Зустріч через пів століття

відбулась у стінах Павлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, де зібрались випускники 1971 року.

Уявіть собі одну із червневих субот нинішнього року. Дощовий полудень. Здавалось би, вихідний день, а біля Павлівської школи людно. Раз за разом під’їжджають легкові авто, підходять вже немолоді чоловіки й жінки. Чутно радісні привітання, веселий сміх, присутні щиро здоровкаються, обіймаються, тиснуть руки… Відчувається, що ці люди, дійсно, давно не бачились, а тепер від щирого серця цікавляться життям один одного, радіють, задають питання, слухають відповіді, переходять від одного невеличкого гуртка до іншого. І все це одночасно на внутрішньому дворику школи, де зібрались колишні випускники.

Коли зійшлися всі, завітати до стін рідної школи запрошує директорка навчального закладу, заслужений працівник освіти Тетяна Миколаївна Шуманська. Вона теж випускниця цієї школи. Щоправда, не 1971 року, як всі присутні, а 1974-го. А це, погодьтесь, практично одне й те ж. Так-от, після закінчення школи та навчання в університеті Тетяна Миколаївна віддала рідній школі 42 роки життя: спершу працювала вчителькою української мови та літератури, а з 2009 року очолила колектив. Так що це при ній навчальний заклад радикально змінив імідж. І дійсно, школа стала, немов картинка: утеплена, з пластиковими вікнами, сучасним харчоблоком, спортивною залою та шкільним автобусом, який підвозить на навчання дітей, оскільки Павлівка  має довжину більше 7 кілометрів. На черзі ремонт даху – заміна покрівлі на металочерепицю.

 Однак не все було так просто. Пам’ятаєте, як наприкінці вересня 2017 року на Калинівському арсеналі сталась диверсія, і що тоді коїлось поблизу Калинівки та навколишніх сіл? Тоді Павлівка дуже сильно постраждала. Зазнала значних руйнувань і школа: в окремих класах упала стеля, зруйновано покрівлю, а вікна вибиті всі до одного. І що б ви думали – завдяки героїчним зусиллям педпрацівників та батьків освітній процес відновили вже 9 жовтня! Відтак, за словами Тетяни Миколаївни, наразі тут у 21 класі навчається 417 учнів. Та ще й як навчаються – одними з кращих на Вінниччині здають ЗНО, виграють районні та обласні олімпіади, а тутешні вчителі перемагають на обласних та всеукраїнських конкурсах.

 – У мене надзвичайно позитивні емоції від цієї зустрічі, – каже вона. – Байдуже, що мій випуск відбувся на три роки пізніше. Ми всі люди одного духу. Ми тут навчались, тут пройшло наше дитинство, тут у нас з’явились перші друзі, вчителі, котрих вже нема. Саме це тепер нас і об’єднує всіх гуртом. Наше спільне минуле, теперішнє і майбутнє. Всі ми були й залишаємось разом.

До цих слів приєднується і колишній староста класу, а нині голова Федерації профспілок області Микола Колесник.

– Я страшенно радію нинішній зустрічі, – сказав він. – Ми збирались разом і на 35-річчя випуску. І на 40-річчя. І на 45-річчя. А після 45 років зустрічались кожного року, крім минулого, бо була пандемія. Так що маємо справу із гарною традицією, яку аж ніяк не можна порушувати. Шкільні роки навчання здружили наш колектив на все життя. Ми й зараз допомагаємо один одному, підтримуємо, спілкуємось. От і тепер ми запросили на зустріч всіх, кого могли знайти. Декому довелось добиратись навіть з інших міст. Нас у 1971 році було 25 учнів, так більшість – прибули.

– Обдзвонили і зібрали всіх, кого знайшли, хто зміг приїхати, – зазначає Катерина Андріївна Кособуцька, колишня випускниця, а нині керівниця фольклорного народного колективу «Журавка». – Я у селі знаю всіх, то саме мені й випала ця почесна місія – зібрати клас. І мені приємно знову побачити наших, згадати, якими ми були 50 років тому. Школа завжди була «живим» магнітом. І ми дякуємо вчителям за все…

Наступним моїм співрозмовником став священник отець Борис Миколайович Пентюк, настоятель храму Іоанна Предтечі, що у Вінниці. Попри те, що сам живе в обласному центрі, отець Борис не пориває духовного зв’язку із рідним селом. По-перше, він у батьківській хаті організував музей старожитностей. А потім ще й опублікував дві книги власного авторства: «Молитва у дідовому садку» та «Павлівка – витоки духовності». Перша присвячена родоводу автора, а друга – краєзнавче дослідження рідного села.

Ці твори й були презентовані рідній школі як подарунок від вдячних випускників. А Микола Колесник від імені решти випускників подарував портрет Тараса Шевченка. Звичайно, про зустріч через 50 років можна писати багато чого. Тим більше, що, як з’ясувалось, люди з віком майже не змінюються. Хто був тихим замріяним мовчуном і водночас любителем математики, той таким і залишився. А хто змалку зривав верхи і по мотузці через вікно тікав із другого поверху до сусіднього села на футбол, то… самі розумієте. Але це не я дійшов таких висновків. Це говорять герої моєї нинішньої публікації. А тим часом давайте залишимо їх наодинці зі своїми спогадами. Адже зустріч давніх друзів-однокласників не повинна проходити аж у надто публічній площині. Має ж зберегтись хоч якась інтрига. Тим більше, що як з’ясувалось, дехто із них був закоханий один в одного і досі проніс це світле почуття…

Олег КРИВОНОС

с. Павлівка

Калинівської міської

територіальної громади

Фото автора

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені