Що рік прийдешній нам готує?

У пісеньці зі старого кінофільму співалося про те, що «так влаштовані люди – бажають знати, що буде». Тому дуже популярними є різні передбачення: пророцтва Нострадамуса, які «справджуються» тільки заднім числом, передбачення астролога Глоби, покійної баби Ванги та її псевдоучнів (уже років 20 носяться з пророцтвом, що наступним президентом України стане жінка)… Мають попит і прогнози погоди на наступний рік від так званого народного синоптика – він щоосені обіцяє 25 градусів морозу в лютому, цей прогноз не збувається, проте наступної осені деякі ЗМІ знову йдуть до нього по нові «достовірні» передбачення.

То чом би й нам не спробувати потрапити пальцем у небо, створивши більш або менш імовірний прогноз розвитку суспільно-політичної ситуації на 2021 рік? Візьмемо за основу плани політиків, передбачення експертів та власні суб’єктивні здогади. Отже…

«90-річна Марія К. стала першою пацієнткою, яка отримала вакцину від COVID-19 після офіційного початку кампанії з добровільної вакцинації. Наразі вакцинують літніх людей та медичних працівників. «Я нарешті зможу провести час із родиною та друзями, адже я більше року була сама», – сказала пані Марія і порадила вакцинуватися всім»… Насправді це трохи перероблена груднева новина з Великої Британії. Але саме такі звістки отримуватиме українське суспільство навесні, якщо здійсняться оптимістичні плани керівництва держави. Або такі: «Президент України разом із дітьми та першою леді зробили собі щеплення від коронавірусу в прямому ефірі».

Рік, що минає, можна назвати «роком вірусу». Тому весь світ цікавиться прогнозами щодо пандемії та сподівається, що 2021-й буде роком подолання вірусу. Першою вакцинувати своє населення почала Британія, за нею Ізраїль, де днями публічно вакцинувалися президент і голова уряду. Оскільки Україна є, м’яко кажучи, країною не дуже передовою і розраховує на імпортні вакцини, то ці процеси у нас відбуватимуться з певним відставанням. І добре, якщо відставання вимірюватиметься трьома-чотирма місяцями, а не півріччями чи роками.

Міністр охорони здоров’я М. Степанов каже, що наша влада намагається отримати перші дози вакцин у лютому 2021 р., і у квітні епідемія в Україні піде на спад, цьому посприяють початок вакцинації та збільшення кількості людей, які вже перехворіли. Прем’єр-міністр Д. Шмигаль повідомив, що на березень заплановано отримання першого мільйона вакцин, далі кількість закупівель зростатиме щомісяця. РНБО розраховує, що масова вакцинація почнеться в середині року, також урядовці обіцяють безкоштовну вакцину громадянам із груп ризику, а в профільному комітеті Верховної Ради пропонують фінансувати з держбюджету і масову вакцинацію.

Планується, що першими щеплення отримають медики, зокрема з COVID-лікарень; військові на передовій; працівники соціальної сфери; мешканці і персонал інтернатів і будинків престарілих; службовці ДСНС, поліції, Нацгвардії, Збройних сил та МВС; вчителі та інші освітяни; люди від 60 років із груп ризику. Загалом під першочергову вакцинацію підпаде майже половина населення України.

Звісно, боротьба з вірусом тісно пов’язана з фінансовою спроможністю держави і громадян. У свою чергу, успіхи в подоланні пандемії мають призвести не лише до відродження економіки, а й до зниження психологічної напруги в суспільстві, зменшення рівня тривожності.

А стан економіки, соціальної сфери та інших галузей, як відомо, безпосередньо залежить від політичних процесів. Як же наступного року розвиватиметься політична ситуація в Україні? Наприклад, фахівці незалежного аналітичного центру «Український інститут майбутнього» прогнозують, що у 2021 р. держава залишатиметься у стані «керованої дестабілізації». Власне, не треба бути дипломованим політологом, щоб розуміти, що до стабільності та процвітання Україні ще далекувато.

Подальше ослаблення державних інституцій, переконфігурація влади з поступовим посиленням окремих олігархічних груп, ймовірність кадрових перестановок в уряді, Офісі президента і силових структурах… Такі тенденції окреслено у їхньому прогнозі. Але повна відставка уряду, на думку «Українського інституту майбутнього», можлива лише в ситуації, якщо чинна влада вступить у партнерство з однією з олігархічних груп або за форс-мажорних обставин. А як щодо дострокових парламентських виборів? Рішення про це може назріти у 2021-му, але оскільки підготовка до виборів займає близько 6 місяців, то реалізувати перевибори, можливо, зможуть у 2022 р.

Чому в багатьох прогнозах ідеться про дострокові вибори? Бо коронавірусна криза поєдналася з кризою політичною, при цьому провладна партія не змогла ні продемонструвати злагоджену та ефективну роботу, ні використати минулорічну популярність бренду «Слуга народу», аби структуруватися в потужну і впливову політсилу з міцними осередками на місцях. Так звана монобільшість у парламенті руйнується, тому може повторитися ситуація 2018 року, коли «більшість» у ВР існувала тільки формально. Уже зараз деякі законодавчі ініціативи Володимира Зеленського ледве набирають необхідні 226 голосів (включно з голосами з інших фракцій та позафракційних), тоді як на папері фракція «Слуги народу» налічує 246 нардепів.

«Президент України Володимир Зеленський втрачає вплив на процеси у країні», – каже Олександр Данилюк (у 2016-2018 роках був міністром фінансів в уряді Гройсмана). Саме той Данилюк, якого Зеленський у 2019 р. призначив секретарем РНБО, та через 4 місяці Данилюк написав заяву і пішов з цієї посади… «Ми дізнаємося, що хоче зробити Президент за декілька днів, і раніше це в нього виходило, але зараз у нього було бажання поміняти Кабмін. Чому? Може, якісь зовнішні впливи поруч… Але у нього була така ідея, він прийшов у ВР, і Рада сказала йому «ні», – констатував О. Данилюк.

Тому можна передбачити, що і наступного року деякі групи депутатів усередині «Слуги народу» відмовлятимуться голосувати за ініціативи В. Зеленського. А оскільки в нього буде можливість влаштувати «перекличку» коаліції, виявити її відсутність і на цій підставі «розігнати» ВР, то чому б не скористатись такою нагодою? До речі, аналітики прогнозують і майбутню конфігурацію політичних союзів, бо помітили, що телеканали Коломойського почати критикувати «ЗеКоманду», зате канали Ахметова та Пінчука стали до неї більш доброзичливими…

На думку згаданого центру «УІМ», заміна всього уряду є малоймовірною, але в ньому можуть продовжувати міняти міністрів по одному, «на замовлення» різних фінансових груп. А якщо раптом до цього дійде, якщо назбирається вдосталь голосів нардепів – хто може очолити новий уряд? Може, Арсен Аваков, якому, кажуть, Президент достатньо довіряє?

Якщо результати роботи і рейтинги будуть надто кепськими для голови держави, то він, можливо, зважиться на вчинок, про який виборці скажуть: «Ось! Давно пора! Тепер заживемо!». Таким вчинком може стати запрошення на посаду керівника Кабміну людини, яка має здібності, має команду і вже показувала результати. Ця людина, в разі успішної роботи нового уряду, могла б і врятувати рейтинг чинного Президента, і використати це як свій трамплін для майбутніх президентських виборів. Тобто можна припустити: якщо Зеленський не бачитиме сенсу балотуватися вдруге, то призначить прем’єром політика, якого згоден бачити своїм «спадкоємцем» на посту Президента. А «спадкоємець», у свою чергу, гарантує йому відсутність політичних переслідувань після завершення каденції.

Здається, в Авакова для цієї ролі дещо «від’ємний рейтинг». Але обговорюються й інші кандидатури. Так, нардеп зі «Слуги народу» від Вінниці Максим Пашковський нещодавно написав у «Фейсбуку», що «чутки про прем’єрство Володимира Гройсмана починають ставати реальністю».

«Сьогодні мене спитали, чи готовий я проголосувати «за» призначення Володимира Гройсмана прем’єр-міністром України. Сам факт того, що питання було поставлене, свідчить про те, що голоси «за» Гройсмана-прем’єра вже підраховуються. В це важко повірити, але за тією інформацією, якою я володію, голосів «за» у Володимира Борисовича немало. Більше того, за деяких політичних та економічних обставин, Гройсман повернеться на пост прем’єр-міністра України вже в березні наступного року», – пише М. Пашковський. Він також зазначає, що останнім часом на користь В. Гройсмана ведеться активна кампанія у ЗМІ по всій Україні, а це «шалені кошти, які є сенс вливати тільки з прицілом на стовідсотковий результат, а не банальні сподівання на везіння».

«Окей, олігархів цей варіант влаштовує. Чи влаштовує Президента – достовірно не знаю, але припустимо, що, за погіршення ситуації в економіці, повернення Гройсмана у короткому періоді принесе більше позитиву для президентського рейтингу, ніж негативу. У довгостроковому мені особисто здається, що Гройсман так само ефективно перетягне на себе рейтинг Володимира Олександровича, як зробив це з рейтингом Петра Олексійовича у Вінницькій області. Тобто для мене якщо «Гройсман – наступний прем’єр», то і «Гройсман – наступний президент», – читаємо у дописі нардепа.

Що стосується зовнішньої політики, то проблема України в тому, що на міжнародній арені вона нині є не суб’єктом, а радше об’єктом. Тобто не гравцем, а «м’ячем». Тому доля нашої держави багато в чому залежатиме від протистоянь і домовленостей США, Євросоюзу, Росії, Китаю та Туреччини. Логічно, що уникнути «обіймів» Росії нам допоможе партнерство із західними союзниками – США та ЄС.

Але надії на те, що влада України нарешті дослухається до їхніх порад і почне дієву боротьбу з корупцією, стають усе примарнішими. А хто ж захоче надавати кредити та інвестиції корумпованій державі? Хоча дехто вважає, що кредити Міжнародного валютного фонду нам не потрібні. Так, влітку міністр фінансів говорив, що в найближчі роки Україна сподівається відмовитись від кредитів МВФ. А в грудні той же міністр та голова уряду говорять, що в проєкті держбюджету на 2021 р. враховано рекомендації МВФ і що вони дуже надіються домовитись про отримання від цього Фонду чергового кредиту в наступному році. Бо в цьому не вдалось…

Але марно сподіватись на доступні кредити «просто так» і на те, що новий очільник США вирішить всі проблеми України. У них і власних проблем вистачає. До того ж, для США важливіше, скажімо, захистити сусідню Латинську Америку від економічного проникнення Китаю, ніж перейматися економікою України. Хоча на військову підтримку від Вашингтона розраховувати все ж варто.

Точаться розмови і про те, чи буде наступного року в Україні новий майдан. На це питання «політичні Нострадамуси» відповідають здебільшого негативно. У 2020-му на протести виходили окремі соціальні групи, кожна з яких відстоювала свій окремий інтерес («євробляхери», фермери, медики, малі підприємці). А для масового протесту потрібна подія, яка зачепить інтереси майже кожного. Але, як бачимо, навіть національно-патріотичні мотиви (проти поступок Путіну, проти реваншу «регіоналів», проти переслідування ветеранів АТО і майданівців…) не могли останнім часом вивести на протести велику масу людей.

Що робитиме Росія? Певно, і надалі «таємно» воюватиме в Африці, намагатиметься втримати у зоні свого впливу Білорусь та Молдову, зберегти у своїх лапах наш Крим, а Донбас передати Україні на своїх умовах (як повноправну автономію з «донбасскім народом»), вимінявши на цю «поступку» послаблення економічних санкцій. А що робитимуть у цьому напрямку наші можновладці? Очевидно, те, що й цьогоріч – намагатимуться зберігати ситуацію «ні війни, ні миру» та переконувати українців, світ і себе, що саме вони от-от домовляться з Путіним і припинять війну.

Ідею введення на Донбас миротворців, найімовірніше, так і не вдасться реалізувати, бо Росія не погодиться розмістити їх на кордоні двох держав, щоб не відгородити від себе «ДНР/ЛНР», а ми (український народ) не погодимося розмістити миротворців на лінії розмежування і владі нашій цього не дозволимо – щоб не допустити остаточного відрізання окупованих Росією територій від України.

До речі, Президент Зеленський заявив, що до плану вакцинації від коронавірусу Україна включить і жителів тимчасово окупованих територій. З одного боку, це засіб переконати людей «там», що Україна їх не кинула, а з іншого – буде шалена інформаційна атака з Кремля про те, що українці буцімто хочуть потруїти «житєлєй Донбасса» американською вакциною.

У контексті протистояння російській агресії на наступний рік запланована досить важлива подія – 7 червня в суді Гааги розпочнеться розгляд по суті справи про збиття пасажирського «Боїнга-777». Може, для цього знадобиться не один рік, але є всі підстави вважати, що Гаазький суд на увесь світ доведе причетність до збиття літака Збройних сил Росії та їхніх найманців. Хоча наразі хіба вірою в казкове диво можна назвати надію на те, що посилення санкцій спричинить у Росії крах економіки, а після неї революцію чи державний переворот. Але якщо раптом, то чи могла б Україна скористатися цим і повернути окуповані ОРДЛО збройним шляхом? Сумнівно, щоб на це наважилась наша нинішня влада…

А що буде у 2021-му з курсом гривні відносно долара? Фінансові аналітики кажуть, що коронавірусна криза, зниження світових цін на сировину (Україна ж лишається сировинною державою, бо експортує сільськогосподарську сировину, а не готову продукцію), також неотримання коштів МВФ та інших кредитів може призвести до відчутного дефіциту виконання бюджету. І влада змушена буде або терміново шукати надходження, або «вмикати друкарський станок» і робити грошову емісію. Тоді можна очікувати зростання інфляції та падіння гривні.

Оптимістичний сценарій передбачає, що вакцина від коронавірусу стане дешевшою та доступнішою, і вже влітку пандемія піде на спад, почнеться відродження світової економіки, а з нею й української. Бізнес розквітне з новою силою, відновляться закордонні валютні перекази від заробітчан, влада активно втілюватиме реформи – антикорупційну, податкову, пенсійну. Повернуться іноземні інвестори, особливо в агросектор і машинобудування. До «великого будівництва», початого ще попередниками, долучаться нові масштабні інфраструктурні проєкти, зокрема житлове будівництво, одним із інструментів стимулювання якого стане довгострокова іпотека вартістю до 10% річних. І зростання економіки та інвестицій допоможе виконати держбюджет 2021 року без значної інфляції та без «затягування пасків» населенню…

Дай Боже, як кажуть, нашому теляті вовка з’їсти і вирости у рік Бика могутнім бугаєм, сильним туром, а не повільним і покірним волом. Майже з упевненістю можна сказати, що наступний рік буде роком більшої надії та меншої тривоги. Бо оптимізм вселяє вже хоча б те, що ми – ті, хто читає цю газету, і ті, хто її створює – пережили цей непростий 2020-й.

Юрій СЕГЕДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені