«Бачити Україну в часі…»

Творчий портрет письменниці Олени Вітенко

У своєму художньому баченні кожен письменник прагне відтворити  особистий внутрішній світ, свій   душевний простір. Чим багата душа митця — світлом та вмінням порадіти щастю інших чи порожнечею заздрощів та ненависті – тим наповниться і його поезія, бо така вже споконвічна природа творчості. Поетичний світ Олени Вітенко  –  дивовижно яскравий та багатогранний. Всім своїм життєвим і творчим шляхом поетеса цілковито належить Україні.

– Творчість і любов до України для мене нерозривні, – говорить письменниця. –  Це  пізнання-визнання величі стосунків  батьків із дітьми в сім’ї-родині задля спільної радості. Всесвіт-Україна з її життєдайно-відтворювальною природою – мій визначник відновлення життя у веснах, у поколіннях… Планета Земля – наш спільний дім із окремими сім’ями-державами. А мудрий господар-господарник  не плюндрує, не зводить в непотріб землі отчої, свого спадкового чи й придбаного обійстя, дому-господи, а дбає про міцність сім’ї, роду. Маю на увазі духовну заможність. Духовно заможні родини бережуть одвічні  закони – традиції – звичаї… Оце і є моя Україна… 

Стосовно творчого кредо поетеси головний редактор  українського міжнародного журналу «Соборність» Олександр Деко  влучно зауважив:  “… Поезію вінничанки Олени Вітенко ми подали у «Соборності» якнайповніше, бо це квітучий сад з його весняним різнобарв’ям і п’янким повітрям… Сказати б  –  це поезія людського щастя…”.

 – То  все ж таки – що таке щастя для серця-душі щасливої людини?  – запитую у поетеси.

–  Щастя – це шлях, довжиною у життя, коли і на схилі літ, з молодості до зрілості – удвох, стежкою-долиною. В любові земній, у радості мирських буднів і свят, з честю, без каяття. Стежкою долі, стежкою роду, не гіршого у світах народу. Повага у взаєминах і в родинному колі – життєва ствердність, а не бажаний максималізм. Головне  –  зберегти пісню роду.

  Пісня роду відчувається Оленою Вітенко як  один з головних архетипів нашого народу… Недаремно ж на її  слова написано десятки пісень відомими українськими композиторами і виконуються відомими співочими гуртами.  Особливо популярні пісні для дітей, написані композитором Ольгою Янушкевич.

– Пісня роду, то ж не просто пісня, де слово з мелодією в злагоді, в довершеній гармонії… Це молитва-сповідь у буденності та й у свята… Струна нетлінно золота… Мої книжки – то  не римовані в оновлено-модному чи надто ограненому традиційному стилі вірші-слова, як і проза, а роздуми-думи, де життєва правда  болюча і водночас – життєрадісно сучасна, жива, ствердна, настояна на життєвих реаліях часто образною істиною, – зауважує поетеса.

Творча скарбниця Олени Вітенко надзвичайно багатожанрова: лірика, проза, пісні, сатирично-гумористичні твори, оповідки і пісневірші для дітей. Письменниця прагне охопити авторським баченням весь сучасний український світ, відобразивши його у творах.

– «Стежкою роду», «Ми ще є…», «Каліграфія життя», «Наспіваюся Україною», «Криниця мого життя», «Любила і люблю», «Всяко жнеться», «Дерева великі»  – одне в одне наскрізь українські мотиви, не ліплені під когось, щоб подобалося-визналося десь, там… кимось за рубежами отчої України для популярної величності тут, у нас, нашими…,  – розмірковує письменниця. – Світ змінився. Теперішнє письменництво стало на шлях, швидше за все, обміну світоглядами сприйняття чи несприйняття змін у так званому цивілізаційному напрямку… Добре було б, аби в напрямку пізнань та самопізнань, а не самознищення. Сподіваюся, що своєю життєвою позицією не збіднюю, а примножую краще, надбане поколіннями пращурів, використовуючи і різнопланову образність у своїх книгах, поєднуючи життєвий прагматизм реалій мирських буднів та свят із морально-духовними чинниками енергетики душі культури отчо-материнської землі. Написане для дітей – знання передані вчителями по долі, опрацьовані серцем і розумом – та й у спадок поколінню молодшому. 

Кілька десятків книг для наймолодших… «Вечір тишу пише», «Чому плаче нічка», «Намалюю Україну», «На своїй землі», «Оберу професію»,  «Україна веселкова» – це лиш мала дещиця з того, що написано поетесою. А є ж іще видання у співавторстві, пісенники для школярів, публікації у періодичних виданнях…

В українському культурно-мистецькому дискурсі Віте́нко Оле́на Андрі́ївна  постає як   український політикписьменницягромадський діяч,  народний депутат України 5-го скликання, член Національної спілки письменників України та  Національної спілки журналістів України, автор численних книг лірики та книжок для дітей, за її ініціативи та підтримки було засновано  Вінницьку обласну краєзнавчу літературномистецьку громадську організацію  «Велика рідня» (2007) та Міжнародну літературно-мистецьку премію ім. Марка Вовчка.

 – На громадсько-політичній стезі цуралася того, що неприйнятне для моєї душі, аби не прислуговувати, м’яко кажучи, недалекоглядності політиків, що, як і час показав, призвело до наслідків від дій, які стали для України непередбачуваністю щодо подальшого розвитку, а то й існування як цілісної держави із її регіональними особливостями. У колі однодумців роблю, що можу. У 2007 році була заснована  літературно-мистецька  громадська  організація  «Велика рідня». Назвали так у пам’ять  про Михайла Стельмаха, сівача життєдайного зерна у людські душі, для зросту і продовження родоводу.  Заснували й премію імені Марка Вовчка, щоб вшановувати ім’я видатної української письменниці, творчий геній якої розвинувся на нашій землі. За всі  роки творчим колективом  стільки зроблено-примножено на духовно-культурній стезі, що воістину дякуєш долі за зроблене. І все те – не для нагород,  не за державні чи закордонні грантові кошти. То було справою честі: робити те, що можеш у певний час перемін для зміцнення духовності-культури України-Поділля. «Об’єднаймо Україну у велику родину»! Об’єднуємо! 

Творчість Олени Вітенко гідно пошанована колегами по перу. Вона  лауреат Всеукраїнських літературних премій імені Михайла Коцюбинського та Степана Руданського та  багатьох інших премій, в тому числі Міжнародної імені Івана Кошелівця.

  Викорінювати зло, аби паростилося добро! Прожити життя – не абияк, а як людина – зело-зернина роду рідні великої, із силою енергетики, щоби не безликої. Оте зерно впаде в яку ріллю? Зародження нового життя і продовження роду… Гарного б колосу, зерна-плоду… – таке життєве переконання  поетеси Олени Вітенко, втілене у поетичні рядки.

Тетяна ЯКОВЕНКО,

 заслужений працівник

 культури України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені