Уквітчана талантами

За останніх кілька років у Погребищі відбулися три персональних виставки Юлії Коновалової. Талановита та завзята мисткиня – знизаєте ви плечима.  Коли ж дізнаєтесь тематику виставок, а вони всі різні – вироби в жанрі канзаші, згодом виставка авторського намиста і, зрештою, вернісаж живопису її ж авторства –  зі ще більшою повагою відзначите розмаїття талантів неординарної жінки. А якою буде ваша реакція, коли дізнаєтесь, що Юлія Валеріївна усі ці роки працює інженером, а творчістю займається у вільний від роботи час, не маючи фахової художньої освіти? Зрештою, цей факт ще більше підкорює та доводить правило: самобутній талант може проявитись у будь-якому віці, і жага творчості не вгамовується нічим, окрім самої творчості, що поглинає та підносить водночас.

– З чого усе почалося, – розмірковує наша співрозмовниця, – як і у всіх, усе почалося з дитинства. З малих років я любила малювати, але не вважала себе особливо обдарованою. Любов до рукоділля, як, втім, і певні художні нахили, успадкувала я, вочевидь, від бабусі Марфи, біля якої в її рідному Дзюнькові і росла тривалий час. Чого моя бабуня тільки не вміла: і вишивала, як тільки хочеш (хрестиком, гладдю,  рішельє), в’язала гачком та шпицями, плела мереживо та шила. Та й малювала нівроку: чого лише варті вишиті у повний зріст та з перспективою павичі на шторах. Вона не тільки їх вишила, але й спочатку намалювала! І співала, співала при будь-якій роботі, і мене припрошувала. А ще повсякчас давала олівця і наказувала малювати. Та ще й вигадувала непрості завдання. Приміром, змалювати людські руки.

Це вже згодом Юлія дізналась, що малювати руки – неабияке вміння і для професійних художників, цьому довго вчать і приділяють багато уваги у спеціальних художніх закладах.  Навряд це знала бабуся, але інтуїтивно здогадувалась, в якому напрямку потрібно розвивати та підтримувати онуку.

– А ще мені запам’яталась вправність її рук та вигадливість. Тоді вже в моді було додавати у вишивку люрексові нитки – але де ж їх взяти? І тоді бабуся вигадала новорічний дощик (усі пам’ятають, як виглядав цей ялинковий декор) розрізати по всій довжині уздовж, а потім, натягнутий, заселяти у голку. А скільки торочених ниток я намотала у клубки – не перелічити, – з посмішкою згадує теплі епізоди дитинства Юлія.

Втім, попри здібності та явні нахили до образотворчого мистецтва здобувати спеціальну художню освіту вона не наважилась. За порадою батьків вибрала більш земну професію і закінчила Немирівський будівельний технікум. Як і більшість людей із хобі, час від часу малювала «в стіл». Заміжжя та материнство по-іншому розставили життєві пріоритети, але все змінив один незначний епізод. Чи  це була щаслива нагода, чи закономірність, яка дала старт новій сторінці життя?

– Донька-старшокласниця прибігла зі школи додому і каже: «Мамо, виручай, треба до 9 Травня виготовити символічний знак маку!». Ми кинулись до магазинів – але всі готові квітки вже розкупили. Тоді в тому ж магазині придбали атласну стрічку, і за годину кілька червоних квіток вже було у моїх руках. І я захопилась, миттєво захопилась виробами з атласних стрічок у техніці канзаші. Я не заспокоїлась, поки досконало не вивчила цю техніку за допомогою відеоуроків. До речі, відтоді з мого життя зник телевізор – на нього елементарно бракувало часу! – згадує той випадок Юлія Коновалова.

І почалося…  Окрім атласу, Юлія використовувала і фетр, і фоаміран. Окрім витонченої краси квітів, які і здалека, і зблизька не відрізнити від живих, вона робила обручі, заколки, брошки, шкатулки, віночки… Для юних дівчат і поважних пані, для наречених та випускниць, на весілля та свята! Як зізнається майстриня, особливо їй до вподоби півонії та хризантеми – у різних варіаціях та техніках, ці улюблені квіти дарують ні з чим незрівнянну радість.

Потроху в роботи увійшли елементи бісеру та бусинки, тому прикраси доповнились бісерними джгутами та косами, намистами, в тому числі з натурального каміння,  і потім відбулась ціла епопея, присвячена  герданам. Ці прикраси на шию особливо люблять на Західній Україні, але і в нас вона стає дедалі популярнішою. Це шийна бісерна прикраса у вигляді стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитяну чи волосяну основу,  що утворюють строкатий орнамент. 

– Певний час я присвятила лише виготовленню намиста та гердан. До речі, я переконана, як і наші пращури, що намисто – це і прикраса, і оберіг. Раніше навіть у найбідніших жінок  завжди на шиї була хоча б одна низка з намистин. Без намиста не виходили з домівки. Вірили, що воно вбереже від лихого ока та поганої енергії. Був у мене випадок у житті – мене просили не лише виготовити авторські прикраси, а й полагодити старі. Якось принесли дуже старовинне коралове намисто у 5 рядів. Нитка там від старості зносилась і ось-ось мала порватись. І мене попросили взяті коралі на нову основу. І знала ніби – якщо намисто порветься саме – то нестрашно, так зникає негативна енергія. А якщо переріжеш сама – візьмеш весь негатив на себе. Так і сталося – щойно перерізала і взяла буси на нову нитку – дуже важко захворіла. Місяць не могла оговтатись. Відтоді до старовинних прикрас ставлюсь з обережністю, – пригадує цікавий факт героїня нашої розповіді.

Але в її творчій біографії переважала радість і від творчості, і від визнання таланту, і від можливості поділитися авторськими творами з навколишнім світом. Зізнається, що вдень була на роботі, ввечері працювала на городі чи по господарству, а вночі нанизувала кольє, плела гердани чи оздоблювала чарівними квітками прикраси для волосся. Її пристрасна натура не дозволяла зупинитися, поки не опановувала ту чи іншу техніку досконало,  поки витвори не виглядали довершено і не залишилось секретів майстерності. Працюючи у декоративно-прикладному жанрі, у глибині душе не полишала заповітне, давно омріяне, але притлумлене – займатися справжнім живописом.

  -У цьому рішенні мене підтримала донька Марія, яка вже стала студенткою. А підштовхнув перегляд відомого фільму  «Секрет». «Зазирнувши» у свій список бажань та прагнень, відзначила, що чи не найбільше хотіла стояти біля мольберту та творити. І… пішла купувати фарби! – поділилась наша співрозмовниця.

Гуаш, акрил, олія. Папір, картон, полотно. Пензлі, мастихін. У кілька етапів згадувала та відкривала для себе техніки, матеріали та жанри, безкінечно вчилась та вивчала, консультувалась та показувала роботи визнаним майстрам. Брала до уваги критику та знову малювала, малювала, малювала… У підсумку кількарічної роботи не лише персональна виставка в рідному Погребищі, а й участь у престижному обласному фестивалі «Арт-галера», що відбувся напередодні локдауну. Тоді з трьох запропонованих робіт прискіпливе журі вибрало дві. Професіоналів, певне, підкорила кольорова експресія, флористична точність, емоційна насиченість робіт художниці-початківиці.

– Поки що я самотужки вчуся і розумію, скільки азів мені ще потрібно опанувати. Але я не прагну називатися професіоналом, я просто отримую задоволення від можливості займатися улюбленою справою. Мені до снаги і портрети, і зображення тварин, і наші українські пейзажі. Сільська, пасторальна тематика особливо близька моїй душі. Як і натюрморти з переважанням квітів. Це моя пристрасть, особливо соняхи – їх пишу найчастіше, у різних варіаціях та композиціях. Також люблю працювати у власній авторській техніці – олійній акварелі, – ділиться секретами творчості Юлія Коновалова. 

Поза рамками розповіді залишився той факт, що пані Юлія досить успішно пробує себе як поетка – її твори не раз друкували в обласних альманахах. Окремої уваги заслуговує її захоплення ляльками-мотанками – вони виходять такими чарівними та персоніфікованими, що рідко залишаються вдома у авторки – завжди припадають комусь до душі та мають власні імена. І ще багато-багато цікафих фактів про творчу біографію та плани цієї чарівної мешканки Надросся не вмістилося у сьогоднішній публікації, але це гарна нагода розповісти про її здобутки та успіхи надалі.

Юлія РАЗАНОВА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені