«Так буде краще для громади…», або Знову про перейменування школи в Копайгороді

Рівно місяць тому минула чергова річниця від дня народження відомого в Україні господарника, Героя Соцпраці Адама Платоновича Легкого (20.12.1909–1.06.1998). Ця дата промайнула непомітно для більшості жителів села Шипинки, де він працював  директором радгоспу «Більшовик». Згадали про нього лише родичі та окремі трудівники колишнього передового господарства. Серед них і колишній головний інженер радгоспу 83-річний Анатолій Таєнчук, який останніми рокам ініціює присвоєння Копайгородській школі імені Адама Легкого.

– Я вважаю, що давно вже треба було виправити цю несправедливість і замінити в паспорті школи прізвище Пушкін на Легкий, – каже Анатолій Андрійович. – Ім’я російського поета навчальний заклад носить з 1937 року, і я не маю права принижувати таким чином його геніальність, але ж у нас є й свої люди, достойні такої честі. Саме завдяки зусиллям і авторитету Адама Легкого і з’явилася в Копайгороді нова школа. Її відкрили в січні 1978 року, а до цього діти навчалися у п’яти пристосованих приміщеннях. Я звертався зі своєю пропозицією до чиновників різних рангів, але ніхто з них не вник у суть справи і не взяв на себе відповідальність за гідне увіковічення пам’яті знатного керівника…

Адам Легкий – людина своєї доби. Він, сільський хлопець з Житомирщини, пройшов складний життєвий шлях від пастуха худоби до визнання на найвищому державному рівні. Воював на фронтах Другої світової війни, активно відбудовував у Чечельницькому районі понівечене окупантами народне господарство, за що в 1958 році був нагороджений орденом Леніна.

Але принциповість і власний погляд на тодішню «кукурудзяну» політику в країні зіграла з ним злий жарт – він поплатився посадою першого секретаря райкому партії. Легкого розжалували по партійній лінії, та з  кадрової обойми не викинули і у тому таки ж 1961 році призначили директором новоствореного плодово-ягідного радгоспу в Барському районі.

Як пізніше згадував Адам Платонович, то були дуже важкі роки становлення господарства. «Злидні бідних сусідніх  колгоспів з  Шипинок, Шевченково, Поповець і Копайгорода з’єднали до купи, і я не знав, за що братися спочатку, хотілося все зробити зразу. Почав із наведення трудової дисципліни, яка не просто шкутильгала на всі чотири копита, а її не було зовсім… Ми тоді посадили перші квартали яблунь і дочекалися врожаю. Виручені гроші вкладали у нову техніку і  будівництво. Було радісно бачити, як радгосп змінювався прямо на очах, а його центральна садиба перетворювалася на містечко з відповідною інфраструктурою…».

Десятки виробничо-соціальних об’єктів було побудовано в «Більшовику» за Адама Легкого. За самовіддану працю 23 представники трудового колективу відзначені державними нагородами, а директор  удостоєний звання Героя праці. Вершиною його трудового подвигу стало нагородження господарства союзним перехідним прапором за показники роботи в 1979 році.

Після знатного Адама Легкого у керівному кріслі директора «посиділи» п’ять наступників, які не зуміли зберегти до сьогоднішнього дня його надбання. Від колишньої слави радгоспу «Більшовик» не залишилося й сліду. Багато колективного добра  розвалили, продали, а то й розікрали. Особливо вражає своїм цинізмом і невдячністю нащадків факт знищення двох добротних гуртожитків, у яких проживали в період збирання плодів студенти вінницьких вузів.

– З того, що змогло вистояти під час повального збагачення жменьки ділків та збіднення всіх людей господарства, залишився тільки будинок культури в Шипинках, якому теж уготована доля розвалюхи, якщо не встигнуть відремонтувати покрівлю, – продовжує Анатолій Таєнчук. – Ну й, звичайно, школа в Копайгороді, до появи якої доклав багато сил і здоров’я Адам Платонович Легкий. Так, що я буду й надалі стояти на своєму, давайте перейменуємо її на його прізвище…

А ось думка з цього приводу дочки Адама Платоновича Любові Адамівни.

– У цій школі я відпрацювала не один десяток років і знаю, що до її будівництва теж причетний тодішній директор Іван Антонович Войцехівський. І якщо брати за великим рахунком, то треба в однаковій мірі віддавати данину пам’яті обом керівникам. Як вихід із ситуації, пропоную відкрити їм меморіальні дошки і назвати вулиці  іменами Адама Легкого та Івана Войцехівського у Шипинках та Копайгороді.

З цим погоджується директор школи Володимир Науменко й додає: «Ми втратили багато можливостей, коли перейменування  можна було зробити без політичного підтексту і оглядок на декомунізацію. Безперечно, Адам Легкий заслуговує на таку шану земляків, як й Іван Войцехівський. А щоб не віддавати одному з них пальму першості, то можна залишити навчальний заклад зовсім без імені, позбавивши цієї привілеї й Олександра Пушкіна. Щодо меморіальних дощок, то сподіваюся на підтримку та розуміння нового складу депутатського корпусу Копайгородської селищної ради та її голови Людмили Василівни Кушнір. І чим швидше ми це зробимо, тим краще буде для стабілізації соціальної напруги в громаді».

Віктор Зеленюк,

власкор «Вінниччини»

Копайгородська ОТГ Жмеринського району

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені