Село, яких багато, історія, яких мало

Герб Павлівки символізує легенду про чотири камені, які глибоко закопані навколо села і оберігають його від лиха.

Назва населеного пункту Павлівка (віднедавна Вінницький район)
Рік заснування 1748 рік
Кількість населення 578 осіб
Відстань до обласного центру 63 км
Інфраструктура Сільська рада, пошта, будинок культури, мультимедійна бібліотека, три торгові точки.

Минуле Павлівки простягає своє коріння аж до XVIII сторіччя, а саме в 1735 рік, коли власником так званого «Іллінецького ключа», в тому числі й павлівських земель, був князь Любартович – один із нащадків правителя Литовсько-Руської держави. Чи існувало вже тоді село, достеменно невідомо, тому що одна з перших нині відомих письмових згадок про поселення датується серединою XVIII ст., коли наступник Антонія Любомирського – Ієронім Сангушко прийняв Лінці з передмістями: містечком Бабин, урочищем Данківське, селами Яблуниця, Борисівка, Уланівка, Неменка, Свинарна,  Тягун та Павлівка. Мати юного землевласника, княгиня Барбара, опікуючись поширенням католицизму на підвладній території, спорудила в селі за власний кошт дерев’яну церкву на честь святого Дмитрія та виділила парафії майже пів сотні десятин землі. З числа перших уніатських священників богослужіння в новому храмі правив Тимофій Семашко. А під час нападу гайдамак на село попа-уніата від смерті врятували православні віруючі, до яких він завжди ставився з прихильністю.

У середині ХІХ ст. до Павлівки відійшов й хутір пана Романа (нині Романів хутір). У 1875 році парафія Дмитрівської церкви за власний кошт та за підтримки господаря маєтку П. Демидова спорудила церковно-приходську школу. А за деякий час віряни разом із власницею земель О. Демидовою звели новий храм.

За переписом 1897 року в Павлівці проживало понад 1300 людей. Майже 1000 десятин землі належало селянам, ще 45 – церкві. З господарських об’єктів працювали кузня та вітряний млин. Павлівка завжди носила статус приміського села неподалік Іллінців. Місцеві, везучи свої продуктові залишки на базар, постійно контактували з торговцями та ремісниками-євреями, дізнавалися від них свіжі новини, переймали різні види господарської діяльності, ставали посередниками в торгівлі й навіть чумакували.

Як і в кожному селі до революції, селяни потерпали від перенаселення та малоземелля. Давніми частинами (кутками) села були: «Вигін» – біля кладовища, «Пляцок» – біля церкви, «Низ» – край села біля Слобідки, «За мостом» – друга сторона річки та «Висілок» – зі сторони Іллінців. Після появи в селі радянської влади утворилися й нові органи управління: Ревком та Комнезам. А на початку 30-х років тут з’явився колгосп імені Петровського.

Чимало павлівчан загинуло в період колективізації, голодомору та репресій. У довоєнні роки в селі діяла хата-читальня, ФАП та початкова школа.

Під час Другої світової Павлівка зазнала нищівного бомбардування ворожою авіацією, від чого втратила багато цивільного населення. Чоловіки гинули на фронті, а жінок-колгоспниць на 10 років запроторювали до радянських таборів за вкрадений у голодному 1947 році кілограм зерна.

У повоєнні роки, для спорудження в селі конюшні, частково розібрали зруйновану бойовим снарядом будівлю храму. Але комуністичний лад і на цьому не зупинився: у  дворі церкви побудували шкільний корпус, а сільське кладовище стало місцем для зведення спортивного майданчика.

Лише на початку 2000-х у Павлівці створили громаду УПЦ Київського патріархату. Ще за 10 років, за сприяння настоятеля храму та активних прихожан, які заручилися фінансовою підтримкою керівника сільськогосподарського підприємства «Злагода» Віктора Лисака (й не лише його), в селі звели і освятили нову будівлю храму. Частина мешканців села нині відвідує служби в протестантській громаді Християн віри євангельської. Завдяки ініціативі релігійної громади  вдалося втілити в життя соціальний християнський проєкт і спорудити будинок милосердя для людей похилого віку – «Віфанія».

Павлівське господарство завжди було добре механізоване. Наприкінці 80-х років минулого століття на його балансі було чотири десятки тракторів, понад 20 комбайнів та стільки ж автівок. На фермах розводили свиней, ВРХ та овець. У 90-х роках на колгоспних активах, вдаючись до приватно-орендної основи, започаткували СТОВ «Злагода». Останніми роками коштом згаданого аграрного підприємства вдалося значно покращити соціально-культурну інфраструктуру у селі.

          Наші дні. Про життя в Павлівці за незалежності та в складі Іллінецької об’єднаної територіальної громади нам розповіли ексголова сільської ради Катерина Лисак та нинішня в.о. старости Людмила Білоус.

– Може, десь села й «вимирають», а у нас останнім часом населення навіть прибуває. Причиною тому прекрасна природа, зручне територіальне розміщення щодо районного центру та річка, поблизу якої нові власники й викупають для себе старі хатинки. Влітку в селі особливо гамірно: люди відпочивають, рибалять, пораються на своїх присадибних ділянках, приїздить багато дітей, – розповідає нинішня очільниця громади пані Людмила.

Павлівка завжди мала власний заклад освіти. Проте два роки тому місцеву «дев’ятирічку» довелося закрити (на три десятки дітей припадало аж 15 вчителів). Приміщення навчального закладу після розподілу дітей до інших шкіл передали у власність місцевим атовцям під житло. Втім колишні військові стверджують, що умов для постійного проживання у школі не створено, приміщення потребує значних фінансових вкладень як у паперову тяганину з введення приміщення у житловий фонд, так і в капітальний ремонт, а таких коштів у нових власників немає. В той же час місцевих освітян болить серце, коли вони проходять повз занедбаний храм освіти, адже розуміють, що без школи важко уявити й подальше майбутнє села.

– У селі є ФАП, будинок культури, поштове відділення, декілька магазинів. З цікавинок: гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення Попівська криничка (Криничка котовців). Село має регулярне автобусне сполучення – тричі на день. Воно повністю газифіковане, але водогону немає. Дороги в пристойному стані (висипані щебнем, подекуди є асфальт). Дитячого садочка в селі не було ніколи. Малечу або гляділи батьки, або возили до іллінецьких дошкільних навчальних закладів, – зазначає Людмила Білоус.

– Переважний склад місцевого ґрунту – глибокі чорноземи, що  створюють  ідеальні  умови  для  вирощування  сільськогосподарських  культур  та  ведення  господарства. Тож на території села продуктивно працює СТОВ  «Злагода» на чолі з директором Віктором Лисаком. Тут працевлаштовані 40 осіб, і всі з місцевого населення. Від заснування й до наших днів трудовий колектив залишався цільним, що свідчить про те, що від добра, добра не шукають. Дане аграрне господарство обробляє 1300 га земельних угідь, мають 300 пайовиків. Вирощують переважно зернові, кукурудзу, гречку тощо, – розповіла Катерина Лисак.

На території громади є зразково-показовий будинок культури (директор  Галина Лисогора). Завдяки об’єднанню з Іллінцями вдалося здійснити капітальний ремонт місцевого осередку культурного життя, який дуже давно вимагав до себе уваги. На ремонт витратили не менше пів мільйона гривень, але результат виправдав всі очікування. Загалом в будівлі відремонтували  підлогу, фасад, замінили опалення. Придбати стільці в глядацьку залу, вбрання для сцени та костюми для сільського вокального колективу вдалося завдяки фінансовій підтримці керівництва СТОВ  «Злагода».

Перемога в обласному конкурсі забезпечила громаді можливість облаштування в приміщенні будинку культури мультимедійної бібліотеки з комп’ютерами, швидкісним інтернетом, хорошою періодикою та гуртками для дітей.

– Павлівка входить до складу Іллінецької ОТГ з 2016 року. Ми були найспроможнішою громадою з усіх сусідніх, тож найперше після об’єднання у співфінансуванні провели освітлення головних доріг в Павлівці (3 км) та у Слобідці, яка входить до складу сільської ради. Облаштували дитячі майданчики, встановили 9 автобусних зупинок, придбали сміттєві баки для розділення відходів, вміст яких переправляють до сортувальної станції в районному центрі. У найближчих наших планах завершити освітлення віддалених вулиць села, отримати дозвол на використання земельної ділянки поблизу школи, аби зберегти наявну спортивну інфраструктуру, і в подальшому робити все можливе, щоб людям у нас жилося комфортно з перспективами на майбутнє.

Вікторія МЕЛЬНИК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені