«Тепер я живу спортом», –

каже інвалід дитинства, 25-річний мешканець Козятина Олександр Плахотнюк

До спортивних занять Сашко долучився в 16 років. Саме тоді його помітив засновник і керівник Козятинського міськрайонного клубу для дітей-інвалідів «Повір у себе» Володимир Шульга. Помітив і запросив до себе на тренування.

Втім, хлопця було важко не «помітити». Адже у свої шістнадцять років він мав зріст 1 метр 70 сантиметрів і вагу 130 кілограмів. А ще проблеми із зором, опорно-руховим апаратом та певні особливості інтелектуального розвитку. Однак це не завадило Володимиру Шульзі взяти під опіку ще одного вихованця.

– Тренування відбувались по 2-3 рази на тиждень, – розповідає Сашко. – Спершу по годині, а потім по дві й більше. Володимир Іванович подивився на мене й сказав, що з мене може вийти непоганий штовхальник ядра. Тому ми й тренувались за цією дисципліною. Спершу я штовхнув ядро десь на три метри. А вже через кілька років тренувань показав свій найкращий результат – 8 метрів 48 сантиметрів. Попутно я займався штангою: підіймав її над собою і виконував жими лежачи – від 70-ти й більше кілограмів. Крім цього, я займався у тренажерній залі, ходив на плавання, грав у шахи і ганяв у футбол…

За цей час Сашко брав участь чи не у всіх спортивних змаганнях, що проходили як у місті, так і в колишньому Козятинському районі. Зумів навіть  відзначитись на обласному рівні, «взявши» два других місця на першості з плавання (дистанція 25 і 50 метрів). Так само в його активі друге місце на міських змаганнях  із шахів. Словом, за дев’ять років спортивного життя хлопець настарався на 9 медалей та величезну кількість різноманітних дипломів та Почесних грамот.

Але найцікавіше навіть не це. Річ у тім, що юнак змінився. Дуже змінився. Просто до невпізнаваності. По-перше, він схуд на цілих 20 кілограмів (уявіть, лишень) і виріс на 15 сантиметрів. А, по-друге, за словами його тата Володимира, у Сашка стало більше наснаги до життя, впевненості у собі, він став більш комунікабельним, відповідальним, організованим та витривалішим до фізичних навантажень.

– Тепер я зовсім інша людина, – констатує хлопець. – І дихати набагато легше, і пересуватись, а найголовніше, в мене з’явилась мета в житті – фізичний розвиток. А тут межі досконалості нема. От зараз карантин і ніщо не працює: ні басейн, ні стадіон, ні «тренажерка» – нічого. То я щодня роблю вдома зарядку, виконую вправи, багато гуляю на свіжому повітрі, тому що маю залишатись у добрій спортивній формі.

– У мене тренуються виключно діти-інваліди, – підсумовує розповідь  керівник клубу «Повір у себе» Володимир Шульга. – І Сашко теж не став винятком. Він із дитинства погано бачить, має проблеми з опорно-руховим апаратом та певні розумові особливості. Однак це не заважає йому бути дуже хорошою і чуйною дитиною та відповідальним спортсменом. Нехай поки що він не став видатним штовхальником ядра, хоча ми й тренувались разом кілька років. Але, повірте, отих вісім із «гаком» метрів –  це для нього надзвичайно добрий результат. Прийде час, і він досягне десятиметрового рубежа. А на обласному чемпіонаті для такої категорії спортсменів, як він, 10 метрів – це приблизно рівень кандидата у майстри спорту.

– А візьміть його жим штанги лежачи, – продовжує Володимир Іванович. – Він же починав із ваги 35 кілограмів, а зараз без проблем «долає» вагу 90 і більше кілограмів. Це дуже вагомий результат. Жим, присідання, різні вправи на тренажерах – у Сашка все виходить дуже добре. Зрозуміло, що це не окремий вид спорту, але багато що говорить про нього і його фізичні здібності. І нехай з нього ніколи не стане параолімпійського чемпіона, однак він себе вже нині відчув повноцінною людиною – ось що найголовніше! Хлопець цим живе. У нього є задатки й можливості. Сашко себе вже знайшов у житті. І дивлячись на його приклад, люди мають розуміти, що потрібно боротись, не здаватись і не опускати руки. Тому що безвихідних ситуацій не існує.

  – Зараз хочу залучити до себе ще одного спортсмена-інваліда, – зазначає Володимир Шульга. – 18-річного Володю Авдєєва із Миколаївки. Десь півроку тому йому потягом відрізало обидві ноги. Але хлопець не здається. Наразі навчається ходити на протезах. Головне, щоб він трохи фізично віджив після страшної травми. А психологічно, за допомогою тренувань, а пізніше й перемог, він не відчуватиме себе неповноцінним. Підберемо вид спорту, який йому до душі, будемо працювати, і стане з Володі чемпіон. Головне – характер. А він, здається, в хлопця є…

Олег КРИВОНІС

м. Козятин

На фото: Сашко Плахотнюк і його нагороди 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені