ЛЕЙКОПЛАКІЯ СЕЧОВОГО МІХУРА: ОПЕРУВАТИ НЕ МОЖНА ЛІКУВАТИ?

Тривалий час лікувалась від хронічного циститу. Хвороба то загострювалась, то трохи вщухала, але здоровою я майже не почувалася. І ось один із лікарів запідозрив у мене лейкоплакію сечового міхура. Чула, що в таких випадках навіть призначають операції. Як підтвердити чи спростувати діагноз, яке лікування мені допоможе? Я у розпачі, ніяк не можу зрозуміти причин своєї недуги…

Олена Т.

смт Тростянець

Відповідає онкоуролог вищої категорії Подільського регіонального центру онкології Вадим Гончарук.

Лейкоплакія сечового міхура – це хронічне запалення слизової оболонки сечового міхура, яке характеризується поступовим заміщенням перехідного епітелію у плоскоклітинний епітелій з ороговінням. Це, у свою чергу, призводить до порушення бар’єрної функції слизової оболонки, яка перешкоджає агресивному впливу на неї сечі.

Існує чимало захворювань сечового міхура, але лейкоплакія найчастіше вражає жінок, причому незалежно від віку. Причини виникнення цієї патології різноманітні. Серед іншого, це  анатомічні особливості нижніх сечовивідних шляхів у жінок, зміна епітелію сечового міхура через довготривалий вплив  інфекції та алергенів (жінки дуже схильні до перетримки сечі); брак естрогенів та нейрогенні порушення. Лейкоплакія сечового міхура дуже часто перетинається з патологією гінекологічної сфери. Тому цю групу пацієнток повинні спільно обстежувати та лікувати уролог і  гінеколог.

Прояви хвороби досить різноманітні і включають у себе симптоми гострого циститу або ж загострення хронічного.  А це часті позови до сечовипускання впродовж доби, різі та болі під час сечовипускання, нетримання та неутримання сечі, сечовипускання малими порціями, болі внизу живота. Дуже часто симптоми  виникають через кілька годин після статевого акту.

На жаль, мало хто звертає увагу на основну, принципову ознаку цієї недуги: при такій клінічній картині загальний аналіз сечі залишається  нормальним або пограничним. Проте переважна маса пацієнток (та навіть лікарів!) на  такий аналіз сечі не реагують. Іноді взагалі обходяться без  нього. Натомість хворі  самостійно  починають проходити лікування  за власними схемами або застосовують лікування, яке проходили знайомі, родичі тощо. Відтак розпочинається безкінечний прийом антибіотиків, уросептиків, спазмолітиків і знеболювальних препаратів. У багатьох випадках хворі відчувають короткочасне покращення, але не повне одужання від недуги (залишається легка, стерта симптоматика). Рецидив хвороби може виникати до 3-4 разів на місяць. Болісні прояви призводять до порушення сну, сексуального життя, проблем на роботі, дратівливості, порушують звичайний спосіб життя, що, у свою чергу, провокує емоційне виснаження. А надалі все це може вилитися у глибоку депресію.

Для діагностики лейкоплакії необхідно виконати відеоцистоскопію. Під час проведення обстеження спостерігаються характерні зміни слизової оболонки  сечового міхура. Макроскопічно це виглядає як нашарування сірувато-білуватих бляшок на тлі незміненої слизової. Для найповнішої діагностики хвороби необхідно виконати: бактеріологічне дослідження сечі (забір сечі катетером) з антибіотикограмою; мазок з піхви  і шийки матки з наступним посівом на поживне середовище і виявленням чутливості до антибіотика; цитологічне дослідження сечі; полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) до збудників інфекцій, що передаються статевим шляхом.

Чимало вчених відносять лейкоплакію сечового міхура до факультативного передракового захворювання. Це, у свою чергу, змушує урологів застосовувати радикальніший метод лікування – операцію.

З власного досвіду можу стверджувати: золотий стандарт лікування лейкоплакії сечового міхура – хірургічне лікування, тобто трансуретральна резекція  (ТУР) стінки сечового міхура з лейкоплакією та трансуретральна коагуляція вражених ділянок. Після оперативного лікування рідше трапляються рецидиви, пацієнтки відзначають значно вищу якість життя.

Медикаментозний супровід залежить від причин виникнення недуги. Профілактичний прийом уросептиків триває до нормалізації показників загального аналізу сечі. Перебування у стаціонарі, зазвичай, обмежується кількома днями. Реабілітаційний період також залежить від площі враження сечового міхура та обсягу операції. У цей період лікарі рекомендують: обмеження фізичних навантажень  (підняття важкого, особливо перед собою) і занять спортом до 2 місяців; обмеження вживання  гострої, пряної їжі до 1 місяця.

Жінкам, які мають протипокази до хірургічного втручання чи таким, що воліють утриматися від операції, проводять консервативне лікування (внутрішньоміхурові інстиляції – введення лікарських препаратів у порожнину сечового міхура). Але жодні консервативні способи лікування не дають змоги одужати повністю. Тому такі жінки перебувають на диспансерному обліку з чітко визначеними термінами для контрольних оглядів.

Будьте здорові, не хворійте!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені