100 років тому в Ялтушкові засідав уряд Петлюри,

або Чому ще одну історичну споруду спопелив «червоний півень» у Барській громаді

Тему цієї публікації підказав мій давній приятель Григорій Гомель. Він порадив поїхати у Ялтушків і «на власні очі побачити, як сучасні варвари знищили будинок, в якому більше ста років тому відбулася історична подія, пов’язана з нашим краєм та Симоном Петлюрою…».
На підтвердження того, що Голова Директорії і Головний отаман військ УНР Симон Петлюра бував у Ялтушкові, Григорій Гомель надіслав копію статті доктора історичних наук, професора Сергія Литвина у журналі «Воєнна історія» №2 (50) за 2010 рік «Петлюра і Пілсудський: спільний похід на Київ 1920 року».

«…встань до оборони Твоєї батьківщини…»
У своєму дослідженні науковець стверджує, що 8 листопада 1920 року Петлюра звернувся з листом до начальника Польської держави Юзефа Пілсудського, в якому, зокрема, писав: «…Я почав ефензиву, бо се єдиний вихід із становища, утвореного Ризьким трактатом, деякі пакти котрого є незрозумілі та, певно і не для мене одного, бо мені здається, що й знавці міжнародного права не все в тому трактаті збагнути та пояснити зможуть. Єдине, що для мене ясним є після ознайомлення з цим витвором дипломатичної мудрости, це те, що я залишаюсь один і, що Україні прийдеться проводити дуже ризиковану боротьбу на очах у Європи, яка в позі Пілата буде дивитись «на схід» [19].
Цього ж дня, 8 листопада, у ставці командувача армії в Ялтушкові відбулася державна нарада за участю Симона Петлюри, всіх членів уряду і командирів дивізій.
Нарада ухвалила рішення про підготовку наступу на 11 листопада та прийняла відозву до українського народу, в якій закликала: «Повстань, як одна душа, одностайно встань до оборони Твоєї батьківщини й викинь чужих хижаків поза кордони рідних Твоїх земель. Головний Отаман військ УНР, а з ним укупі уряд та командування кличуть Тебе до останнього бою… Удармо на ворога, виженім його з нашої землі, политої святою кров’ю її синів, та розпочнімо нове буття! А буде воно таким, як Ти, Український Народе, вирішиш. В єднанні сила і побіда! У Твоєму імені, Український Народе, ми домагаємось від усіх громадян краю цілковитого послуху. Вперед з Божою поміччю!» [6, 63-64].

«Боляче і соромно за земляків…»
Не будемо проводити паралелі між минулим і сьогоденням, залишимо цю справу дослідникам історії та повернемося до поради пана Гомеля відвідати Ялтушків. Будинок, про який йде мова, очевидно, і є місцем проведення тієї державної наради за участю Симона Петлюри. Достеменно ж ніхто тепер цього не підтвердить, бо на довгі десятиліття цей факт замовчувала тодішня влада, і ніяких меморіальних дощок не встановлювали, і пошуком очевидців тих подій ніхто, звісно, не займався. Тоді це вважалося антирадянською діяльністю, за яку світив реальний тюремний строк…
І тільки з плином часу та зміною суспільно-політичного устрою в державі Україна з’явилася можливість заглянути у безповоротно втрачене минуле. Бо до осені минулого року навіть панський будинок у занедбаному парку відпочинку Ялтушкова ще зберігав залишки своєї величності. Перед торішніми виборами там сталася пожежа. Все, що могло ще представляти історичну цінність, безжально знищено вогнем.

– У тому, що це був навмисний підпал, немає у мене ніякого сумніву, – каже Григорій Гомель. – За буденними клопотами, місцева влада не займалася не лише тим будинком, а й самим парком. Його перетворили на смітник з дикими заростями чагарників, з-поміж яких тягнуться до неба старі ясени та ялини. Страшно споглядати всю цю картину, бо ще порівняно недавно тут був порядок. Панський будинок цукрозаводчика Іона Зайцева належав цукровому заводу, а після знищення підприємства у 2000-х роках прийшла у запустіння й стара споруда…
Ми дуже багато втратили від цього, бо це місце можна було перетворити на одну з історичних пам’яток спільної боротьби українського та польського війська за свою незалежність. І сам факт прийняття у Ялтушкові згаданої відозви до українського народу мав би виконувати сьогодні патріотичну роль у вихованні молодого покоління. А так, маємо, що маємо – за вітром пішла ще одна сторінка нашої гіркої історичної біографії, до якої ще можна було доторкнутися рукою…
Григорій Гомель повідав, що знає про перебування Петлюри в Ялтушкові з розповідей своєї бабусі по маминій лінії Наталі Каленівни Боднар. Вихований тодішньою радянською системою, він не надавав цьому факту особливого значення, та з роками осмислив почуте і почав своє «розкопування» історичної правди.
– У той час моїй бабусі було двадцять років, вона залишилася єдиною із своєї великої сім’ї, яку викосив тиф. Від смерті її врятувала рідна тітка, виганяючи жар з тіла п’явками і сирою картоплею, що прикладала до скронь. Очухавшись від болячки, вона носила воякам воду і ходила на мітинги, які вони збирали на сільському майдані. Мені вкарбувалися у пам’ять її слова: «Я бачила Петлюру так близько, як тебе, він був дуже гарним, він воював за Україну…». Бабуся розповідала, що петлюрівці не розстрілювали мирних жителів Ялтушкова, бо якби це було насправді, то тодішня ідеологічна машина «розкрутила» б цей факт у ранг злочинів проти українського народу…
– Панський будинок у нашому сільському парку був багато років окрасою Ялтушкова, – додає до розповіді Григорія Гомеля місцева жителька, яка не захотіла називати своє прізвище. – Ним опікувалася адміністрація цукрозаводу, де облаштували відомчий готель та робітничий гуртожиток, а добротним підвалом користувалися працівники дитячого садочка. Він вистояв у війну, пережив розруху і продовжував приносити користь людям, та знайшлися такі, які не пощадили пам’ятки історії і пустили «червоного півня». Так, як свого часу варвари зробили з давнім маєтком в сусідньому селі Біличин. Кому і чим заважали ці споруди, не знаю. Якщо їх не вберегли тоді, то навряд чи тепер відновлять. Боляче це усвідомлювати і соромно за земляків…
Віктор Зеленюк,
власкор «Вінниччини»
Барська громада
Фото автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені