«Вона була золотою людиною…»

За чотири дні згоріла від двобічної пневмонії Наталія Морозюк з Котюжан

Кажуть, що Господь Бог забирає до себе найкращих. Проте важко змиритись із цим рідним і близьким Наталії. Її життя якраз було в зеніті й, мов тонка нитка, обірвалося на 42-ому році. У скорботі й печалі залишилися мама, чоловік, двоє синів, сестра… Вони ще не можуть прийти до тями від непоправного горя, а душу терзають тяжкі думки: «Чому так? Чому з ними? Чому не врятували? Де фатальна помилка? Хто її зробив…»?
Про цей трагічний випадок повідомили у корпункт «Вінниччини» жителі Котюжан. Електронною поштою вони надіслали копію довідки, виданої (самій !!!) Морозюк Наталії Дмитрівні в тому, «що вона знаходилася на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні з 04 січня 2021 року по 08 січня 2021 року. Діагноз – померла 08.01.2021р., негоспітальна двобічна полісегментарна пневмонія». Довідку завізував підписом і завірив печаткою лікуючий лікар…
– Цей документ, звісно, Наталія не отримала, а я взяла його, щоб через суд відновити справедливість, бо в історії хвороби записали її безробітною, а насправді вона ж працювала кухарем дитсадка в Котюжанах, – розповідає молодша сестра померлої Оксана Овчарук, яка проживає у Вищеольчедаєві. – Від травня минулого року це вже друга велика біда у нашій родині. Спочатку відійшов у вічність наш батько, а тепер і Наташа…
Все почалося ще 27 грудня минулого вже року. Ввечері до мене зателефонувала мама Ганя і каже, що через слабкість у тілі дуже погано себе почуває, але до ранку якось протримається. На другий день, з ліками, які взяла в медпункті, її провідала Наталя, а вже 29 грудня у неї самої піднялася температура. На моє прохання поїхати обом в лікарню відмовилися, мовляв, йдуть свята, і хто там буде ними займатися. 31 грудня я купила антибіотики, які виписала медсестра в Котюжанах, і привезла сестрі та мамі, але полегшення не наступало. В суботу ввечері 2 січня я знайшла номер телефону їхнього сімейного лікаря Лунька і розповіла про ситуацію з перебігом хвороби мами і сестри.
Він мене вислухав і відповів, що у нього вихідний і завтра вихідний, а в понеділок приходьте в поліклініку, і будемо розбиратися, в чому проблема…
Чесно кажучи, від такої відповіді мені самій зробилося зле, тому змушені були самі з чоловіком Іваном дзвонити на «швидку». Приїхали лікарі з Могилева-Подільського. Після обстеження мами і сестри вони сказали, що ліки підібрані правильно, і вони можуть їх забрати із собою, але попередили, що пкладуть в інфекційне відділення до ковідних хворих, і «якщо у вас ще не виявлено вірусу, то там його обов’язково підхопите, тому краще залишайтеся вдома…».
З великим страхом ми пережили ніч 2 січня і добу третього січня, а четвертого повезли маму і сестру своєю машиною в Муровані Курилівці. Ми тоді ще не знали, що то була остання поїздка живої Наталі з дому… Вона поїхала, щоб повернутися в труні… Поки вистояли в чергах, поки здали аналізи і дочекалися результатів, день добіг до вечора. Мама так вимучилася, що не могла вже йти, довелося везти її коляскою… Їх поклали в окрему палату колишнього пологового відділення.
5 січня ми знову були в лікарні. Сестра забрала передачу і сказала, що в палаті дуже холодно, а їм капають, роблять уколи і видали одну на двох кисневу маску. Вона попросила привезти з дому пледи і теплий одяг…
Наступний день минув в очікуванні дива, що біда відступить, але цього не сталося. 7 січня Наталя сказала, щоб ми не їхали до них, а необхідні ліки куплять їм в аптеці медсестри. Впродовж дня ми кілька разів спілкувалися по телефону. Останній раз розмовляли десь близько сімнадцятої години. Вона жалілася, що цілий день її дуже погано, не може зігрітися і тяжко дихати…
Як розповіла згодом мама, Наташа цілу ніч не спала, о п’ятій її забрали в реанімацію, де о шостій сорок п’ять, за довідкою, вона померла…
Я не звинувачую когось конкретно у смерті сестри, але чесно треба визнати, що десь ми разом з лікарями щось важливе упустили і зворотної дороги не знайшли. Зараз у лікарні продовжує лікування наша мама. Ми її звідти привозили на похорон…
– В останню земну дорогу Наталю проводжало багато людей, бо своїм життям вона заслужила на таку повагу земляків, – додає директор НВК «ЗНЗ-ДНЗ» села Котюжан Ганна Арнаут. – У нашому дитсадку «Усмішка» кухар була на рівні вихователя. Завжди добродушна і лагідна, Наталія Дмитрівна мала природний дар спілкування з дітками. Як би часом важко не траплялося, з її обличчя не зникала тепла посмішка…
За вісімнадцять років спільної роботи я ніколи не чула від неї поганого слова на когось. Вона була щирою у спілкуванні, відвертою у розмові, чесною у думках. Наталю дуже поважали батьки чоловіка, які називали її дочкою. Нам буде не вистачати її, і я не знаю, як ми маємо пояснювати діткам, що тьотя Наташа вже ніколи не прийде до них…
– Я впевнена, зі мною погодяться всі жителі нашої громади, що Наталя була золотою людиною, – каже про колегу по роботі Неля Порхун. – Вона дуже смачно готувала страви, вкладала у них не тільки знання, але й душу. Вміла дітей припросити, аби ті ще захотіли добавки. Випікала пиріжечки, тортики, а для дорослих – короваї. Вдома була дбайливою господинею. Разом із чоловіком Сергієм, з яким ніколи не сварилися, тримали велике підсобне господарство. Я часом по-доброму дивувалася, де у неї бралися сили, щоб давати лад двом коровам, двом бикам, п’ятьом свиням, табуну гусей, качок, курей і на роботу встигати вчасно приходити.
Вона кохалася у квітах. На її подвір’ї вони цвіли з ранньої весни до пізньої осені…
Під вечір сьомого січня я розмовляла з Наталею по телефону, і вона жалілася, що цілий день марширувала палатою, аби зігрітися в ноги… Я не медик, але думаю, що постійне відчуття холоду повинно було сигналізувати лікарям про якийсь збій в організмі Наталі. Чомусь це їх не насторожило. А шкода… Своїм же теплом, добротою і любов’ю вона зігрівала всіх, хто був коло неї… Царство їй Небесне і земля пухом…
Віктор Зеленюк, власкор «Вінниччини»
село Котюжани,
Мурованокуриловецька ОТГ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені