Друге дихання зеленого туризму

– Можна туризмом згуртувати громаду, – переконана Мирослава Марченко, голова ГО «Туристична Ямпільщина». – Адже, розвиваючи туризм, ти розвиваєш свою громаду – прибираєш, ремонтуєш, садиш квіти, кличеш гостей, влаштовуєш свято… Міська влада це розуміє, тому активно підтримує. Розвиток туризму як один із пріоритетів відображено у Стратегії розвитку Ямпільської громади.

Українське село нині переживає важкі часи, стрес. Але бачимо і зростання інтересу до села з боку містян. Одна з можливостей заробляти в селі – розвиток зеленого туризму. Проте цей бізнес потребує підтримки, особливо на старті.

– Село Буша зі своїм заповідником уже відоме, «розкручене». Всі хочуть «стати другою Бушею». Тому шукаємо шляхи, щоб кожне село Ямпільської громади вирізнялося, мало свою візитівку, свої туристичні принади, – каже пані Мирослава. – Скажімо, Клембівка – споконвічний центр вишивки, там працює близько десятка майстрів народної творчості, з роботою яких може познайомитися турист. Насамперед, це Марія Савчинська – наша гордість, яка має багато учнів, навчає діток, дає майстер-класи. У неї справжня клембівська вишивка з подільською низзю, чоловічі та жіночі сорочки, скатертини. До речі, маємо ідею відкрити у Клембівці літню міжнародну школу вишивання.

Також у Клембівці влаштовують фестиваль «Мамину сорочку пригорну до серця», діє музей-садиба народного художника Віктора Наконечного, лауреата Шевченківської премії…

Гальжбіївка знана Музеєм народних ремесел. Його експозиція містить речі, які місцеві жителі довірили очільниці музею Галині Собко. Там можна поткати на ткацькому верстаті, повишивати, взутися в юхтові чи хромові чоботи, пописати гусячими перами, послухати старий грамофон, побачити колекцію рушників, навчитись завивати хустку, сфотографуватися… При музеї діє клуб «Чарівна голочка», учасниці якого саме виготовляють величезний рушник до 30-річчя незалежності України.

А поруч парк, також можна завітати на стару сільську олійню, де покажуть процес виготовлення олії та пригостять нею – свіжовичавленою, запашною, з чорним хлібом і сіллю. Тут же можна побачити, як працює ГЕС на річці Мурафі.

Чимало цікавого і в Оксанівці, зокрема ошатна етносадиба Родіки Ясинецької. Розмальована хата, кімнати з рушниками, килимами, подушками, домотканими доріжками, давнім посудом, піччю, в якій пані Родіка готує традиційне частування – хліб, ковбасу, плацинти, вертути, голубці тощо. Захоплені враження від цієї садиби поширюють у соцмережах гості з різних куточків України.

В Оксанівці зберегли традицію святкування Рахманського Великодня і навіть спорудили пам’ятник міфічному Рахману – відділ культури Ямпільської міськради допоміг виділити стипендію скульпторам, а матеріал (камінь-пісковик), житло і харчування для митців місцеві жителі надали безкоштовно. У цьому маленькому селі є ще один унікальний пам’ятник – у формі напіврозкритої мушлі, всередині якої ховається немовля. Це подяка Дністру, адже в його водах місцеві жителі знаходили мідії (скойки), це був порятунок від голоду 1946-1947 рр.

А Велика Кісниця прославилась на всю Україну тим, що тут відкрили прокат велосипедів. Не в кожному місті доступна така послуга. Також там створено ГО «З міста в село». Багато робить для розвитку туризму виходець із цього села Андрій Федик. Зараз він готує кілька зелених садиб для прийому туристів.

Велика Кісниця – особливе село, українсько-молдавське, де переплетені звичаї, традиції, мова, кухня. А головна «фішка» Кісниці – тут на одного жителя припадає найбільше велосипедів по всій Україні. Село докладає зусиль, аби стати велосипедною столицею. Ямпільська міськрада взяла участь у міжмуніципальному проєкті «Велосипедом по Південному Поділлю», створили веломаршрут у рамках міжнародного «Смарагдового Шляху». Невдовзі буде ще й музей історії велосипеда, велокафе, пам’ятник велосипеду. Власне, Ямпільщина багата на незвичайні монументи. От ніде нема пам’ятника томату, а в Кісниці є.

Безводне – теж унікальне. Село лісів, грибів і мавок. Місцеві кажуть, що завод чи дорогу самотужки вони не збудують, а от туризмом підняти село зможуть. Влаштували свято хустки, відремонтували криничку, провели пленер художників, нині приймають славнозвісний фестиваль «Мальована хата». Долучаються й ті, кого доля закинула в інші краї. Так, Ольга Лемець, яка живе під Києвом, передала кошти для організації пленеру та придбання хати, що стане сільським музеєм. І музей уже створюється, місцеві жителі приносять експонати.

Михайлівка славиться виноградарством і вином. Миронівка й Петрашівка, як і Буша, розташовані на березі Мурафи. Торік ці села виграли проєкт «Річка єднає людей». Тепер запрошують туристів спуститись на човнах із Буші до Петрашівки, подоїти корів, збити масло, пройтися Долиною зелених каменів, далі проплисти в Гальжбіївку.

Мають свої туристичні родзинки Довжок, Писарівка та інші села. Навіть маленький хутір Фальворково Северинівського старостинського округу має чим здивувати. Стараннями подружжя Тарнавських, яке повернулось до рідних країв із Одеси, ця місцина перетворилась на справжній ботанічний сад. Не лише красиво, а й смачно, бо тут пригощають сирами і медом. І це не єдиний випадок повернення до сільських джерел. Нещодавно в Ямпільській громаді оселилось подружжя Мацюків – В’ячеслав із Києва та Ольга з Харкова. Закохались у ці краї, тепер допомагатимуть розвивати туризм і «піарити» мальовничі села.

Отже, відпочинковий туризм у Ямпільській громаді відроджується, села чепуряться і чекають гостей. Звісно, мандрівникам не варто оминати і сам Ямпіль – красиве «Місто на камені», розташоване на Дністрі на кордоні з Молдовою.

Юрій СЕГЕДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Передзвоніть мені