І мені варто наважитись.

Нині за плечима Тамари Колесник – кілька іконописних шкіл. Вона навчалась у Києві, Львові, відвідувала уроки відомої американської школи «Prosopon» – її викладачі приїжджали в Україну; брала уроки майстерності у відомого іконописця, священника з Бостона – для цього їздила у Польщу.

– Пишу ікони за всіма канонами, з дотриманням усіх правил, на дошках. Дошку я готую сама (наношу льон, грунт, шліфую), а купую заготовку  у спеціального столяра. В роботі використовую фарби з натуральними пігментами, аби ікони мали автентичний вигляд, як і багато століть тому. Звісно, з мінералів самотужки я ще фарби не видобувала, але бачила, як це робиться, і можу повторити. Зверху малюнок покриваю оліфою. Звісно, до роботи слід приступати з молитвою, на це береться благословіння. Писати можна, коли мирські пристрасті залишаються за порогом, – розповідає сокровенне художниця. – Піст, молитва, самообмеження – необхідні супутники під час роботи. До речі, без усякого примусу стала їсти менше м’яса, чоловік вже й не дивується.  Написання ікони – процес енергоємний, це забирає і душевні, і фізичні сили. Пам’ятаю, що першими написала Архангела Михаїла та Георгія Побідоносця. Роботи найчастіше я дарую, кілька робіт подарувала храмам. Іноді люди купують для себе, але в більшості ікони, написані мною, «живуть» у мене вдома… До речі, при роботі з цим жанром мені дуже знадобилась моя перша, математична освіта – адже важливо правильно зробити розрахунки, дотриматись  пропорцій.  Допомагають знання і  вивірити орнамент. Без точності ніяк!

Здавалося б, творча ніша знайдена, опановано складний вид образотворчого мистецтва, є успіхи та результати. Але  нема межі досконалості та прагнення до знань у цієї дивовижної жінки. Нині вона навчається на третьому курсі Київської художньої академії на спеціальності «монументально-декоративний живопис». Каже, що у захопленні від навчання, від завдань, від навантажень та творчих задач. Воно й не дивно: людина знаходиться у своїй стихії, причому вже у свідомому віці.

– Чи не шкодую, що не здійснила мрію з молодих років? Мабуть, всьому свій час, і знання та досвід, що маю за плечима, саме зараз дадуть мені можливість повноцінно творити, підкорювати нові вершини. Нині я працюю у різних жанрах. Пишу й ікони, і пейзажі, і натюрморти. Із особливим захопленням вивчаю таємниці майстерності старої художньої школи – це безцінні знання! Я дуже вдячна своїй родині, синам, чоловіку, що завжди підтримують мене. Ми однодумці, я почуваюсь захищеною, мене розуміють! Приміром, зараз разом з чоловіком робимо ремонт у будинку, щоб виділити частину житла під майстерню. Мрій і творчих планів у мене багато! – додає на кінець розмови ця тендітна, скромна жінка, яка спромоглася втілити мрію та не зрадила талант.

Про непересічність, унікальність обдарування та людських якостей Тамари Колесник нам розповіла її старша сестра Ірина:

«Тамара в нас – дуже і дуже скромна. Вона й десятої долі не розкаже про себе. Звісно, я захоплююсь її талантом – хист вона проявляла з самого дитинства. Її роботи несуть світло, ніжність, тепло – те саме випромінює і вона сама! Ви б бачили, якою проникною, просвітленою вертається сестра після іконописних семестрів! І якщо про свою творчість вона вам щось розказала, то про волонтерство, благодійність, якими займається, – навряд. Тоді я розкажу: у всіх благодійних акціях, що проходять у райцентрі під гаслом «Рух заради майбутнього», вона завжди бере участь. На що б там не збирали – чи на лікування хворому, чи воїнам  в зону ООС – завжди допомагає. А скільки коштів від продажу її робіт на аукціоні пішло на благі справи – не перелічити! Унікальна особистість і чоловік Олександр Притула – він знаний анестезіолог-реаніматолог, неодноразово визнавався «Людиною року». Це гармонійна, позитивна родина».

Лишається побажати їм життєвих гараздів, а пані Тамарі – величезних творчих успіхів та натхнення. Сподіваємось, ми ще напишемо про її вернісажі та інші художні здобутки.

Юлія РАЗАНОВА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені