Аурелія – фея-лялькарка

Життєва історія Аурелії Кметюк у черговий раз доводить, що якщо сильно чогось захотіти, прикладати зусилля і віддавати весь свій час, то можна стати майстром в будь-якій сфері, навіть не маючи спеціальної освіти, а лише величезне бажання творити.

«Золота» – саме так перекладається з молдавської ім’я нашої героїні. І пані Аурелії воно дуже пасує: сонячна, світла, позитивна і навіть дорогоцінна (принаймні такою є її творчість). Родом із Тирасполя, навчалася в Одесі, а заміж вийшла на Вінниччину, і відтоді двадцять років мешкає в Оратові.

За освітою Аурелія Кметюк викладачка російської мови та літератури, але за прямим фахом працювати їй не довелося, однак з дітьми вона займається з великим задоволенням: веде мистецький гурток у місцевому будинку дитячої творчості та додатково підпрацьовує репетитором англійської.

Вперше про те, аби щось творити руками, оратівчанка задумалася після перегляду дуже популярного колись радянського журналу «Робітниця». Саме в ньому, на одній із обкладинок, вона побачила ляльку з солоного тіста і «загорілася» бажанням навчитися й собі виготовляти таку красу. Інтернету тоді не було, тож майстриня довгими митарствами віднаходила власну формулу матеріалу. Згодом перейшла на полімерну глину, нині ж «ліпить» із вовни, каже, що це та сама глина, тільки інструмент змінюється – працювати треба з голкою.

Творити з вовни пані Аурелія почала сім років тому, взялася за нову для себе справу, приставши на пропозицію директора будинку дитячої творчості, де на той час вела гурток тістопластики. Зізнається, що за перші роботи у валяльній техніці їй трохи соромно.

– Перші тваринки з вовни виходили страшненькими, але як не дивно продавалися. Мабуть, їх купували з жалості, – сміючись розповідає жінка. – Потім я почала робити їх більш реалістичними, а відпрацювавши на них техніку, взялася за авторську портретну ляльку і каркасну на барельєфі. Приємно відзначити, але, крім України, мої роботи є і в Америці, і в Європі.

Лялькарка навіть зробила для Оратова різдвяний вертеп із метровими персонажами, а нині працює над подібним для сусідніх Іллінців (до грудня має зліпити 5 людей і троє тварин). Досить часто майстриня отримує замовлення на портретні ляльки, каже, що такі подарунки клієнти найчастіше замовляють своїм рідним на ювілеї або пам’ятні дати. Як не дивно, але чоловіки-ювілярі сильно переважають в її доробку, подарункові портрети для жінок замовляють значно рідше.

– Нещодавно виконувала портрет одного поважного академіка з Києва, йому 80, але зображати старенького дідуся мені не хотілося, тож знайшла в інтернеті фото, де йому 60 і на якому він ще виглядає сповненим сил та енергії. А зобразила я його гетьманом. У підсумку замовник виявився дуже задоволеним, а мені більшої винагороди й не треба, – переконує жінка.

Аурелія каже, що нині залишається популярною патріотична тематика. Замовники хочуть бачити своїх рідних в образах козаків, гетьманів та інших національних героїв.

– Перед початком роботи завжди прошу декілька світлин тієї людини, над образом якої буду працювати. Одні замовники ретельно підходять до контролю моєї роботи, постійно звіряються з подібністю на оригінал, інші – цілком покладаються на моє бачення, – розповідає тонкощі творчого процесу пані Аурелія. – Замовлення на молоду дівчину в мене було лише одного разу, і надійшло воно з Польщі. Молодий чоловік захотів зробити подарунок своїй дівчині і замовив її об’ємний портрет. Сподіваюся, що власниця портрету залишилася задоволеною.

Оратівська майстриня не зосереджується лише на одних ляльках: робить палантини (великі шарфи), взуття, прикраси, іграшки. Використовує для цього італійську тонку вовну. Розповідає, що для каркасних ляльок вона купує лише японську полімерну глину, яку вважає найкращою для цієї роботи. В Оратові нереально придбати необхідні для творчості матеріали, навіть у Вінниці їх доводиться довго вишуковувати, й не завжди знайдеш те, що потрібно. Благо, добре налагоджена поштова доставка, тож замовити все необхідне цілком реально, були б гроші.

З кожною роботою Аурелії Кметюк її персонажі виходять ще більш реалістичними, навіть глядачі зауважують, що вони, наче живі, з розумними очима-вогниками. Сьогодні ні на що, окрім творчості, часу в майстрині не вистачає. Син вже дорослий і проживає за кордоном. Чоловік допомагає тим, що не заважає, а від творчого вигорання майстриня лікується тим, що влаштовує собі невеличкі творчі канікули, і за деякий час муза знову її відвідує. Аби почуватися щасливою, їй достатньо мати фінанси на матеріали та вільний час – і починається вовняна магія.

– Прибутковою цю справу не назвеш, – зізнається пані Аурелія. – Зараз дуже не простий час, людей більше турбує, як заплатити комунальні платежі, щоб ще вистачило грошей на їжу. За таких умов мистецтво програє… Поціновувачів не так багато, але добре, що вони є, і я із задоволенням беруся за їхні спецзамовлення.

Вікторія МЕЛЬНИК

Світлини в особистого архіву Аурелії Кметюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені