«Кручу педалі і відпочиваю»

Велосипедист із Гнівані подолав тисячі кілометрів і націлився на участь у французьких велоперегонах.

– На велосипеді я з дитинства. Як тільки навчився ходити, їздив на триколісному, потім із додатковими колесами, які відчіплюються, далі були велосипеди «Салют», «Орльонок», потім дорослі. Не спортивні, звичайні. По місту і по околицях катались, ганяли по вулицях, як усі діти, але далеко не виїжджали, максимум – у сусіднє село, – розповідає гніванчанин Мирослав Трофімов. – Можна сказати, що Гнівань – місто велосипедистів, як і багато невеликих містечок і сіл. У нас в сім’ї було 5 велосипедів – у мене, в тата, мами, дідуся, сестри. Всі каталися, крім бабусі.

Народився він 1973 року. Тато вчитель, мама працювала економістом і бухгалтером на заводі. Після школи вступив у Вінницький технікум електронних приладів (зараз технічний коледж).

– Так випало, що закінчив технікум на тому зламі, коли Союз розпався, – продовжує мій співрозмовник. – Хто в 1991-му році закінчував, ще отримали направлення на роботу, навіть квартири дали як молодим спеціалістам. А я в 92-му закінчив, нічого цього вже не було. За спеціальністю поробив у Вінниці на ламповому заводі, там випускали іграшки «Ну постривай!». Але років через два завод закрили. Багато де довелось працювати, зокрема в Гнівані на заводі спецзалізобетону. Теж в такий час, коли завод тиждень працював, а два не працював…

Під час навчання і роботи на заводі було не до велосипеда. Почав активно кататись на ньому років три тому. Як не дивно, але поштовхом для цього став серйозний перелом ноги.

– Мені в лікарні на Київській робили операцію, пластини ставили. Сказали розробляти ногу, і найкраще на велосипеді. Тоді я «згадав» велосипед, почав потихеньку їздити. Мене направили на реабілітацію в лікарню відновного лікування, що в селі Печера колишнього Тульчинського району. А туди з Гнівані добиратися не дуже зручно. І я вирішив поїхати в Печеру на звичайному велосипеді. Мені казали: «Куди ти їдеш, це ж 60 кілометрів, у тебе нога недавно після операції!». Але помаленько доїхав. Лікарі там сказали, що молодець, але такі навантаження зразу не треба давати. У них там є велотренажери, але ж розробляти ногу в приміщенні на велотренажерах – це зовсім не те…

Того ж року Мирослав Трофімов заради інтересу проїхав ще й із Печери до Могилева-Подільського і назад. А це вже 200 кілометрів. Важко було, бо місцевість горбиста. Але, каже, відкрилось друге дихання. Тоді зрозумів, що на велосипеді можна їздити не тільки «коло хати», а куди захочеться.

– Працював у смт Сутиски, щодня їздив 10 км на роботу. Зимою, якщо ожеледь чи снігу багато, то не їздив, а якщо зима м’яка – нормально. Втягнувся, набрав форму, для мене це вже не відстані… А потім закрилось те підприємство, і зараз майже 3 роки працюю у Вінниці в приватній друкарні, з Гнівані їжджу щодня на велосипеді. З дому мені до електромережі кілометрів 19, по місту (на територію колишнього хімзаводу) ще 10 км. Тобто щодня виходить 29 плюс 29.

На питання, чи дозволяє велосипед економити на громадському транспорті, Мирослав Трофімов посміхається і каже, що це питання дискусійне. Квиток на маршрутку з Гнівані до Вінниці вже коштує 30 гривень, а ще ж по місту. Електричкою – 15 грн, але їх то скасовують, то відновлюють. Отже, якщо маршруткою, то треба 70 грн на дорогу щодня. На перший погляд – економія. Але ж і велосипед не повністю безкоштовний. Якщо кількасот метрів до магазину, то вартість такої веломандрівки не відчутна. А для довгих дистанцій потрібен дорожчий велосипед, періодично його обслуговувати, міняти ланцюг, покришки…

– Якщо по місту проїхатись, то достатньо купити покришку за 120 грн, але коли я на велосипеді в цьому році проїхав уже 7500 км, то та дешева покришка пройде максимум тисячу км, і її вже треба викидати. Дешевих уже сім поміняв би, а так поки що їжджу на одній. Хороша покришка коштує до тисячі гривень. Тобто велосипед, якщо ним займатися серйозно, як видом спорту, потребує затрат. Так само для участі у змаганнях треба шолом, це близько тисячі грн, спеціальну форму. Раніше я міг їхати в джинсах і светрі, але на змаганнях в такому одязі не проїдеш 300 км. А одна формена футболка чи кофта коштує тисячу гривень, бо вона зі спеціального матеріалу, в ній не жарко і не холодно, вона пропускає повітря. Потрапляю під дощ, потім виглядає сонце, і через 10 хвилин я вже їду сухий…

Отже, на економію розраховувати не варто. А от зберегти здоров’я велосипед таки допоможе. Пан Мирослав каже, що вже й забув про зламану ногу.

– Бачу іноді своїх ровесників. Не в усіх, звичайно, але в декого живіт «вище носа», людині важко не те що на велосипеді проїхатися, навіть пройтися. На машині їде на роботу, з машини до хати пройшовся – вже захекався. У цьому плані вважаю, що на свої роки я себе прекрасно почуваю. Дехто думає, що я втомлююся, бо щодня велосипедом на роботу і назад. Навпаки: хочете вірте, хочете ні, але коли їду, я відпочиваю. Бо в транспорті штовхатися – більше втомлююся. Раненько виїхав, дорога на Гнівань зараз хороша, пташки співають, сонце світить, крутиш собі педалі і відпочиваєш. Люблю ці моменти…

А нещодавно гніванський велолюбитель долучився до спільноти мандрівників-ентузіастів, центр якої розташований у столиці Франції. Як виявилося, в областях України є осередки клубу рандоннерів (учасників велозаїздів на довгі дистанції), а координує цю мережу Паризький «Audax Club», заснований у 1904 році.

– Вони не визначають переможців і місця, головне – проїхати певну відстань і вкластися у відведений час, – розповідає Мирослав Трофімов. – Рандоннер – учасник бревету, а бревет – це заїзд мінімум на 200 км, які треба подолати за 13 з половиною годин. Наступна градація: 300 км за 20 годин, 400 км за 27 год., 600 км за 40 год., 1000 км за 75, 1200 км за 90 годин. І от товариш із Одеси, Тарас, розповів мені про цей велорух і запропонував взяти участь у бреветі. На Одещині він проводився в лютому, потім у березні, а на Вінниччині в квітні.

М. Трофімов показує сайт рандоннерів, на якому розміщено розклад заїздів і показники учасників, які вже є в міжнародному рейтингу й отримують пам’ятні медалі. Взявши участь у бреветах «До побачення, зима», «Зуб катрана», «Дунайка», «Бесарабія», гніванчанин має право брати участь у головному заїзді рандоннерів «Париж – Брест – Париж» (йдеться не про білоруське, а про французьке місто Брест), який відбувається раз на 4 роки, тобто наступний буде у 2023-му.

– У Вінниці організацію рандоннерів очолює Олександр Царевський, в Одесі – Влад Малишев. Також є соцмережа для велосипедистів і бігунів «Strava», у якій через GPS фіксуються поїздки учасників, – каже велосипедист. – Наприклад, тут видно, що я в цьому році проїхав 7424 км. А почав фіксувати поїздки торік, тоді проїхав майже 15 тисяч км. Це тільки зафіксованих, бо малі відстані – до магазину чи банку – не фіксую…

До речі, серед велолюбителів Вінниччини й Одещини Трофімова називають своєрідним рекордсменом, бо мало хто долає такі солідні відстані не на якомусь «крутому», а на звичайному одношвидкісному велосипеді. На сайті «Strava» у нього чимало підписників, дехто навіть упізнає під час мандрівок.

Поділився Мирослав Трофімов і міркуваннями про дороги та велодоріжки.

– Їхали 380 км з Роздільної у Вінницю, в’їхали в колишній Чечельницький район, а там «не ступала нога дорожника». Бруківка, певно, ще царських часів, уся в ямах. Вкотре переконалися, що краще проїхати 100 км ідеальним асфальтом, ніж 20 км трястися по такій дорозі… По місту рідко їжджу велодоріжками. Два рази на них ледь не потрапив у серйозну халепу. Іде дама з собачкою, собачка біжить вбік, повідок перегороджує дорогу – і ти впадеш, і собачка на колесо намотається. Або дитина раптом побіжить… На велодоріжці повинні були лише велосипедисти, а там ходять усі, кому не лінь. Тому більше подобається їхати по трасі. Водії переважно дисципліновані, не скаржуся. До речі, за правилами, якщо немає велодоріжки, по тротуару можуть їхати тільки діти, а дорослі велосипедисти – проїжджою частиною. А маючи велосипед із маневреним кермом (не 60, а 40 см), можна в заторі спокійно їхати між двома рядами машин.

Спілкувався Юрій СЕГЕДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені