Пенсіонери, сонячні батареї і цигани…

Такі тепер реалії Кам’яногірки, невеликого старовинного села, що входить до Іванівської територіальної громади Хмільницького району.

Назва населеного пункту – Кам’яногірка

Рік заснування – 16-17 століття

Кількість населення – 246 осіб, з них 34 дитини

Відстань до обласного центру – 38 км

Інфраструктура – Будинок культури, медпункт

Коли було засноване це село – нікому достеменно невідомо. Однак йому вже мінімум кілька століть. На користь цієї версії свідчить факт, що свого часу тут поселились старообрядці-росіяни, котрі тікали від церковних реформ Патріарха Никона, який запроваджував їх у Московському царстві в середині 17 століття.

Основним заняттям місцевих мешканців було землеробство, скотарство та особливо гончарство. А також заготівля грибів, ягід та фруктів у місцевих лісах. А від прийшлих старовірів предки нинішніх мешканців Кам’яногірки перейняли ще й цілий ряд ремесел, зокрема, навчились виготовляти бочки, ярма, вози, сані, дерев’яні колеса, упряж. Словом, жили не лише із землі, якої тут було негусто, а й із ремесел.

Цікава версія походження назви населеного пункту. Справа в тому, що для того, аби з Іванова добратись до Кам’яногірки, слід подолати аж п’ять чималих кам’яних горбів. Можна тільки уявити, скільки труднощів щоразу зазнавали місцеві мешканці, коли їм доводилось мандрувати в обидва боки цим шляхом кіньми чи волами. Село ніби заховалось за кам’яними гірками. Звідси й назва… Із цим стародавнім переказом мене ознайомив депутат Іванівської територіальної громади від Кам’яногірки, голова ФГ «Крона», 48-річний Олег Крот. Він і став моїм гідом, розповідаючи про особливості місцевого життя.

– Хоч і народився в Уладівці, однак виріс в Кам’яногірці, біля діда з бабою, – каже Олег Анатолійович.  Тут живу і працюю, тут-таки будую дім. Я люблю своє село і нікуди звідси не збираюсь виїжджати, хоча й була така можливість.

І дійсно, під час розмови у мене склалось враження, що мій співрозмовник твердий і переконаний патріот своєї «малої батьківщини». І це враження ще більше посилилось, коли я дізнався, що місцеві мешканці делегували йому почесний обов’язок захищати їхні права аж п’ять разів поспіль. Так що ведучи мову про своє село, Олег Анатолійович був прямий, відвертий і навіть певною мірою безкомпромісний.

– Якщо чесно, то село вимирає, – каже він. – Уже давно в нас нема тих гончарів, бондарів, стельмахів, котрі тут жили й працювали. Ніхто вже не виготовляє дубових бочок і не їздить на возах. А раз нема возів, то й відійшли і майстри, які вміли їх майструвати. Гончарів теж нема, хіба що у сусідніх Гущинцях ще залишилось кілька.

– Населення з року в рік скорочується, – продовжує він. – Всі, хто мав можливість, звідси виїхали. Наразі маємо 246 осіб. З місцевих – переважно люди 70-80-річного віку. Щоправда, маємо чимало приїжджих. Всі вони, як правило, багатодітні, придбали тут будинки і живуть. Школи в нас нема, дитсадка теж. Так що до карантину дітей на навчання і в дитсадок возили шкільним автобусом у Гущинці. 

А ще у селі живе кілька родин ромів. На думку Олега Крота, будинки вони не купували, а вселились туди по домовленості з господарями.

– Зі слів місцевих мешканців є «хороші цигани» і «погані цигани», – каже він. – У «хороших» діти ходять до школи на навчання, вони привітні, здороваються і поводять себе цілком адекватно. А от з «поганими» в місцевих конфлікти. Є 16-річні циганські хлопці, котрі вже їздять на «БМВ», але не вміють ні читати, ні писати. Ніде не навчаються і не працюють. Чим їхні родини заробляють на прожиття – невідомо. Напевно, перевозять траву, яка «приносить радість людям», чи щось подібне. Живуть всі роми у п’яти оселях. В окремий час там їх може бути, як у казочці про рукавичку – кілька десятків осіб. Біля однієї хати може стояти по 5-6 машин. А наступного дня бути порожньо. Вони ж не прив’язані до одного місця і постійно мігрують.

А ще у Кам’яногірці почали масово викуповувати залишені садиби і монтувати там сонячні батареї. І це, на думку Олега Крота, недобре, адже туди вже ніколи не повернуться люди. Не краща ситуація в селі і з робочими місцями, хоча місцеві селяни й не дали розграбувати колгосп.

– Половину землі і всі господарські будівлі забрали жителі села, які народились і виросли тут. Це онуки тих людей, котрі хазяйнували тут до колективізації, – зазначає співрозмовник. – Вони й займаються сільським господарством та тримають на фермі худобу. Щоправда, таких небагато, та й худоби утримується значно менше, ніж колись. Крім цього, дехто займається транспортним бізнесом, багато хто виїхав на заробітки. Пенсіонери отримують пенсію, мають якісь надходження із земельних паїв. А приїжджі багатодітні здебільшого сидять дома, отримуючи допомогу від держави. Отак і живемо…

Так історично склалось, що невеличку Кам’яногірку кілька разів приєднували як не до Гущинець, то до Іванова. І щоразу, за словами Олега Крота, подібні приєднання закінчувались «пограбуваннями, бунтами і від’єднанням». Так що до нинішнього чергового «входження» села до складу Іванівської громади він ставиться дещо скептично:

– Із доброго: за кошти об’єднаної громади нам освітили село і поміняли дорожні знаки, – зазначає співрозмовник. – А з поганого: вважаю, що ми сплачуємо більше податків, ніж їх потім повертається назад. Так що, коли в селі потрібно щось зробити, то все робиться за кошти місцевих підприємців. Таким чином було відремонтовано пам’ятник, медпункт, автобусну зупинку, споруджено два громадських туалети, облаштовано стадіон, підсипано та відгрейдеровано дороги.

А оскільки ремонтувались вони ще кілька років тому, то вже знову потребують ремонту. Це, безумовно, «мінус», а от до «плюсів» можна віднести задовільне транспортне забезпечення села із Івановим, Калинівкою та Вінницею. Зокрема, постійно курсують рейсові автобуси та маршрутки. Благо, до села дорога в доброму стані.

Оце, в принципі, і все. Хотілось би закінчити на якійсь позитивній ноті, але, на жаль, позитиву тут значно менше, ніж негативу. Типове невеличке, депресивне сільце, якому не пощастило «народитись» «біля траси» чи десь «під Вінницею». Одне із десятків «малих» сіл Поділля. Урбанізація. Економічна криза. Демографічний спад. Об’єктивна реальність. Все зрозуміло, але чогось сумно.

Олег КРИВОНІС

Хмільницький район

На фото: Олег Крот

Будинок культури

Автобусна зупинка

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені