«Там де я, там і хата моя», –

каже про себе співачка, педагог, колекціонерка старожитностей та активна учасниця громадської організації «Етномайстерня КОЛО» Юлія Васюк.

Пані Юлія народилася в Угорщині в родині військового, певний час мешкала на Дніпропетровщині, її шкільні роки минали в Чечельницькому районі, а з початку 2000-х вона по праву вважає себе вінничанкою. Ще змалку пані Юлія відчула бажання спілкуватися зі світом у свій спосіб – за допомогою пісні, тому й професію собі обрала відповідну. Свій вокальний талант жінка успадкувала від прабабусі й іншої долі, окрім як співочої, для себе ніколи не розглядала.

Вже багато років Юлія Васюк займається викладацькою діяльністю, суміщає роботу одразу в двох навчальних закладах та є художнім керівником фольклорного колективу. Крім того, цьогоріч виповниться п’ять років, як вінничанки-однодумиці, в тому числі наша героїня, створили, популяризують та розвивають громадську організацію «Етномайстерня КОЛО», метою якої є дослідження, відтворення та збереження традицій східного Поділля. Учасниці об’єднання спеціалізуються на різноманітних ремеслах, обрядах, звичаях, пісенному мистецтві тощо.

– Однак ми працюємо більше не в майстерницькій площині, а в дослідницькій. Організовуємо етнографічні експедиції, вивчаємо різноманітні техніки вишивки чи ткацтва. Спочатку опановуємо знання самі, а потім навчаємо й наших земляків, – зазначає етнофахівчиня. – На жаль, майстерня й досі не має власного приміщення, всі експонати та творчі доробки зберігаються виключно вдома у її учасниць. Наша організація не має комерційного спрямування, всі її члени (а це чотири майстрині: Анастасія Фоміна, Наталя Сентемон, Руслана Поник та я) мають офіційні роботи, є висококласними фахівцями кожна в своїй галузі, а  етномайстерня стала для нас певною віддушиною з можливістю розвитку, самовираження та популяризації подільських традицій.

Анастасія Фоміна – вишивальниця, робить вироби з соломи (павуки, зірки, коники), вирізає витинанки, пише писанки, ліпить з глини, малює тощо, Наталя Сентемон – голова громадської організації, директорка вінницького обласного центру культури «Щедрик», писанкарка, займається художнім розписом, відроджує складне мистецтво ткацтва на верстатах (рушники, пояси, килими) тощо. Наймолодша учасниця Руслана Поник – артистка «Леонтович капели», писанкарка, викладачка вокалу, вишиває та відтворює традиційні рушники східного Поділля. Пані Юлія професійно займається вокалом, є художнім керівником фольклорного гурту «Мокоша», відтворює традиційні ляльки-мотанки та воскові весільні вінки Вінниччини, розписує писанки тощо. Некомерційна організація «КОЛО» функціонує виключно на безкорисному ентузіазмі її учасниць, а отже, питання щодо приміщення під музей чи бодай майстерню вирішити самотужки вони поки що не спроможні.

Співачка та майстриня з гордістю розповідає про свій, як вона з усмішкою каже, «успішний творчий проєкт» – доньку Софію Аль-Хадіді. Дівчинка – єдина дитина в Україні, яка займається грою на бандурі харківського типу. Особливістю цього музичного інструмента є те, що знайти його у продажу практично не реально, потрібно виготовляти індивідуально. Бракує також фахівців з навчання на цьому виді бандури.

-У цьому сенсі нам із Софією дуже пощастило. З донькою займається педагог Марина Залізняк, яка проробила величезну дослідницьку та педагогічну роботу, за що ми їй дуже вдячні, – зазначає мати обдарованої дівчинки. – Харківську бандуру на початку минулого століття модернізував та став використовувати ще Гнат Хоткевич, який був згодом репресований та розстріляний. За радянських часів гра на даному музичному інструменті взагалі була заборонена, за це переслідували та навіть висилали з країни. Цікаво, що традиції гри на харківській бандурі добре збереглися в діаспорах (Канаді, Австралії, Аргентині, США тощо), а в Україні майже втрачені. Інструмент для доньки виготовив львівський майстер Віктор Рубай, а з приводу особливості гри на рідкісному музичному інструменті раз на 2-3 місяці нас консультує заслужений артист України Дмитро Губ’як з Тернополя.

Наша героїня є прихильницею традиційної української кухні, втім новомодні страви та наїдки періодично з’являються на її столі, але такого «вау», як роками перевірені родинні рецепти, не викликають.

Пропонуємо вашій увазі кілька рецептів, які вважаються улюбленими в родині Юлії Васюк.

Холодець

У нас на Вінниччині щодо цієї страви також вживаються назви “драглі”, “жижки” та “холодне”. Цей рецепт базується на традиційній технології приготування, але вже за допомогою сучасних додатків.

Склад. Курятина – 300 г, свинина – 300 г (краще з кісточкою), яловичина – 300 г, 1 велика цибулина, 1 велика морквина, 4 пачки желатину (якщо розводиться на 500 мл), вода 2 л, кілька перепелиних яєць, лаврове листя, перець чорний, 2 гол. часнику, сіль, кілька гілочок петрушки.

Приготування. М’ясо промити, нарізати шматочками, цибулю і моркву почистити, скласти в мультиварку цілими, налити близько 2 л води. Дати закипіти, злити воду, налити 2 л нової. Додати лавровий лист, перець, сіль і варити 2 години на функції “Тушіння”. Окремо відварити яйця, почистити і натерти часник. Коли все відварилося, взяти частину гарячого бульйону, розвести в ньому желатин.  Решту бульйону зцідити в окрему ємність, додати свіжий натертий часник. Доки він настоюватиметься, розібрати м’ясо по тарілочках, розрізати перепелині яєчка, нарізати відварену моркву фігурним ножом, покласти кілька гілочок петрушки. Процідити бульйон, додати розведений желатин і розлити по тарілочках, не порушуючи композицію з м’яса та овочів. М’ясо можна брати будь-яке, оскільки додавання желатину не обмежує у виборі.

Печінка з дерунами

Ця страва є традиційною для будь-яких заходів: сватання, весілля, проводи, поминки тощо. Печінка – тушковане м’ясо в печі. Подається з дерунами, бабою або млинцями.

Склад: 700-800 г м’яса (яловичина, свинина), 1 кг картоплі, 3 яйця, 3 середніх цибулини, сіль, перець, лаврове листя, олія.

Приготування. М’ясо промити, розрізати на середні шматки, обсмажити на сковорідці до рум’яної скоринки по 1-2 хв. з кожного боку. Почистити, порізати на невеликі шматки 1 цибулину, скласти разом з м’ясом, лавровим листом і перцем в каструлю, посолити за смаком, додати 100 г води і тушити на дуже малому вогні 2-3 год. (залежить від м’яса). Доки м’ясо мліє, готуємо деруни. Картоплю і 2 цибулини почистити, натерти на дрібну тертку, додати яйця, перець, сіль, перемішати і смажити, формуючи невеликі млинчики. Коли все готово, на блюдо викладаємо деруни, зверху печінку і поливаємо жиром від м’яса по всіх дерунах.

Молочний кисіль

Це улюблений смаколик для дорослих і дітей чи не на всіх святах. Моя бабуся робила його дуже смачним і ароматним – це найсолодші спогади дитинства.

Склад: 1,5 л молока, 200 г крохмалю, 2 яйця, 200-250 г цукру, 200 г води, ваніль, дві дрібки солі.

Приготування. У холодне молоко додати цукор, збиті яйця, дрібку солі, довести до кипіння. У холодній воді розчинити крохмаль і тоненькою цівкою вливати в молоко, постійно помішуючи. В кінці можна додати ваніль чи трішки кориці за смаком. Розлити по тарілках, дати охолонути і поставити в холодильник до повного застигання. Смачного.

Вікторія МЕЛЬНИК

Фото взяті з Фейсбук-сторінки Юлії Васюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені