Райський куточок родини Очеретних

Ще десять років тому Олег та Віталіна Очеретні мешкали у багатоквартирному будинку у Томашполі. Однак бажання «жити на природі» і «мати все своє» пересилили принади міського побуту. Відтак, у сусідній Раковій подружжя купило старенький будинок та чимале обійстя площею 60 «соток». Скільки праці й зусиль довелось вкласти у новопридбану «латифундію» – одному Богу відомо. Але ж недаремно сказано, що терпіння і труд  все перетруть. Так що наразі садиба Очеретних  може слугувати першим осередком  «зеленого туризму» не лише в Раковій, а й на території всієї Томашпільської селищної територіальної громади, куди входить майже три десятки населених пунктів.

             Коли збуваються мрії

Найцікавіше те, що ані Олег, ані Віталіна ніколи до цього у селі не жили. Обоє «квартирні», оскільки народились і виросли в Томашполі. Він все життя працював водієм: спершу вантажівки на агрокомплексі «Зелена долина», а потім пасажирського автобуса. Вона – практичним психологом аграрного профтехучилища, а згодом – кадровиком в органах внутрішніх справ.

– Чоловік здавна мріяв мати власне господарство. Цікавився декоративними породами голубів, фазанами. Дуже полюбляє мисливство і риболовлю, – розповідає Віталіна. – Та й мені теж хотілось на природу. Тому що у невеличкій квартирі із трьома дітьми якось затісно. (У подружжя троє дітей. Два старших сини вже навчаються в Одесі й Тульчині. А найменшенька, Богданка, ходить до другого класу. – Авт.). І от якось йому підказує товариш, що у сусідній Раковій, а це недалеко від Томашполя, продається ціле обійстя. Ми поїхали, подивились – і дійсно, садиба. Та ще й яка! Шістдесят «соток» плюс будинок. І все це розташоване на схилі, який межує з долиною і річкою. Що могло бути кращим?.. Це ж скільки можна насадити різної городини, набудувати всіляких вольєрів та пташників і тримати, що хочеш…

 Але до втілення своїх мрій родині Очеретних довелось йти цілих десять довгих і важких трудових років. Першим ділом взялись наводити лад на території. Повирізали зайві дерева та викорчували кущі й чагарники. Приємною несподіванкою стало відшукане під купою бруду джерело. Його Олег та Віталіна довго-довго розчищали від сміття, розкопували та розширювали. Згодом воно лягло в основу ставочка-копанки. А ще пізніше навколо ставочка було споруджено рекреаційну зону: з фонтаном, бесідкою, гойдалкою, квітами і молодим садком неподалік. А скільки праці коштувало поробити доріжки-сходинки, які ведуть схилом донизу від будинку! Причому доріжки теж оригінальні. Одна із каменю, а інша – із дерев’яних вербових круглячків та забетонованих коліс від КАМАЗу.

Облагородження території супроводжувалось інтенсивним процесом висаджування різноманітних декоративних рослин: дерев, кущів та квітів. Тепер вся ця зелена благодать з ранньої весни до пізньої осені буяє, кущиться, в’юниться, пнеться догори, цвіте, пахне та медоносить.

Все своїми руками

– Ми ніде нічого не замовляли, все намагались робити самі, – каже Віталіна Олександрівна. – Оці бесідка, садові меблі, гойдалка, столик, мангал, вулики, яких маємо зо три десятки, – все своїми руками. Позрізали дерева, порізали на кругляки, обшустали від кори, полакували – от вам і стільчики. Так само й лавочки – із тих же кругляків, тільки більших. Бесідка – теж дерев’яна. Зверніть увагу на її дизайн. Такого не побачите більше ніде, бо ми також її робили власноруч із «підручних» матеріалів. Тим-то вона й цікава та неповторна. І людям, котрі приходять до нас сюди відпочивати, це дуже подобається. А гляньте на мангал. Він саморобний, на коліщатах, і його можна перемістити, куди завгодно…

Все це розташоване у зоні відпочинку, біля вже згадуваного ставочка-копанки. Навколо висаджено молоді груші, яблуні й черешні та висіяно траву, яку час від часу підкошують. Сам ставочок з’єднано із річкою невеличким ровиком-каналом, через який перекинуто дерев’яний місточок. Облаштовано навіть невеличкий водоспад: вода з річки подається насосом по трубі. Звідти потрапляє у розташований на горбику декоративний глечик, а звідти кількома каменями-уступами стікає донизу прямо в ставочок. Естетично, функціонально, а головне – доцільно. Адже таким чином регулюється рівень води. Коли спекотно, то фонтан умикають. А коли вологи занадто багато, вона стікає ровиком до річки.

Вся зона відпочинку обгороджена тинком-плотом, котрий також зроблений власноруч із пагонів якоїсь особливої акації, яка росте без колючок. Такої рослини нема ніде по всій околиці. Її можна зустріти тільки в одному місці – поблизу Гнаткова, як їхати на Ямпіль.

Всякої тварі – по парі

Я вже згадував на початку, що господар, Олег Леонідович, мріяв мати власне господарство, тримати худобу та птицю. Тож разом зі всією прибудинковою «естетикою» почав споруджувати вольєри та пташники. Чого вартий, для прикладу, двоповерховий курник, облаштований вікнами від автобуса «ЛАЗ». На таку дивину ходило дивитись все село.

– За цих десять років, відколи ми тут, то тримали чимало різних тварин і птахів, – зазначає співрозмовниця. – Спершу утримували свиней та телят, але з ними було складно, бо ці тварини вимагають значного догляду, а ми ж обоє на роботі. Тому перейшли на щось простіше. Для прикладу, тримали декоративних голубів. Мали їх аж 12 видів: дутиші померанські, саксонські ластівки, римські м’ясні, льотні, поштові… Але у нас вони погано розмножувались, та й мороки з ними також було чимало, то з часом ми від них відмовились. Також тримали алмазних та звичайних фазанів, качок-крякв, качок-«мандаринок». Купували їх на виставках і привозили додому. Намагались експериментальним шляхом знайти таких тварин і птахів, котрі б не вимагали надто багато уваги, але водночас були б економічно результативними.

Врешті-решт, вибір було зроблено на користь трьох видів курей: китайських пухових, майстергреїв та іспанських голошиїх. Ці породи невибагливі в утриманні, гарно розмножуються, несуться та швидко набирають масу. А серед тварин взялись за розведення м’ясних кролів-панонів. Кілька років тому Очеретні тримали їх близько п’яти десятків. Жили тваринки прямо в долині біля річки. Їм було відгороджено велику територію, і кролі там просто раювали: вільно випасались, рили нори, грались, бились, бігали один за одним. До речі, таке «безприв’язне утримання» вухатих страшенно дивувало односельців, котрі не звикли, аби кролі виводились у таких «ліберальних» умовах. Тепер звірят, чиє поголів’я з того часу скоротилось удвічі, переселено до вольєрів, а їхнє місце віддано в розпорядження лелекам. Але про це трохи згодом.

Крім цього, за словами Віталіни, її чоловік Олег не один раз ловив яструбів, приручав і передавав до Бориспільського аеропорту та Київського зоопарку. Справа в тому, що у тамтешніх ярах та балках живе кілька видів яструбів: луні, перепелятники, тетерев’ятники. І якщо перші зовсім невеличкі і становлять небезпеку хіба що для горобців, то два останніх види значно більші і запросто можуть вполювати свійського птаха. От яструби і внадились ловити дорогущих породистих курчат і каченят. Ну що з дзьобатими «піратами» робити, як боротись з цією напастю? Не будеш же в них стріляти. От Олег і навчився ловити крилатих хижаків за допомогою пастки. Брав живу голубку, спеціальну сітку і йшов туди, де яструби найчастіше літають. Все прилаштовував, сам ховався, і як тільки яструб нападав на голубку, пастка спрацьовувала… Але яструб – це не тиха й спокійна домашня курка. Із пернатими розбійниками ще потрібно вміти поводитись. Вони ж дикі, а сила яка! Одного разу так застромив пазурі в руку, що мало не простромив наскрізь. Потім довго-довго все заживало.

Буває, що перші дні вони взагалі нічого не їдять, кричать, б’ють крилами. Але згодом потроху-потроху призвичаюються до людей, починають їсти. Отоді з ними вже можна виходити на прогулянку. На руку надівається товста рукавиця, а для яструба шиється спеціальний клобучок, яким йому закривають очі. Птаха виносять на природу і знімають клобучок. Там він літає, полює і повертається до господаря. Отаких приручених яструбів Очеретні й передавали до аеропорту, де вони розганяють дрібне птаство, яке становить небезпеку для польотів. А одного птаха на ім’я Цезар навіть взяли на «службу» до столичного зоопарку.

Також Очеретні тримають ще й собак кокер-спаніелів, від котрих продають щенят. Тварини паспортизовані, тож цуценята мають чисту родословну. Щоправда, господарі реалізують їх дуже дешево за принципом «головне, аби в хороші руки». А ще у вольєрчиках живуть папуга та шиншила, а в акваріумах – джунгарські хом’ячки та садові равлики – це вже підопічні найменшенької, Богданки. А якось у вольєрі жила родина білок, яка навіть кілька разів приводила потомство. Білченят, коли ті трохи підросли, також передали до Київського зоопарку.

«Приїдьте, порятуйте!..»

– Люди знають, що ми займаємось тваринами, – зазначає Віталіна Олександрівна. – І, буває, телефонують, коли когось знаходять. Одного разу дзвінок: «Тут ми знайшли черепаху із проламаним панциром. Може, ви її заберете, бо шкода. Пропаде…» Забрали цю черепаху, подивились: дійсно, проламаний панцир. Обробили зеленкою, дали їсти і поселили в себе. Спершу вона жила у вольєрі, а потім, коли підлікувалась, ми її переселили до копанки. Її там буде краще в природному середовищі. Тим більше, що там вже живуть риби, жаби і навіть вуж. Його чоловік кілька разів відносив до річки, а він все одно повертався назад. Видно, йому у нас найкраще.

– А два роки тому зателефонували до нас рятувальники, – продовжує співрозмовниця. – «Їдьте до Великої Русави, там упало гніздо із лелеченятами. Потрібно їх забрати». Приїжджаємо. Дійсно, лежить на землі величезне лелече гніздо. Близько тонни вагою. А поруч четверо пташенят. Одне вже неживе, мабуть, розбилось при падінні. В іншого – перебите крило. Отак набік звисає. Забираємо цих лелеченят і привозимо додому. Чоловік їм наносив на подвір’ї цілу купу сіна, нібито їхнє гніздо. Того, що з перебитим крилом, я пролікувала антибіотиком. Годуємо. Купуємо рибу, курячі шиї. На бійні брала коров’яче вим’я, і різали на шматочки. А воно ж таке туге й жилаве. Буває, ріжеш і всі руки скалічиш. Прийду на роботу, а там колеги запитують: «Що, знову вим’я різала?». Але нічого, виходили. Вони стали ручними, бігали за нами. Але півроку тому з одним із них трапилось нещастя – на дорозі машина збила, і він помер. А решта двоє живуть. Ходять долиною, ловлять жабок, комах, пасуться. Хочуть їсти – приходять до нас. А серйозні ж які! «Жартів» не розуміють. Спробуй-но тільки дати їм щось не те. Сердяться, клацають дзьобами… На двох вербах у леваді чоловік вершки зрізав і зробив гнізда для лелек. То на одному гнізді вже поселились лелеки. Не наші, чужі, якісь перелітні, але однаково нам радісно, що самичка вже висиджує яйця. Це ж для них все робилось, для птахів.

«Нам дуже пощастило із сусідами»

У нас тут дуже гарні сусіди, – каже Віталіна. – Крім цього, маємо кумів та друзів, які розбираються в будівництві. Десь щось потрібно допомогти з ремонтом будинку? Збираються всі: сусіди, куми, товариші, і за один день все робимо. Живемо з усіма по-дружньому. Сусідка ріже качки, буває, 10-20 штук за раз, то я залишаю всю роботу й біжу, бо потрібно допомогти. Якщо у неї потрібно зібрати виноград й допомогти зробити вино, то я навіть із роботи відпрошусь, але допоможу. Коли ми жили у Томашполі, то в будинку було 40 квартир, а от прийти позичити що-небудь, попросити якоїсь допомоги чи звернутись, то не було до кого. Всі, як чужі один одному. А от коли поселились у селі, то із сусідами стали ближчими, ніж з деякими родичами. Люди тут якісь простіші й добріші… Не знаю, чи то мені так здається, але чогось висновок такий напрошується. От в когось вродила картопля, то обов’язково дадуть тому, в кого не так. Люди поділяться всім, що мають. Їм ніби стає краще, коли комусь добре зроблять. 

– А як ви все встигаєте зробити? І на роботі, і вдома по господарству, і навіть сусідам допомогти?

– Потрібно запланувати на кожен день, що маєш зробити. От, для прикладу, вчора увечері прибігла з роботи, то посіяла огірочки, кабачки і робила кроликам щеплення. Сьогодні маю зварити їсти і прибрати. Завтра посіяти квасолю і просапати полуницю. І отак  щодня потроху-потроху, і навіть великий об’єм роботи можна виконати. Розпланував тиждень і дотримуєшся графіка. Таким чином помаленьку можна встигнути все. Головне: було б бажання.

Олег КРИВОНІС

с. Ракова

Томашпільської ТГ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені