«Нашої любові вистачить на всіх…»

Тетяна та Сергій Остаповці з Іллінецького району виховують 15 дітей

Вчительське подружжя з Купчинець Іллінецького району одним із перших у районі створили дитячий будинок сімейного типу. Але спочатку брали осиротілих чи бездоглядних діточок на виховання як прийомна сім’я. Їм було діло до чужої неприкаяності та невлаштованості вже тоді, коли в самих на руках було своїх троє хлопчиків. Очевидно, Тетяна Миколаївна та Сергій Адамович наділені  якимось надлишком людської доброти, тепла та енергії. І цим всім прагнуть поділитися з малечею та підлітками, що на зорі життя потрапили у непросту життєву ситуацію. Вони щосили рятують дітей від інтернатів та сирітства. Від казенного, нехай ситого та матеріально забезпеченого, проте сирітства.

Аби зазирнути в дитячу душу і зрозуміти, що в ній коїться, достатньо дізнатися історії, що передували потраплянню в сім’ю Остаповців. Так ось. Одного з малюків патронажна сестра знайшла в нетопленій хаті, в якій він пролежав на самоті, негодований, із запаленням легенів, бозна скільки часу. У результаті в лікарнях немовля перебувало частіше, ніж у стінах дитячого притулку. Як відгук з минулого залишилася купа болячок у вигляді проблем з бронхами, алергози, безкінечні кашлі. Іншу кількамісячну дитинку батьки, які горілку полюбляли  більше, ніж новонародженого, під час святкування Водохрещення забули в ганчір’ї на льоду. Правоохроронці з собакою ледь знайшли і дивом відігріли. Комусь довелось виживати у світах, ночувати під лавочками та на стадіонах, бо батьки не просихали  від оковитої. А в когось матір чи батька забрала трагедія. І як пояснити тендітній дівчинці, що вона опинилась у спецприйомнику, бо її матуся вкоротила собі віку, бабуся через місяць померла, а татові доля доні не цікава? От і ходила дівчинка весь час із дитячим, іграшковим телефончиком і дзвонила, дзвонила матері… Це був своєрідний психологічний захист, дитяча психіка так адаптувалась у жахливій ситуації, аби вистояти. Вам боляче це читати, і серце мимоволі стискається? А Тетяні Миколаївні та Сергію Адамовичу було недостатньо просто поспівчувати. І вони брали дівчаток і хлопчиків під своє крило. 

Тепер це усміхнені, щасливі діти та підлітки, які живуть радощами, складнощами та турботами свого віку у просторому будинку Остаповців. У них є мама і тато, брати і сестри. І головне: відчуття сім’ї та турботи. Ми навмисно не називаємо імен малих, історії яких описані на початку статті: нехай цей морок назавжди залишиться в минулому. Мама Таня і тато Сергій змогли зробити так, щоб травми минулого не завадили їм будувати нове, повноцінне життя.

– Побралися ми з чоловіком на завершенні навчання у педагогічному  інституті і повернулись жити у мої рідні Купчинці. Нам, як молодим фахівцям, виділили трикімнатний «вчительський» будиночок у центрі села.  Спочатку у нас народився син Олександр, через 5 років – Богдан, а ще через 2 з половиною – Анатолій, – розповідає історію своєї родини Тетяна Миколаївна. –  Коли наймолодшому виповнилося 3 роки, я з подивом почала помічати, що у мене з’явилося дуже багато вільного часу – дітки підросли, а нерозтраченої енергії у нас з Сергієм ще було вдосталь (попри роботу в школі та громадську діяльність).  І тоді замислились про сестричку для хлопчиків. Але чомусь весь час і в пресі, і по телебаченню наштовхувались на історії про осиротілих чи бездоглядних діточок. До всього, чоловік Сергій поїхав на заробітки до Києва, і там був вражений кількістю бездоглядних маленьких волоцюжок, які сиділи з пакетами на голові та нюхали клей. Люди швиденько пробігали повз, поспішаючи у справах. А Сергію боліло серце за чужих дітей.

Так у 2005 році в сім’ї Остаповців з’явилась дворічна Любочка. Перший тиждень, що опинилась у хаті, безперестанку бігала від мами до тата і пригорталась, пригорталась, насолоджуючись обіймами. У своїх два роки говорила лише кілька слів, але буквально за тиждень почала досить жваво балакати. Старші брати із задоволенням бавили крихітку, опікали та допомагали адаптуватися. А за рік в сім’ю прийшла іще одна донечка – чотирирічна Надійка. Із її появою в домі пов’язана щемлива історія: хлопці в очікуванні нового члена родини  самостійно накрили стіл і почепили плаката «Ласкаво просимо у сім’ю!». А Богдан наступного дня  за власні кошти  купив новій сестричці капчики. Коли дорослі запитали, як він вгадав із розміром, той, знітившись, відповів: «Я поміряв її ніжку долонькою…».

Згодом сімейне коло розширилось – Таня, Оля,  Юра. Трохи згодом – Діана та Саша. Щоб дітям не було затісно, подружжя великими зусиллями звело гарний двоповерховий будинок – здійснили іще одну свою мрію. Здавалося, клопотів та турбот в Остаповців більше, ніж у інших – тільки встигай. Але у 2015 році глава сімейства Сергій Остаповець пішов служити в АТО. На німе питання в очах дружини відповів: «Я виховую синів. Як я потім їм поясню, де я був, коли моя Україна була у вогні?»

– І я не знайшла аргументів проти, я знала, що все буде добре. На себе взяла частину чоловічих обов’язків по господарству, діти принишкли, але я пояснила їм, що ми повинні сконцентруватися, жити в мирі, та кожен має виконувати свою частинку обов’язків. Чомусь боялися, аби ми не занедбали  господарство, щоб дітки не запустили навчання. Але справились, татові за нас не було соромно, коли він повернувся! – згадує непростий період в житті Тетяна Миколаївна.

А далі, а далі сім’я Остаповців прийняла в своє лоно іще п’ятьох дітей, які потрапили у непрості життєві обставини.  Щоб не розлучати братів і сестер, Остаповцям довелось трохи поклопотати і поїздити  по притулках та інтернатах. Але всіх зібрали докупи: Вероніці – 8, Богданчику – 6, Назару – 4, Ані – 3, а Сашуні – 10 місяців!

Нині в тому будинку,  як у вулику, гамірно від дитячого щебету та клопотів. Байдикувати тут не прийнято – у кожного є свої обов’язки та графік чергувань по господарству. Але найперший обов’язок школярів – гарно вчитися. Воно й зрозуміло: коли батьки – педагоги, інакше не вийде. Старші опікуються меншими, кожен робить посильну роботу. До охайності, відповідальності та самостійності батьки привчають дітей лагідно, але наполегливо. Враховують вподобання та нахили.

– Богдан, приміром, із задоволенням опікується козою, Вероніка доглядає кролів, Люба доїть корову.  Хлопчики  вже знаються на городніх справах і з задоволенням допомагають  батьку, теж затятому городнику. Одних корчів помідорів він вирощує до 2 тисяч! Тетяна, дівчина ніжної вдачі, найбільше бавиться з малечею, це в неї виходить завиграшки, дітлахи її обожнюють.  Ну, а Надя любить готувати, захоплюється кулінарією, залучає до цього і менших.  Коли вона повертається з навчання, я геть на кухню не заходжу, – перелічує Тетяна Миколаївна. – Звичайно, у нас не все ідеально, бувають і конфлікти, і капризування – як у кожній сім’ї. Але в мене є принцип: повторювати і просити тричі. Щоправда, до третього разу рідко доходить. Але коли і тоді не слухають, кажу: «Добре. Відпочивайте, тоді робитиму все сама!». І ще не було жодного разу, аби дитина, посовістившись, не вставала поруч.

Не всіх дітей Остаповці брали до сім’ї маленькими. Дехто вже скуштував «вільного», бездоглядного життя, сформував характер із не завжди правильними звичками.

– Ми розуміли, на що йдемо. Одразу оголошували: у нас заборонено красти, брехати, пити і курити. Присікаємо це жорстко. Всі бажання та потреби обговорюємо. Ще вимагаємо, аби діти казали, куди і на скільки йдуть, коли повернуться. Коли щось не залагодилося, проводимо виховні бесіди, досі справлялися. Я настільки добра, наскільки і вимоглива, хочу, щоб мої діти були стійкими, пристосованими до життя і людяними! – розповідає про принципи виховання багатодітна матір.

Психологи кажуть, що діти роблять не те, що просять і кажуть робити батьки, а те, що самі батьки роблять! Тоді за діточок Остаповців можна бути цілком спокійними, адже їхні батьки – взірець доброти, порядності, людяності. До здорового способу життя і спорту дітей привчає батько, вчитель фізкультури, він сам – затятий марафонець, має чимало нагород за участь у різноманітних змаганнях. Слідкує, аби дітки росли загартованими, міцними, не хворіли.  Але водночас балує дітлахів смачними стравами власного виробництва. Сніданок – його сфера відповідальності.  Вишивати, шити, плести не лише дівчаток, а й декого з хлопців навчила мама.  Усім тонкощам ведення чималого господарства діти  також навчаються під керівництвом батьків. Окрім чималих городів, тримають на цьому обійсті і худобу та птицю. Але й для мистецтва, співів і музики та інших захоплень знаходять тут час. Та ще й волонтерять регулярно, допомагаючи то геронтологічному відділенню, то бійцям  у зоні ООС, а то дитячому притулку чи лікарні! А на традиційні сімейні чаювання з солодощами однаково чекають і дорослі, і діти. Це час поділитись враженнями, досягненнями, проблемами, час набратися наснаги від сімейного гурту.

Найстарші сини Остаповців вже вирушили у самостійне життя. Олександр – відомий у Вінниці музикант, ведучий, організатор івент-агентства. Богдан і Анатолій допомагають йому працювати, здійснюючи технічну підтримку. Але нещодавно Богдана призвали на строкову службу, і тепер він служить в армії. Юрію батьки купили хату на сусідній вулиці, і він вчиться хазяйнувати  самостійно. Надія опановує у Вінниці професію перукаря та манікюрниці, Діана вже працює в цій сфері. Тетяна – лікар-ветеринар, а Ольга, яка теж має фах ветеринарного лікаря, паралельно досягнула успіху у футбольному блогерстві. Люба, яка закінчує школу, має неабиякий талант до співів. Середній Сашко чудово танцює, має нагороди з обласних конкурсів.

-Усіх дітей у нас 15, але частина вже живе самостійно, хтось вчиться, тож стаціонарно в будинку в нас завжди не менше десяти. Не раз і не два, коли брали чергову дитину до сім’ї, чули від органів опіки: «Ви не уявляєте, яка це важка дитина, які в неї діагнози!» Уявляли, додали, побороли… І дитячі енурези, в декого не допустили до астми, відпоїли козячим молоком,  справились із гіперактивністю, привчили до людських стосунків та соціальних норм. Тепер  тішимось їхніми успіхами, молимося, аби доля кожного склалася добре. Зараз найменшому Сашуні 4 рочки, а Олександру першому (як жартома його називаємо) вже 29. А ми знову молоді батьки, – жартує Тетяна Миколаївна. І додає: – Мене часто питають, як справитись з такою оравою дітей? А я зауважила: після третього тільки каструлі стають більшими, і вже без різниці, чи їх 5, чи 7. Я говорю це беж жодного цинізму, тут суто практичні речі. Нашої з чоловіком любові вистачить на всіх дітей, які живуть з нами! Інакшого життя ми не уявляємо…

Юлія РАЗАНОВА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені