Джуринський екологічний «Чорнобиль»

Так на Вінниччині називають одне з найбільших в Європі сховище непридатних і заборонених для використання пестицидів. Його побудували 43 роки тому в урочищі Дубина неподалік сіл Джурин і Сапіжанка Шаргородського району. «Ощасливлені» таким сусідством, місцеві жителі не відали про масштаби загрози, яка чатує на них буквально за городами. Як стверджують спеціалісти, ця отрутосуміш не втратила до сьогодні своїх токсичних властивостей і належить до першого класу небезпеки. Тобто, навіть її дрібка – вбивча для здоров’я людини.

За одними даними, там захоронено 1023,7 тонни, за іншими — 1068 тонн невизначених та змішаних отрутохімікатів, звезених із Вінницької, Житомирської, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Хмельницької областей. Їх помістили у дев’ять бетонних бункерів, обвалованих спеціальним гідрозамком, який не давав можливості проникнення отруйних речовин у ґрунт. До 1996 року могильник перебував на балансі підприємства «Райсільгоспхімія», а після його банкрутства склади  стали, по суті, нічийними, бо й досі не мають певного власника.

Навколо джуринського екологічного «Чорнобиля» розмножилося багато різноманітної та суперечливої інформації, яка в підсумку зведена до одного знаменника: його нібито намагаються ліквідувати,  але проблема і досі «висить у повітрі». Весь цей процес супроводжується скандалами, зокрема й фінансовими. У різні роки політики-опозиціонери називали знешкодження отрутомогильника «золотою жилою» і «найбільшою оборудкою в області». В цьому можна не сумніватися, бо у нас звикли гріти руки на чужій біді. Відомо, що вперше громадськість забила на сполох ще на початку 2000-х років, коли в Джурині та довколишніх селах почав поширюватися неприємний запах.

Під тиском незаперечних фактів об’єкт включили  у програму знешкодження непридатних, невідомих та заборонених пестицидів. 2012 року отрутомогильник відкрили, і виникла парадоксальна ситуація – візуально кількість пестицидів перевищувала ту, що була офіційно зафіксована. Тоді чиновники-екологи пояснювали це тим, що тара — металеві та дерев’яні бочки – поржавіла і погнила, а їхній вміст перемішався. Зважаючи на те, що  ємності, як того вимагали радянські стандарти, пересипали шаром землі, остання також була отруйною, а отже, потребувала утилізації.

– Виділених у 2012 році коштів вистачило на зачистку чотирьох малих бункерів і півтора великого, – згадує колишній голова Джуринської сільради Сергій Гончарук. – Тоді зібрали близько 60 тонн пестицидів у спеціальні мішки та вивезли за кордон на утилізацію.  Продовження робіт загальмувалося через брак грошей. А щоб заглушити неприємний запах із розворушених небезпечних відходів, які залишилися, їх просто засипали грунтом…

Через три роки на полігоні стався ще один прикрий випадок, коли невідомі доставили сюди вантажівку небезпечних отрутохімікатів і висипали їх у порожній малий бункер. За цим фактом було порушено кримінальне провадження, але винних так і не знайшли.

– У 1978 році в Джурині заклали непередбачувану «екологічну бомбу» сповільненої дії, – каже голова обласного осередку Всеукраїнської екологічної ліги, доктор сільськогосподарських наук Олександр Мудрак. – Серед пестицидів, які звезли на Вінниччину, містилися стійкі сполуки, що належать до сильнодіючих отрут. У їх складі – «дуст», який накопичується в організмі людини і може призвести до його отруєння, ртуть — її випаровування призводить до утворення онкологічних клітин, а за тривалої дії — до онкологічних пухлин, миш’як і гексахлоран, що отруюють дихальну і травну системи. А зважаючи на те, що більш як за чотири десятиліття металеві бочки, в яких містилися отрутохімікати, проржавіли, пестициди змішалися й утворилися нові, нікому не відомі хімічні сполуки, то ситуація ще ускладнилася.

Через опади та ґрунтові води територія ураження щоразу збільшується, створюючи загрозу не лише для Шаргородського, а й сусіднього Томашпільського району. Визначити напевно, який тоннаж ми маємо, на сьогодні нереально, адже отруйною є навіть та земля, яка «ховає» пестициди. Територія отрутомогильника становить 4,2 гектара, вона не охороняється, не огороджена і ніхто системно не стежить за станом ґрунтів, підземних вод та повітря. Всі ці обставини створюють реальну загрозу забруднення високотоксичними речовинами довкілля. Ми маємо дані про те, що жителі Джурина та довколишніх сіл хворіють значно частіше, ніж ті, які мешкають на відносно чистих територіях.

Після Чорнобильської катастрофи Джурин віднесли до 4 категорії, тобто – найбільшого зараження території. «Ми не знаємо, чим дихаємо, в якій землі вирощуємо сільськогосподарську продукцію, яку воду п’ємо, – нарікають селяни. – Щоб ці небезпечні речовини вивезли, нам би жилося спокійніше. Тому просимо і чекаємо допомоги від держави, яка, сподіваємося, розуміє, що ми сидимо на «бомбі» екологічної дії, яка поступово отруює нас…».

Як би це не звучало прикро, але надії людей примарні, бо не всім відомо, що в Україні немає жодного ліцензованого підприємства з утилізації токсичних відходів, а єдина лише в державі фірма наділена повноваженнями на транскордонне перевезення отрутохімікатів. До  того ж, це дуже дорога справа. Середня вартість утилізації пестицидів складає дві тисячі доларів за тонну. Тому не важко порахувати, в яку копійку повинна обійтися ліквідація Джуринського отрутомогильника.  

– Ми не можемо розраховувати на обласний бюджет, а тим паче на власні кошти, бо це проблема загальнодержавного рівня, – додає новообрана голова Джуринської ОТГ Галина Попсуй. – Мені відомо, що ще в 2015 році науковці звернулися до тодішньої влади України з аргументованим  проханням виділити сто мільйонів гривень на знешкодження «нашої-чужої» отрути. У високих кабінетах обіцяли допомогу, але чиновники знову обдурили народ – все залишилося, як і було. Тільки з тією різницею, що з кожним днем ситуація наближається до точки незворотного  відліку, коли вона може вийти з-під контролю. А тоді буде пізно бити в набати совісті…

– Після завершення дії державної програми поводження з небезпечними речовинами робота з утилізації пестицидів припинилася по всій Україні, – каже Олексій Черкевич, головний спеціаліст із питань житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, енергетики та захисту довкілля Шаргородської райдержадміністрації. –  На сьогодні держава не визначилася зі способом знешкодження, не кажучи вже про фінансування. Ба більше, треба мати чіткі рекомендації, як перевозити ці отруйні речовини, в якій тарі — мішках, пластикових ящиках, коробках і якими шляхами, оскільки вже були прецеденти невдоволення місцевого населення, що машини з отрутохімікатами їхали повз їхні хати.  Тобто накопичилося чимало питань, щодо яких органи місцевого самоврядування не мають повноважень.

Віктор Зеленюк

Джуринська ОТГ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені